Рішення № 103137738, 01.02.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4937/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Деркач П. О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп" (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров`я народу" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22) про розірвання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі за участю представників:

позивача - Красовський В.В., самопредставництво,

відповідача - Зінченко Ю.В., ордер Серії ВІ № 1025004 від 13.11.2020,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров`я народу", в якому просить суд розірвати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. “М-3”, загальною площею 1371,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Куликівська (Мельникова), 41, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шеренковим В.О. 28 вересня 2017 року за реєстровим № 1011, укладений між ТОВ “Фармекс Груп” та ТОВ "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров`я народу".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 у справі № 922/4937/21 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 18.01.2022 об 11:00.

05.01.2022 у системі документообігу суду зареєстровано відзив на позовну заяву ТОВ "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров`я народу" (вх. № 158) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

17.01.2022 у системі документообігу суду зареєстровано відповідь на відзив ТОВ "Фармекс Груп" (вх. № 834) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.01.2022 у справі № 922/4937/21 підготовче засідання відкладено на 01.02.2022 об 11:30.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.02.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.02.2022 о 12:15.

Позивач в судове засідання 01.02.2022 з`явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити та розірвати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. “М-3”, загальною площею 1371,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Куликівська (Мельникова), 41, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шеренковим В.О. 28 вересня 2017 року за реєстровим № 1011, укладений між ТОВ “Фармекс Груп” та ТОВ "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров`я народу".

Відповідач в судове засідання 01.02.2022 з`явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд в задоволенні позову відмовити.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 01.02.2022 на підставі ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Матеріалами справи установлено, що 28.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров`я народу" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - Договір) (а.с. 11-15), який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шеренковим В.О. за реєстровим № 1011), предметом купівлі-продажу якого є нежитлова будівля літ. “М-3”, загальною площею 1371,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Куликівська (Мельникова), 41 (далі - нежитлова будівля).

Відповідно до п. 2.2 вищевказаного Договору сторони домовились, що проведення розрахунків за цим договором здійснюється позивачем у строк до 01.12.2017 включно. На підставі договору про внесення змін до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шеренковим В.О. 28 вересня 2017 року за реєстровим №1011, цей термін був подовжений до 01.12.2023 включно.

Під час розгляду справи судом з`ясовано, що станом час розгляду цієї справи розрахунки за нежитлову будівлю в повному обсязі не проведені.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що 01.06.2021 представниками позивача та відповідача було здійснено спільне інспектування нежитлового приміщення, яке є предметом спірного договору, за наслідками якого було виявлено факти самовільного переобладнання приміщень будівлі без необхідного погодження із ТОВ “Фармекс груп”, як покупця вищевказаної будівлі.

Відповідно до п. 5.2.5 Договору до моменту фактичної передачі нежитлової будівлі покупцю продавець зобов`язаний нести відповідальність за збереження фізичного стану нежитлової будівлі та її невід`ємних частин, а також нести ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) нежитлової будівлі.

У відповідності з п.1.1 Договору загальна площа нежитлової будівлі є істотною умовою предмету договору редагування якої, на нашу думку, не допускається в односторонньому порядку без погодження з іншою стороною правочину.

Згідно з технічного паспорту на виробничий будинок літ. “М- 3”, виготовлений ФОП Шевченко О.С. 15.07.2021 на замовлення ТОВ “Фармекс груп” , загальна площа нежитлової будівлі складає вже 1175,6 кв.м., тобто площа зменшилась на 196,2 кв.м. від первісної площі, визначеної на підставі технічного паспорту на виробничий будинок літ. “М-3” від 11.12.2014 (1371,8 кв.м.) та задекларована у розділі 1 Договору (Предмет договору та інші загальні положення).

Отже, загальна площа нежитлової будівлі, що є предметом спірного Договору, зменшилась на 14,3 %.

Так, із обставин справи слідує, що Листом за вих. № 2079/1 від 10.09.2021 позивач звертався до відповідача з пропозицією розірвати договір, проте відповідної згоди не отримав, про що свідчить наявний у матеріалах справи лист відповідача за вих. № 1728-1/06 від 08.10.2021.

З огляду на вищезазначене, враховуючи той факт, що позивач як покупець за Договором не має можливості отримати те, на що він розраховував, а саме придбання нерухомості у обсязі 1371,8 кв.м., позивач звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому просить розірвати спірний Договір в судовому порядку.

Відповідач із позовними вимогами не погодився та заперечив проти їх задоволення. На обґрунтування своїх заперечень відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву зазначено про те, що право власності на нерухоме майно за договорами купівлі-продажу, міни, ренти та довічного утримання виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цих договорів, отже на дату подачі позовної заяви, відповідач досі є власником вищевказаної нежитлової будівлі. Також, відповідачем вказано, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права в порядку ст. 391 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статей 13, 14 ЦК України, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права, і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Частинами 1, 2 ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Також, частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з приписами ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 20 ГК України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відносини купівлі-продажу врегульовані главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу. Частина 1 статті 674 ЦК України встановлює, що відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами. За приписами ч. 1 ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Положення статті 675 ЦК України кореспондуються з вимогами частини 1 статті 268 ГК України, відповідно до якої, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Частиною 2 статті 678 ЦК України передбачено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплачено за товар грошової суми. Відповідно до вимог статті 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Згідно з частиною 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Частиною 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, приписи ст. 651 ЦК України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов`язань, передбачених законом або Договором.

Зокрема, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом, та визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою терміну “значної міри” позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладанні договору, а також терміну “шкода”, який слід тлумачити з урахуванням ч. 2 ст. 22 ЦК України, наразі істотний негативний вплив на інтереси потерпілої сторони визначається виходячи з розміру завданої порушенням шкоди, який не дозволяє цій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

Отже, чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов`язань однієї зі сторін, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Таким чином, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Нормами ч. 2 ст. 188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Частинами 1 та 4 ст. 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягни згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Матеріали справи свідчать, що Листом № 2079/1 від 10.09.2021 позивач звертався до відповідача з пропозицією розірвати договір.

Втім позивач відповідної згоди від відповідача не отримав, про що свідчить лист відповідача № 1728-1/06 від 08.10.2021.

Стаття 638 Цивільного кодексу України зауважує, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Також, приписами ст. 652 ЦК України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Вищенаведені приписи закону спростовують позицію відповідача, яку викладено у відзиві на позовну заяву, оскільки аргументи відповідача ґрунтуються на довільному тлумаченні норм права на свою користь.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги той факт, що позивач як покупець за Договором не має можливості отримати те, на що він розраховував, а саме придбання нерухомості у обсязі 1371,8 кв.м., суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп" підлягають задоволенню.

Підсумовуючи наведене, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. “М-3”, загальною площею 1371,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Куликівська (Мельникова), 41, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шеренковим В.О. 28 вересня 2017 року за реєстровим № 1011, укладений між ТОВ “Фармекс Груп” та ТОВ "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров`я народу".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров`я народу" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22, код ЭДРПОУ 35587866) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп" (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100, код ЄДРПОУ 37002375) - 2270,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "10" лютого 2022 р.

Суддя Є.М. Жиляєв