Рішення № 103136302, 02.02.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2022м. ДніпроСправа № 904/8492/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Пауер", м. Київ

до Фермерського господарства "Відродження 2016", смт. Петропавлівське, Дніпропетровської обл.

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 253 975,23 грн.

Представники:

від позивача Муравський В.В.

від відповідача Сиромятников Е.О.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн Пауер" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення штрафних санкцій у сумі 253 975,23 грн. за договором поставки №11 від 01.06.2021.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №11 від 01.06.2021 щодо своєчасної та повної поставки товару.

У відзиві на позов відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що між сторонами ніколи не укладався договір від 01.06.2021 та додаткова угода до нього.

Між сторонами дійсно велися перемовини, проте, вказане не призвело до підписання жодних договорів чи додаткових угод, у зв`язку з чим у відповідача відсутнє зобов`язання щодо їх виконання.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що вказані обставини є підставою для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою від 25.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.11.2021.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 16.11.2021 заявив усне клопотання про витребування оригіналів договору поставки №11 від 01.06.2021 та додаткової угоди №1 до договору поставки №11 від 01.06.2021, яке задоволено господарським судом.

Ухвалою суду від 16.11.2021 відкладено підготовче засідання до 14.12.2021; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Пауер" оригінали договору поставки №11 від 01.06.2021 та додаткової угоди №1 до договору поставки №11 від 01.06.2021.

Ухвалою суду від 14.12.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 26.01.2022 та відкладено підготовче засідання до 11.01.2022.

В підготовчому засіданні, яке відбулось 11.01.2022 позивачем на виконання вимог ухвали суду від 16.11.2021, подано заяву про долучення до матеріалів справи договору поставки від 01.06.2021 №11 та додаткової угоди №1 до нього.

Зазначені документи господарським судом прийняті до розгляду.

Відповідь на відзив, яка від позивача надійшла 10.01.2022 з порушенням, встановлених в ухвалі від 16.11.2021 строків, судом залишена без розгляду, про що вказано в ухвалі суду від 11.01.2022.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв`язку з чим господарським судом завершено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.02.2022.

02.02.2022 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної поставки товару за спірним договором.

Звертаючись з даним позовом позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейн Пауер" (Покупець) та Фермерським господарством "Відродження 2016" (Постачальник) укладено договір поставки № 11 від 01.06.2021.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар, згідно умов Договору.

Товар за даним Договором є пшениця 2,3,4 класу врожаю 2021р. (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 2.1 Договору кількість товару визначається у Додаткових угодах до даного Договору.

Остаточна кількість поставленого товару визначається у місці поставки та підтверджується видатковою накладною, підписаною представниками сторін та товарно-транспортною (залізничною) накладною і є остаточною (пункт 2.2 Договору).

Ціна за одиницю товару вказується у Додаткових угодах до даного Договору (пункт 3.1 Договору).

Вартість Договору складає загальну вартість поставленого товару (пункт 3.2 Договору). ,

Згідно з пункту 4.1 Договору постачальник повинен здійснити поставку товару у строки, вказані у додаткових угодах до даного договору.

Датою поставки партії товару вважається дата видаткової накладної та товарно-транспортної (залізничної) накладної на відвантаження партії товару (пункт 4.3 Договору).

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Договору покупець здійснює оплату 85% вартості поставленої партії товару на розрахунковий рахунок постачальника у строк два банківських днів з моменту отримання документів, передбачених у розділі 5 Договору.

Залишок у розмірі 15% вартості поставленої партії товару оплачується покупцем протягом трьох банківських днів з моменту реєстрації продавцем податкової накладної з урахуванням усіх вимог чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 8.3 Договору у разі порушення Постачальником передбачених Договором умов і/або терміну поставки товару Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення поставки.

Згідно з пунктом 11.8 Договору даний Договір дійсний з моменту підписання і до повного виконання сторонами свої зобов`язань.

Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди № 1 від 01.06.2021 до Договору поставки № 11 від 01.06.2021 загальна кількість товару за цією додатковою угодою складає 1000 +/- 5%.

Ціна та назва товару вказана в пункті 1 Додаткової угоди: пшениця 2 кл. врожаю 2021 – 5921,05 грн/м.т.; пшениця 3 кл., врожаю 2021 - 5921,05 грн/м.т.; пшениця 4 кл., врожаю 2021 – 5877,19 грн/м.т.

Поставка товару в повному обсязі здійснюється в строк з 01.07.2021 до 31.08.2021 включно (пункт 7 Додаткової угоди).

Як зазначає позивач, відповідачем в порушення умов спірного договору не виконано свого обов`язку щодо поставки товару у строки та кількості, що визначені в Додатковій угоді до договору, у зв`язку з чим останній посилаючись на пункт 8.3 договору просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період з 01.09.2021 по 13.10.2021 у сумі 253 975,23 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої - третьої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно ч. 8 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Господарський суд зазначає, що під час звернення позивача з даним позовом, останнім у позовній заяві не було вказано, що оригінал спірного договору та додаткова угода до нього не були викладені у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Відносно того, що намір укласти спірний договір, (а за твердженнями позивача він є укладеним) шляхом надсилання проекту договору на електронні пошти сторін, представником позивача було усно зазначено під час розгляду справи.

Проте, відповідач у відзиві заперечує той факт, що між сторонами було укладено договір поставки № 11 від 01.06.2021 та додаткова угода до нього.

Господарським судом досліджено тест договору поставки № 11 від 01.06.2021 та встановлено, що пунктом 11.6 цього договору визначено наступне.

Договір складений в двох примірниках, по одному для кожної із сторін, які мають однакову юридичну силу. Підписані належним чином електронні копії цього Договору, додатки до нього та додаткові угоди, надіслані за допомогою засобів факсимільного або електронного зв`язку мають юридично силу до моменту обміну їх оригіналами. Обмін підписаними примірниками Договору повинен бути здійснений протягом чотирьох днів з моменту його укладання.

В матеріалах справи наявні лише електронні копії договору поставки № 11 від 01.06.2021 та додаткової угоди до нього, які, як зазначає позивач, були підписані сторонами за допомогою пересилання на електронні адреси позивача та відповідача.

У п.п. 48, 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 зазначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України). Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Проте, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення спірного правочину і наступне його прийняття до виконання та схвалення відповідачем.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд наголошує щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Так, як вже було зазначено вище, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт укладання сторонами 01.06.2021 договору поставки № 11 та додаткової угоди № 1 до нього, з огляду на відсутність на вказаному документі підпису відповідача.

Не залучено до матеріалів справи і доказів, які б свідчили про обмін між сторонами оригіналами договору та додаткової угоди до нього, після надсилання вказаних документів за допомогою засобів електронного зв`язку.

Не надано позивачем, будь-яких інших доказів на підтвердження того, що за взаємною згодою між сторонами укладено спірний договір та додаткова угода до нього.

Таким чином доводи позивача, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З огляду на те, що позивачем не доведене порушення відповідачем будь-якого зобов`язання, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

У відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Пауер" до Фермерського господарства "Відродження 2016" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 253 975,23грн. – відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 11.02.2022.

Суддя І.Ф. Мельниченко