Ухвала суду № 10305236, 22.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" квітня 2010 р. м. КиївК-4829/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Шкляр А.В.,

за участю представників:

від відповідача Перепелюка О.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 05.10.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2007 року по справі № 25/432-А за позовом Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів»до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які зявились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду м. Києва від 05.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2007 року, позовні вимоги Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів» до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 28.02.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 29.05.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній сказі ДПІ у Подільському районі м. Києва просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, ст.ст. 2, 13, 14, ч.1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», ст.1 Закону України «Про систему оподаткування», ст.68 Конституції України, п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва №0000012380/0 від 18.01.2006р. яким позивачу визначено суму податкового зобовязання в розмірі 57004,43 грн. (з яких: основний платіж (податок за землю) 38002,95 грн. та штрафні (фінансові) санкції 19001,48 грн.) став акт №342-23/80-05508648 від 20.12.2005р. «Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів з питань правильності нарахування га своєчасності сплати ресурсних (рентних) платежів з 01.04.2003р. по 31.12.2004р.».

Перевіркою встановлено, що позивачу надано в користування земельні ділянки по вулицям Новокостянтинівській та М. Гречко в Подільському районі м. Києва.

Відповідно до ч.5 ст.7 Закону України «Про плату за землю»податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водною га лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельною податку. обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

В акті перевірки зазначено, що позивачем під час проведення перевірки не було надано документів, які б підтверджували реєстрацію із статусом кооперативу, що стало підставою для висновку податкового органу, що ГО «Київська міська спілка автомобілістів»не може застосовувати трьохвідсоткову ставку до земельного податку за землі, які не були надані в оренду та використовувались як автостоянки.

При цьому, судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів було встановлено, що відповідно до Статуту позивача, зареєстрованим Київським міським управлінням юстиції, Київська міська спілка автомобілістів є громадською організацією, яка на добровільних засадах обєднує громадян власників особистих автомобілів і транспортних засобів, інших громадян любителів автомототехніки та є правонаступником Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів.

Діяльності спілки спрямована на задоволення спільних інтересів своїх членів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, проведення заходів з підготовки водіїв, організованого розміщення технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, сприяння розвитку технічної творчості серед автомобілістів.

Для виконання статутних завдань міська організація у встановленому порядку здійснює необхідну господарську та іншу комерційну діяльність, у т.ч. шляхом сприяння членам спілки у будівництві приватних гаражів, в організації будівництва і експлуатації автостоянок, у організованому розміщенні транспортних засобів на автостоянках міської спілки, у технічному обслуговуванні та ремонті транспортних засобів, наданні транспортно-експедиційних послуг, тощо (пунктом 2.3 Статуту).

Законом України «Про плату за землю»встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону, власники земельних ділянок, часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власника землі та землекористувачів, порядок обчислення, сплата земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами крім цього Закону (стаття 4 цього Закону).

Обєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Субєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач (у тому числі орендар) (стаття 5 даного Закону).

Згідно ст.13 зазначеного Закону, підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Згідно статті 7 Закону України «Про плату за землю», ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах пятій десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону. Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні. міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті. Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

Як правильно було зазначено судами попередніх інстанцій, аналіз змісту зазначеної норми дає підстави для висновку, що ставки земельного податку встановлені законодавцем за принципом функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.

Субєктний склад платників податку, в тому числі за ознакою організаційно-правової форми господарювання, законодавцем врахований як критерій при встановленні пільгового режиму оподаткування, про що свідчить зміст статті 12 Закону України «Про плату за землю».

Судами встановлено, що протягом періоду, що перевірявся, позивач використовував надані йому земельні ділянки, які за функціональним використанням згідно даних державного земельного кадастру є землями транспорту та звязку, для улаштування і організації колективних автостоянок, діючих на підставі Положення про колективну автостоянку Київської міської спілки автомобілістів, затвердженого постановою Президії Київської міської спілки автомобілістів від 24.11.2005 року № 7.

Відповідно до розрахунків земельного податку позивач сплачував земельний податок згідно ст. 7 Закону України у розмірі 3 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч.1 ст.7 цього Закону.

Забезпечення позивачем в ході здійснення статутної діяльності функціонального використання земельних ділянок, з яким ч.5 ст.7 Закону України «Про плату за землю»повязує застосування встановленої нею ставки земельного податку при відсутності визначення чинним законодавством визначення «кооперативна автостоянка», обґрунтовано розцінено судами як критерій правомірності застосування ставки земельного податку у розмірі трьох відсотків від суми земельного податку, визначеної відповідно до частини першої вказаної статті.

Застосування норми частини 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»в залежності від організаційно-правової форми господарювання землекористувача ставило б в нерівне матеріальне положення користувачів земельних ділянок з однаковим функціональним призначенням, зокрема, кооперативів, які здійснюють підприємницьку діяльність, та обєднання громадян, основна мета діяльності яких не повязана і одержанням прибутків.

В обґрунтування своєї правової позиції суди правомірно посилались на спільне Розяснення окремих питань, повязаних з платою заземлю, Міністерства економіки №52/33-133. Державного комітету по земельних ресурсах № 62 та Головної податкової інспекції № 36-310/51, відповідно до якого інший порядок оподаткування земельних ділянок під колективними автостоянками, або гаражами громадян в межах населених пунктів, ніж той, що встановлюється ч.5 ст.7 Закону України «Про плату за землю», передбачено лише для земельних ділянок, що знаходяться на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення. водного фонду і справляється відповідно до ст.ст. 8 та 10 зазначеного Закону.

Крім того, суди посилались на лист Комітету Верховної Ради з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та соціального розвитку № 06-13/8-71 від 24.02.1997 року, яким розглядалось питання щодо оподаткування земельних ділянок позивачем у якому зазначено, що якщо земельні ділянки, надані позивачу під колективні автостоянки, використовуються громадянами-членами спілки для зберігання особистих транспортних засобів, податок за ці земельні ділянки обчислюється відповідно до частини першої, другої та пятої статті 7 Закону України «Про плату за землю». Тобто, Комісією підтверджено, що податок за земельні ділянки справляється позивачем у розмірі 3% від суми земельного податку.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій щодо дотримання позивачем вимог законодавства при обрахуванні та сплаті земельного податку за земельні ділянки, зайняті автостоянками, а також щодо відсутності підстав для висновку про заниження обєднанням суми податкового зобовязання з цього податку, а відтак і для застосування до нього штрафних санкцій є обґрунтованими.

Такі висновки судів відповідають вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин та встановленим у справі обставинам і не спростовуються доводами касаційної скарги.

Згідно ч.1 ст.224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 05.10.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Головуючий:/підпис/________Т.М. Шипуліна

Судді:/підписи/________Л.І. Бившева

________М.І. Костенко

________Н.Є. Маринчак

________Є.А. Усенко