Рішення № 103038066, 08.02.2022, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 08.02.2022

ЄУН 937/12264/21

2/937/1343/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Юрлагіної Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи,

ВСТАНОВИВ:

16.12.2021 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача, в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ №53/ос від 09.12.2021 року винесений начальником Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь» Зайцевим Ю.А. про відсторонення ОСОБА_1 від роботи а негайно поновити на роботі з виконання усіх посадових обов`язків відповідно до посадової інструкції;

- зобов`язати начальника Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь» негайно вжити всіх необхідних заходів щодо виплати ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи на підставі Наказу №53-ос від 09.12.2021 року у розмірі відповідно до чинного законодавства України;

- стягнути з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь» судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що працюючи слюсарем з ремонту рухомого складу 4 розряду вагоноскладальної дільниці, його було відсторонено від роботи на підставі Наказу про відсторонення від роботи № 53/ос, рід 09.12.2021 року з підстав, відсутності обов`язкового щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, який було отримано 09.12.2021 року о 11:50 хв.

Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, в якому повідомлялося у випадку відсутності щеплення, позивача буде відсторонено від роботи з 9 грудня 2021 року, в порушення чинного законодавства України, було вручено 30 листопада 2021 року, за 9 днів до прийняття Наказу про відсторонення від роботи, замість двох місяців, як того вимагає ст. 32 КЗпП.

Крім того, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем такого зобов`язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження Відповідача на відсторонення з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. В Україні встановлюється перелік обов`язкових щеплень виключно ч.1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», виключний перелік обов`язкових щеплень. Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Зазначеним Законом щеплення від СОVID-19 не встановлено, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Крім того відповідно до ч.2 ст. 12 зазначеного Закону, на сьогодні не встановлено окремого порядку законом про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19. Крім того, позивачем зроблені всі обов`язкові щеплення відповідно до календаря щеплень, що підтверджується відповідними документами, які наданні суду, а тому твердження, що позивач взагалі відмовляюся від щеплень є помилковим.

В зв`язку з тим, що вакцини проти СОVID-19, які наразі застосовуються в Україні, ще не пройшли повний цикл клінічних випробувань в частині виявлення побічних ефектів та довгострокових наслідків вакцини, позивачем було прийнято рішення тимчасово утриматись (не відмовитись та не ухилитись) від щеплення проти СОVID-19 до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів, які містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі за допомогою наукових методів виконаних досліджень, які б підтвердили можливе використання у практичній діяльності людей. Зазначена думка була неодноразово доведена Відповідачу, про що додатково 08.12.2021 року була надіслана Заява на офіційну електронну та поштову адресу Відповідача. Відповідно до Картки працівника, який підлягає періодичному медичному огляду (1 раз на 1 рік) групою лікарів зазначено, що позивач здоров та придатний до виконання посадових обов`язків. Таким чином, враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від хвороби СОVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

20 грудня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін).

17.01.2022 року від представника відповідача до суду надійшов відзив відповідно до якого, просить в задоволенні позовних вимог відмовити у зв`язку з тим, що частина 1 ст. 46 Кодексу законів про працю України передбачає, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. До таких випадків, зокрема, відноситься відмова або ухилення від профілактичних щеплень проти СОVID-19. Так, за приписами ст. 5 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" громадяни, зокрема, зобов`язанні проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.

Частина 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Керуючись наведеною нормою, Міністерством охорони здоров`я України розроблено та затверджено наказом від 04.10.2021 № 2153 Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

В подальшому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 № 2393 внесені зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом від 04.10.2021 № 2153, а саме до цього Переліку включені працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 акціонерне товариство "Українська залізниця" входить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

З огляду на викладене вбачається, що дія наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку" професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (із змінами внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 № 2393) розповсюджується на працівників акціонерного товариства "Українська залізниця" та всіх підпорядкованих йому підрозділів.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (з усіма змінами та доповненнями) встановлено обов`язок керівників підприємств, установ та організацій забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 підпорядкованими працівниками та відсторонювати від роботи (виконання робіт) працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

З викладеного вбачається, що видаючи наказ про відсторонення від роботи позивача відповідач діяв в межах та у спосіб визначений законодавством України.

Твердження позивача про те, що наказ Міністерства охорони здоров`я України розробленого та затверджено наказом від 04.10.2021 №2153 незаконне є вільним тлумаченням чинного законодавства України та є його особистою думкою.

При цьому, позивач не наводить та не надає жодних доказів визнання наведених вище нормативних документів такими, що не відповідають Конституції України, законодавству тощо.

Стосовно тверджень Позивача про те, що на сьогодні законом не визначено порядку відсторонення від роботи працівників у зв`язку з їх відмовою або ухиленням від обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19.

Як вказувалось вище, ч.1 ст. 46 Кодексу законів про працю України передбачає ряд підстав при настанні яких працівник може бути відсторонений від роботи, до яких, зокрема, відносяться інші випадки, передбачені законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 визначено чіткий порядок відсторонення працівників від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19, про що наведено вище.

Наразі, наведена Постанова є чинною та за приписами ст. 117 Конституції України є обов`язковою для виконання.

Стосовно посилань Позивача на резолюції 2361 (2021) Парламентської асамблеї Ради Європи.

Так, у якості підтвердження обґрунтованості своїх вимог Позивач посилається на п. З резолюції 2361 (2021) Парламентської асамблеї Ради Європи, в якому йдеться про заклик та інформування громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації.

Посилання Позивача на вказану резолюціє ПАРЄ є безпідставними з огляду на таке.

Зі змісту ст. 22 Статуту Ради Європи від 05.05.1949 Парламентська Асамблея є дорадчим органом Ради Європи. Вона обговорює питання, що відносяться до її компетенції, як вона визначена у цьому Статуті, та передає свої висновки Комітету міністрів у формі рекомендацій.

З викладеного вбачається, що нормативні акти Парламентської Асамблеї Ради Європи мають виключно рекомендаційний характер та не є обов`язковими для застосування.

Стосовно посилань Позивача на Дорожню карту з впровадження вакцини проти СОVID-19.

У позовній йдеться про те, що у Дорожній карті з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках (далі - Дорожня карта), затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24.12.2020 № 3018 у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 09.02.2021 № 213 йдеться про те, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

З приводу наведеного варто зазначити, що Позивач посилається на не чинну редакцію наказу Міністерства охорони здоров`я України.

Так, станом на сьогодні є чинним наказ Міністерства охорони здоров`я України від 24.12.2020 № 3018 у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 12.07.2021 № 1423, яким затверджена оновлена версія Дорожньої карти.

Крім того, абзац 2 Вступу Дорожньої карти передбачає, що її розроблено у такий спосіб, щоб була можливість внести зміни до неї, щоб враховувала багато невідомих перемінних на даний момент, у тому числі невизначеність щодо доступності вакцини проти коронавірусної хвороби СОVID-19, а її назва у дужках містить слово - оновлюється, що свідчить про те, що це не остаточно розроблений сталий документ.

Більше того, лише у 2021 році до редакції Дорожньої карти вносились зміни 6 разів (останні зміни внесені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27.10.2021 № 2362).

Стосовно посилань Позивача на певні норми Кодексу законів про працю України, якими визначено порядок звільнення працівників та зміну умов праці.

З цього приводу звертаємо увагу суду, що тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період відсторонення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

А відтак, ні про розірвання трудового договору, ні про дисциплінарне стягнення не йдеться.

В даному конкретному випадку, що відсутнє порушення права Позивача на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження Позивача є правомірним та відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини.

Таким чином вважаємо, що Відповідач на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки всіх працівників підприємства, з урахуванням вимог статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи Позивача.

Позивач правом надати відповідь на відзив не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Від сторін клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходили, тому суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивач працює слюсарем з ремонту рухового складу 4 розряду вагоноскладальної дільниці Регіональній філії «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь».

Відповідно до повідомлення працівникам Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь» було доведено до відома інформацію, що з 09 грудня 2021 року щеплення проти COVID-19 для працівників АТ «Укрзалізниця» буде обов`язкове.

Із даним повідомленням були ознайомлені працівники, в тому числі і позивач (11.11.2021 року) (а.с. 20).

Наказом начальника депо Регіональній філії «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь» від 09.12.2021 №53/ОС ОСОБА_1 , слюсаря з ремонту рухового складу 4 розряду вагоноскладальної дільниці відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень слюсарем з ремонту рухового складу 4 розряду вагоноскладальної дільниці (форма «028-1/о) (а.с.19).

Згідно з медичними документами, ОСОБА_1 має обов`язкові профілактичні щеплення від інших захворювань.

Відповідно до статті 1 Конституції Україна - Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1). Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від <…> стану їхнього здоров`я <…>.

Статтею 46 Кодексу встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Згідно зазначеного закону хвороба COVID-19 ні є інфекційною. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1-2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 (далі - Наказ МОЗ). Пунктом 3 Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Підставою для відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи є постанова КМУ від 09.12.2021 року № 1236, оскаржуваний наказ винесений начальником депо, керуючись статтею 46 Кодексу законів про працю України, частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 №1236.

Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, та зазначені норми закону, суд приходить до висновку, що Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Натомість відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, від респіраторної, а не інфекційної хвороби, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю.

Водночас, суд звертає увагу на те, що пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236, передбачено відсторонення працівників за ухилення або відмову від вакцинації, які входять у Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (зі змінами відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я № 2393 від 01.11.2021).

Наказ МОЗ України від 01.11.2021 р. № 2393 був опублікований 01 листопада 2021 р. і набрав чинності лише 01 грудня 2021 р.

Таким чином, обов`язок пройти обов`язкове профілактичне щеплення за професією у позивача виник лише з 01 грудня 2021 року, коли нормативно-правовий акт, який висуває таку вимогу, набрав чинності.

При цьому, суд зазначає, що повідомлення про обов`язкову вакцинацію винесено відповідачем не містить дату винесення, однак містить дату ознайомлення ОСОБА_1 з повідомленням 11.11.2021, в якому зобов`язано позивача вакцинуватись або надати довідку про протипоказання у строк до 09 грудня 2021 року.

Отже, відповідачем фактично було висунуто вимогу до позивача, яка на той час не була обов`язковою, і суду не зрозуміло, з яких підстав відповідач виконував наказ МОЗ, який ще не набрав чинності. Те, що рішення про відсторонення було прийнято 09.12.2021 року правового значення вже не має, оскільки таке рішення прийнято у зв`язку з невиконанням вимоги позивача, висунутої з порушенням закону.

Також, суд звертає увагу на те, що пунктом 41-6 постанови КМУ № 1236, в першу чергу на керівників підприємств, установ і організацій покладено контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками, а вже в другу чергу - відсторонення працівників, які ухиляються або відмовляються від щеплень. При цьому, вказані нормативні акти не містять вимог до негайного відсторонення працівників з моменту набрання чинності наказом МОЗ, а тому відповідач спочатку мав належним чином організувати виконання цих наказів, а вже потім приймати рішення про відсторонення.

Отже, саме з 01.12.2021 року відповідач мав законні повноваження розпочати процедуру виконання наказу МОЗ № 2153 (зі змінами відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я № 2393 від 01.11.2021) і постанови КМУ № 1236, із наданням достатнього часу працівникам на його виконання.

В цьому контексті, суд зазначає, що стаття 32 КЗпП України вимагає попередження працівника про зміну істотних умов праці за два місяці.

На переконання суду, висунення додаткової вимоги до працівника, який вже працює на певній посаді і яка впливає на можливість виконання ним трудової функції і на оплату його праці, необхідно розглядати в контексті зміни істотних умов праці, а тому в цьому випадку розповсюджуються гарантії статті 32 КЗпП України. Крім того, іншого строку чи порядку попередження працівників новоприйнятими нормативними актами не передбачено.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що про необхідність вакцинації або відсторонення без збереження заробітної плати, тобто про зміну істотних умов праці, йому було попереджено з порушенням статті 32 КЗпП України, а саме за дев`ять днів, замість двох місяців, як передбачено законом.

Тому, суд приходить до висновку, що наказ про відсторонення позивача прийнятий з порушенням встановленого законом порядку, і тому підлягає скасуванню.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

За статтею 64 Конституції конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

Зокрема, пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

У своєму рішенні від 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік"» наголосив:

п. 3.2. Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскільки наказ про відсторонення позивача прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд доходить висновку про необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 08.11.2021 № 320-к про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, а також про стягнення із відповідача заробітної плати за час незаконного відсторонення підлягають задоволенню.

Рішення суду про поновлення на роботі незаконно відстороненого працівника підлягає негайному виконанню відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача суму судового збору в розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 89, 223, 247, 263-265, 280-281 ЦПК України, ст.ст. 526-530, 610, 1054-1056-1 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ начальника депо Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь» від 09.12.2021 №53/ОС про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та поновити (допустити до роботи) ОСОБА_1 на посаді слюсаря з ремонту рухового складу 4 розряду вагоноскладальної дільниці.

Стягнути із Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи з 09.12.2021 року.

Стягнути із Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь», на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП - НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Регіональна філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь», ЄДРПОУ 40081237, місце знаходження: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Лінійна, буд. 1

СУДДЯ: Т.В. Юрлагіна