Рішення № 103025227, 27.01.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року Справа № 480/11008/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/11008/21 за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953), і просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров я за період з 2018 року по 2021 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік включно року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію неотриманого речового майна.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що станом на день звільнення позивача з Військової частини 9953, установою не виплачено позивачеві грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я та грошову компенсацію за неотримане речове майно. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача суперечить нормам діючого законодавства, у зв`язку із чим вона звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 02.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечує у повному обсязі та зазначає, що згідно довідки відділу кадрів №12/1211 від 29.11.2021, посади, на яких перебувала позивач під час проходження військової служби не входять до Додатку 4 Переліку №702, а тому у позивача відсутнє право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Щодо вимоги про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно зазначає, що 5 прикордонний загін в жодному випадку не відмовляв позивачу у виплаті грошової компенсації вартості недоотриманого речового майна, і підтверджує, що позивач знаходиться в черзі на отримання вказаної грошової компенсації, яка буде сплачена найближчим часом. Проте наразі відсутні бюджетні асигнування для виплати грошової компенсації вартості недоотриманого речового майна, і тільки після перерахування Адміністрацією Державної прикордонної служби України таких асигнувань на рахунок 5 прикордонного загону - грошова компенсація буде виплачена позивачеві в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані учасниками справи докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач проходила службу за контрактом у в/ч 9953.

Наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України №450-ОС від 04.10.2021 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.16).

На час прийняття наказу про виключення позивача із списків особового складу, відповідачем не проведено з позивачем розрахунок та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за час проходження військової служби з 2018 по 2021 роки та грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Згідно довідки 5-го прикордонного загону від 29.11.2021 №12/1211 ОСОБА_2 проходила військову службу за контрактом у 5 прикордонному загоні з 04.01.2012 року по 04.10.2021 року, у тому числі на таких посадах:

- з 04.01.2012 року по 10.05.2012 року - технік групи автоматизованих систем управління відділення зв`язку відділу прикордонної служби «Конотоп» II категорії (тип А);

- з 10.05.2012 року по 23.06.2018 року - технік групи автоматизованих систем управління відділення зв`язку відділу прикордонної служби «Конотоп» II категорії (тип А);

- з 23.06.2018 року по 23.04.2019 року - інспектор прикордонного контролю 1 категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Конотоп» (тип А) відділу прикордонної служби «Конотоп» І категорії (тип А);

- з 23.04.2019 року по 30.07.2020 року - начальник 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Конотоп» (тип А) відділу прикордонної служби «Конотоп» І категорії (тип А);

- з 30.07.2020 року по 28.08.2021 року - начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Хутір Михайлівський І категорії);

- з 28.08.2021 року по 04.10.2021 року - начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Хутір Михайлівський».

Крім того, у вказаній довідці зазначено, що посади, на яких перебувала військовослужбовець, за час проходження військової служби з 04.01.2012 року по 04.10.2021 року не входять до переліку військових посад, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702, які надають право на щорічну додаткову відпустку військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком

Позивач зверталася до відповідача із рапортом про отримання грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки (а.с.18), проте розрахунок з позивачем не проведено.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому при звільненні грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік та грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (далі – Закон).

Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Відповідно до п.п 1, 11 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. N 702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо. Щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Відповідно до Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. N 702 (далі – Перелік), посада військовослужбовців, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби, зокрема, у відділеннях інспекторів прикордонної служби – інспектор прикордонної служби 1, 2, 3 категорії (п. 4 Переліку) – належить до переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку. Максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки складає 7 календарних днів.

Як вбачається з матеріалів справи, за час проходження військової служби (2018-2021 роки) позивач обіймала посади, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702, остання займана посада перед звільненням - начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Хутір Михайлівський», яка відповідає Переліку.

Отже, на підставі ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. N 702 позивач має право на щорічну додаткову відпустку.

Підстави та порядок надання додаткової відпустки військовослужбовцям передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до абз. 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Вказаній нормі кореспондують положення пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року N 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за N 745/32197, за яким у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у т.ч. в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з 2018 року по 2021 рік.

Таким чином, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, оскільки в період з 2018 року по 2021 рік така відпустка їй не надавалась та при звільненні компенсація не виплачувалася.

При цьому суд зауважує, що обрахунок кількості днів додаткової відпустки позивача, передбаченої ч.4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2018 року по 2021 рік є компетенцією військової частини 9953, а тому належним і допустимим способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні вказаної додаткової відпустки за період з 2018 року по 2021 рік та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2018 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу 04.10.2021.

Щодо вимоги позивача зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію неотриманого речового майна, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).

З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно до довідки №193 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становить 70166,83 грн (а.с.38-39).

Позивачем було подано начальнику Сумського прикордонного загону рапорт, у якому просила нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (а.с. 18). Проте відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, що не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Невиплативши позивачу компенсацію вартості за неотримане речове майно, відповідно до рапорту від 04.10.2021, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно у вказаному розмірі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач, не виплативши позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік та компенсацію вартості за неотримане речове майно не дотримався вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я та компенсацію вартості за неотримане речове майно є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 139 КАС України судові витрати в тому числі і судовий збір підлягають відшкодуванню в разі задоволення позову, або пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 1816 грн.

Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1200,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Осьмаковим Олександром Анатолійовичем (далі - адвокат, Осьмаков О.А.).

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, в тому числі копії: договір про надання правової допомоги №20-10/21, укладений 20.10.2021 між адвокатом та позивачем (а.с.24-25) (далі -Договір), акт виконаних робіт (надання послуг) (а.с.26), свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000695 (а.с.23), квитанцію до прибуткового касового ордера від 02.09.2021 про сплату позивачем 1200,00 грн (а.с.14).

Згідно п.п.1.1 Договору адвокат зобов`язується: надавати позивачу консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права: організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); представляти інтереси позивача та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з питань, а позивач зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п.2.4 Договору на підтвердження факту надання адвокатом позивачу правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг.

Згідно п.п.4.1 Договору вартість послуг адвоката є динамічною та може встановлюватися за домовленістю сторін в погодинній та/або твердій формі.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 02.09.2021 адвокатом були виконані наступні роботи: 1) складання позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності В/ч 9953, зобов`язання здійснити виплати - 2,5 год, ціна - 1200 грн (а.с.26).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера позивачем сплачено адвокату 1200,00 грн.

Отже, з вказаних документів вбачається, що позивач поніс витрати на послуги адвоката у розмірі 1200,00 грн, які включали в себе послуги з підготовки позову.

Слід також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 04.02.2021 у справі №806/2299/18.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, згідно акта виконаних робіт надані послуги зводились виключно до формування позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 400 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (провулок Громадянський, 1, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2018 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2021.

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (провулок Громадянський, 1, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 70 166,83 грн.

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (провулок Громадянський, 1, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн та витрати на правову допомогу у розмірі 400 (чотириста) грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька