Рішення № 103024159, 19.01.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2022 року Справа №480/10428/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10428/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.07.2021 №183850003000 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію позивачу ОСОБА_1 на підставі п. “е” ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 15.07.2021 та зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи позивача з 01.01.1992 по 31.08.1995 на посаді старшої вожатої Черепівської середньої школи Буринського району;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області нa користь позивача ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 408 грн. 00 коп., що складаються з 2500 грн. послуги адвоката (витрати на професійну правничу допомогу) та судовою збору в розмірі 908 грн. 00 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 22.03.1991 до 01.09.1993 позивачка перебувала на посаді старшої вожатої Черепівської середньої школи Буринського району тимчасово до виходу на роботу основного працівника ОСОБА_2 , а в подальшому, з 02.09.1993 до 31.08.1995 була переведена з посади старшої вожатої Черепівської середньої школи, яку займала тимчасово, на посаду старшої вожатої на постійно цієї школи з 1 вересня 1993 року. 15.07.2021 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". До заяви було додано усі документи, які підтверджують її право на пенсію за вислугу років, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.07.2021 № 183850003000 їй відмовлено в призначенні пенсії через відсутність станом на 11.10.2017 необхідного спеціального стажу 26 років 6 місяців. За підрахунками відповідача її спеціальний стаж складає 22 роки 10 місяців 20 днів, при цьому до її спеціального стажу не було зараховано період роботи з 01.01.1992 по 31.08.1995, оскільки робота на посаді старшої піонервожатої не передбачена Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та зараховується до стажу вислуги років лише до 01.01.1992 року. Позивачка вважає таке рішення протиправним та зазначає, що факт зайнятості на зазначеній роботі підтверджується даними трудової книжки та оригіналами відповідних письмових документів. Оскільки посадові обов`язки за посадою старшої піонервожатої в повній мірі відповідають роботі працівника освіти, період роботи на посаді старшого вожатою може бути зарахований до стажу для призначення пенсії за вислугу років. У зв`язку з цим відмова відповідача зарахувати до її спеціального стажу період роботи на посаді, що дає право на призначення пенсії за вислугу років є протиправною та такою, що порушує її конституційні права та гарантії на належний соціальний захист.

Ухвалою суду від 22.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення йому копії ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, але у встановлений строк відзиву на позовну заяву не подав.

09.11.2021 від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до суду надійшла заява про заміну неналежного відповідача.

Ухвалою суду від 10.11.2021 у задоволенні вищевказаної заяви відмовлено.

З огляду на положення ч. 6 ст. 162 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи й оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15.07.2021 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, до якої було додано усі документи, які підтверджують її право на пенсію за вислугу років.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.07.2021 № 183850003000 прийнятим за принципом екстериторіальності відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу вислуги років на 11.10.2017 (а.с. 7).

В обґрунтування свого рішення відповідач зазначив, що відповідно до п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” (далі - Закон 2148) право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом 2148 (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбачений статтею 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон 1788). Пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788 за Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Право на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають особи, вислуга років яких на відповідних посадах становить: до 01.04.2015 - не менше 25 років; до 01.01,2016-не менше 25 років 6 місяців; до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. Вік заявниці 51 рік 4 місяці 23 дні. Страховий стаж особи становить 32 роки 3 місяці 15 днів, за вислугу років — 22 роки 10 місяців 20 днів. У заявниці відсутній необхідний стаж вислуги років на 11.10.2017. До стажу вислуги років не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 31.08.1995, оскільки робота на посаді старшої піонервожатої не передбачена Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та зараховується до стажу вислуги років лише до 01.01.1992 року.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Загальні засади державного пенсійного забезпечення визначені в Законі України "Про пенсійне забезпечення" (далі – Закон), який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. 51 Закону окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, встановлюються пенсії за вислугу років.

Відповідно до ст. 52, пункту "е" ч. 1 ст. 55 Закону право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

У редакції до внесення змін в абзац перший пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на підставі Закону України від 24.12.2015 р. N 911-VIII він був викладений в редакції: "Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.".

Рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року N 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII, та передбачено, що дані положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.09.2019 р. при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи Пенсійного фонду України, зокрема і відповідач у справі, мають керуватися вказаною нормою в редакції до внесення змін Законом N 213-VIII та Законом N 911-VIII.

У даному випадку станом на день звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії позивач досягла 50 років, її загальний трудовий стаж становить 32 роки 3 місяці 15 днів, з яких стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, складає більше 26 років 6 місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не зараховано до спеціального стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 31.08.1995 на посаді старшої вожатої Черепівської середньої школи Буринського району.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 (зі змінами від 26 вересня 2002 року) затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно з даним Переліком, правом на призначення пенсії за вислугу років користуються особи, які працювали в загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема і на посадах педагогів організаторів.

Так, вказаний Перелік не передбачає посад старшої піонервожатої чи старшої вожатої. Проте, згідно з приміткою 3 до зазначеного Переліку робота на вказаних посадах до 01 січня 1992 року зараховується до стажу для призначення пенсії.

Це повязане з тим, що постановою колегії Мінпраці УРСР від 29 березня 1991 року № 25 “Про умови оплати праці та розміри ставок заробітної плати й посадових окладів працівників народної освіти в Українській РСР” замість посади старшого піонервожатого з 01 квітня 1991 року введена посада педагога-організатора. Із того часу в жодному нормативному акті немає посади старшої піонервожатої і відповідно не визначені для неї посадові оклади.

Відповідно до Методичних рекомендацій із питань порядку формування штатів загальноосвітніх навчально-виховних закладів, наданих Міністерством освіти і науки України від 19 червня 2001 року №1/9-234, посада педагога-організатора ототожнюється з посадою старшого вожатого та вводиться у школах залежно від кількості 1-9 класів, виходячи з відповідних нормативів.

При цьому, в листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 06 жовтня 2011 року №10/2-724 стверджується про ідентичність посадових обовязків працівників, які займають посади педагогів-організаторів або старших вожатих, та відповідно про можливість зарахування періоду роботи на посаді старшого вожатого до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

У відповідності до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.

Із огляду на те, що відповідальність за належне і своєчасне оформлення штатних розкладів та вірне внесення в трудові книжки працівників освіти найменування посад покладається на керівників освітніх закладів, несвоєчасне приведення записів у трудовій книжці працівника у відповідність з діючим положенням не може позбавити особу гарантованого Конституцією права на належне пенсійне забезпечення.

Згідно даних трудової книжки ОСОБА_1 , позивачка у період з 22.03.1991 до 01.09.1993 перебувала на посаді старшої вожатої Черепівської середньої школи Буринського району тимчасово до виходу на роботу основного працівника ОСОБА_2 , а в подальшому, з 02.09.1993 до 31.08.1995 була переведена з посади старшої вожатої Черепівської середньої школи, яку займала тимчасово, на посаду старшої вожатої на постійно цієї школи з 1 вересня 1993 року (а.с. 8-10).

Вказане вище свідчить про те, що оскільки посадові обов`язки за цими посадами в повній мірі відповідають роботі працівника освіти, період роботи на посаді старшого вожатою може бути зарахований до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, період роботи позивачки на посаді, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, підтверджений належними та допустимими доказами, що, у свою чергу доводить протиправність дій відповідача щодо відмови в призначенні їй даного виду пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач, не зарахувавши спірний період роботи до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не дотримався вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення", такі дії не можуть відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.07.2021 №183850003000, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 01.01.1992 по 31.08.1995 на посаді старшої вожатої Черепівської середньої школи Буринського району є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дати звернення з заявою про призначення пенсії, що, у свою чергу, буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, та відповідає висновку Верховного Суду України, який у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Міненком С.А. 01.08.2021 укладено Договір № 716 про надання правової допомоги (а.с. 20). Відповідно до умов договору гонорар адвоката складає 1000,00 грн. за годину роботи. На підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 2500,00 грн. надано розрахункову квитанцію № 000716-1 від 05.10.2021 (а.с. 23).

Опис виконаних адвокатом робіт викладено в Акті виконаних робіт (наданих послуг) від 05.10.2021 згідно договору № 716 про надання правової допомоги від 01.08.2021 (а.с. 21), відповідно до яких обсяг наданої правової допомоги становить: подача та підготовка позовної заяви Клієнта ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішень органу державної влади та зобов`язання вчинити певні дії - 2,5 години (2 години 30 хв.). Загальна кількість годин участі адвоката під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час розгляду справи в суді (участь в судових засіданнях) становить 2,5 години. Розмір гонорару, який підлягає до сплати адвокату за відповідний період складає 2500 грн. (1000 грн. х 2,5 години).

При цьому суд не має права змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

У даному випадку суд бере до уваги, що адвокатом дійсно складений адміністративний позов, вчинено процесуальні дії, безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи.

Разом з тим суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу повинен відповідати принципам співмірності та верховенства права згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України. На думку суду, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Крім того, суд враховує, що з даного предмету спору та мотивів, що наведені в адміністративному позові, є аналогічні рішення, що спрощувало роботу адвоката під час підготовки даного адміністративного позову.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи, що для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, оскільки справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводилися виключно до підготовки позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою, неспівмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

При цьому, враховуючи предмет даного спору, тривалість часу, затраченого представником позивача на підготовку та складання позовної заяви, є незначним, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1500,00 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області 908,00 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.07.2021 № 183850003000, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 01.01.1992 по 31.08.1995 на посаді старшої вожатої Черепівської середньої школи Буринського району.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 15.07.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, ідентифікаційний код 22933548) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко