Рішення № 103016134, 31.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року 320/15699/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання рішення протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 26.03.2019 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність і скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 26.03.2019 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у відомчу базу даних ДМС України для видалення інформації про недійсність паспорта громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , дійсний до 25.11.2029 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.09.2018 він подав заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням за ч. 1 ст.8 Закону України "Про громадянство України" з підстав того, що його бабуся по батьківській лінії народилася на території, що стала територією України. Разом із заявою позивачем було подано зобов`язання про припинення громадянства Російської Федерації протягом двох років з моменту оформлення набуття громадянства України.

26.03.2019 відповідачем прийнято рішення про оформлення набуття громадянства позивачу, видано довідку №1326/2019 від 11.06.2019 про реєстрацію громадянином України, що є підставою для видачі тимчасового посвідчення громадянина України на два роки для подальшого припинення громадянства Російської Федерації.

06.06.2019 позивач отримав тимчасове посвідчення громадянина України на дворічний термін для можливості виходу з громадянства Російської Федерації серії ОТ 029143 терміном дії до 26.03.2021.

15.10.2019 позивач отримав довідку №269099534 з Посольства Російської Федерації про припинення громадянства і дозвіл виходу, яку подав відповідачу.

23.10.2019 відповідачем видано позивачу довідку №3177/2019 про реєстрацію громадянином України, що є підставою для видачі паспорта громадянина України.

25.11.2019 позивач отримав паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , дійсний до 25.11.2029.

15.09.2021 на адвокатський запит позивачем отримано інформацію про те, що відповідачем 11.11.2020 прийнято рішення (подання) про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України позивачу.

Підставою для прийняття такого рішення послугувало не виконання зобов`язання про припинення громадянства Російської Федерації позивачем. Вказане рішення відповідач обґрунтовує наявністю листа Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України від 22.09.2020 №6.4-9339/6-20 щодо надсилання оригіналу листа з Посольства Російської Федерації та листа Посольства Російської Федерації в Україні від 17.09.2020 №20576-20 щодо спростування факту звернення позивача з питанням припинення громадянства Російської Федерації та видачі на його ім`я довідки про припинення громадянства Російської Федерації.

Також, тією ж датою оформлено довідку від 11.11.2020 про наявність підстав для скасування позивачу рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням та визнано його паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 - недійсним.

В матеріалах справи позивача міститься лист Посольства Російської Федерації адресований безпосередньо заступнику голови ДМС України, вхідний від 17.09.2020 за №20576-20, яким вказується, що довідка про припинення російського громадянства №269099534 від 15.10.2019 не оформлювалась, позивач щодо питання виходу з громадянства Російської Федерації в Консульський відділ Посольства у встановленому порядку не звертався. Зазначений лист є єдиним підґрунтям для скасування громадянства позивачу.

Позивач вважає, що таке рішення відповідача є протиправним та таким, що грубо порушує законодавство України, а також порушує його права, свободи та законні інтереси, тому рішення (подання) про скасування громадянства є протиправним та підлягає скасуванню з зобов`язанням відповідача вчинити певні дії які є похідними від основної вимоги.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що ним правомірно прийнято рішення від 11.11.2020 про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 26.03.2019 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки згідно листа Посольства Російської Федерації за вхідним від 17.09.2020 за №20576-20 що довідка про припинення російського громадянства №269099534 від 15.10.2019 не оформлювалась, позивач щодо питання виходу з громадянства Російської Федерації в Консульський відділ Посольства у встановленому порядку не звертався. У зв`язку з вказаним відповідач стверджує, що позивач не виконав зобов`язання припинити громадянство Російської Федерації

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 прийнято до провадження адміністративну справу №320/15699/21 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем Російської Федерації.

Позивач звернувся із заявою про оформлення набуття громадянства за територіальним походженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України

26.03.2019 позивач на підставі рішення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".

11.11.2020 ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області прийнято рішення (подання) про скасування рішення від 26.03.2019 про набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" у зв`язку з тим, що листом Посольства Російської Федерації, який був адресований безпосередньо заступнику голови ДМС України, вхідний від 17.09.2020 за №20576-20, зазначалося, що довідка про припинення російського громадянства №269099534 від 15.10.2019 не оформлювалась, позивач щодо питання виходу з громадянства Російської Федерації в Консульський відділ Посольства у встановленому порядку не звертався. Зазначений лист є єдиним підґрунтям для скасування громадянства позивачу.

Не погоджуючись з таким рішення відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 25 Конституції України визначає, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18.01.2001 №2235-III "Про громадянство України".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадянство України" громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Згідно з положеннями статті 17 вказаного Закону громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Пунктом 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про громадянство України" підставами для втрати громадянства України є, зокрема, набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство України" рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 №588/2006) (далі - Порядок №215).

Згідно з пунктом 31 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також:

а) документ, що підтверджує факт постійного проживання рідних (повнорідних та неповнорідних) брата чи сестри заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;

б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з рідними (повнорідними та неповнорідними) братом чи сестрою, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Згідно з пунктом 24 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає:

а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням;

б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм);

в) один із таких документів:

- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;

- зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;

- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;

- заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;

Відповідно до пункту 88 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону територіальними органами Державної міграційної служби України, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:

а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;

б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п`ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п`ятої статті 9 Закону; частина п`ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.

Пунктом 96 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) передбачено, що подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується територіальним підрозділом Державної міграційної служби України, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України.

Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом "б" пункту 88 цього Порядку, надсилається до територіального органу Державної міграційної служби України.

Згідно з пунктом 97 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується керівником територіального органу Державної міграційної служби України або його заступником.

Повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у тижневий строк надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, яким було внесено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.

Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня одержання повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України повідомляє про це відповідну особу у письмовій формі із зазначенням причин скасування такого рішення.

З системного аналізу наведених правових норм слідує, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Тобто, необхідною та обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство України" є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Указані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.11.2018 у справі №820/1293/16, від 24.04.2019 у справі №2040/5642/18, від 19.12.2019 у справі №815/3575/15 та від 28.02.2020 у справі №520/4398/19.

Як було встановлено судом, 26.03.2019 позивач на підставі рішення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України", проте вже 11.11.2020 ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області прийнято рішення (подання) про скасування рішення від 26.03.2019 про набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" у зв`язку з тим, що листом Посольства Російської Федерації, який був адресований безпосередньо заступнику голови ДМС України, вхідний від 17.09.2020 за №20576-20, зазначалося, що довідка про припинення російського громадянства №269099534 від 15.10.2019 не оформлювалась, позивач щодо питання виходу з громадянства Російської Федерації в Консульський відділ Посольства у встановленому порядку не звертався. Зазначений лист є єдиним підґрунтям для скасування громадянства позивачу.

Разом з тим, відповідачем не надано належних доказів у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження факту подання позивачем підроблених документів, таких як вирок суду за статтею 358 Кримінального кодексу України, що на підставі ст. 21 Закону України "Про громадянство України" надало б відповідачу право прийняти рішення про скасування громадянства позивачу.

Поряд з цим судом встановлено наступне.

Як зазначалося вище, 06.06.2019 позивач отримав тимчасове посвідчення громадянина України на дворічний термін для можливості виходу з громадянства Російської Федерації серії ОТ 029143 терміном дії до 26.03.2021.

Разом з цим, 10.07.2019 позивач уклав договір доручення з компанією DulacConsultingFZE (українська і англійська мови).

Пунктом 1 вказаного договору зазначається, що довіритель доручає повіреному зробити на підставі цього договору і від імені та за рахунок довірителя такі юридичні дії: подати до консульського відділу Посольства Російської Федерації в Україні заяву про вихід з громадянства Російської Федерації та паспорт. Заяву та паспорт довіритель передає повіреному за актом приймання - передачі документів.

Пунктом 2 вказаного договору зазначається, що повірений зобов`язаний виконати дане йому доручення і надати довірителю відповідну довідку. За результатом виконання доручення складається акт виконаних робот.

До вказаного договору доручення додаються два укладені сторонами акти. Акт №1, на виконання п. 1 договору свідчить про те, що довіритель передав заяву про вихід з громадянства Російської Федерації та паспорт повіреному. Акт №2, на виконання п. 2 договору свідчить про те, що повірений надав довірителю довідку про дозвіл на вихід з громадянства Російської Федерації від 15.10.2019.

Наявність договору доручення та актів до нього свідчить, що в діях позивача відсутній намір та умисел щодо обману, відсутні докази подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачу.

У подібній справі №2040/5642/18 від 24.04.2019 Верховний Суд зазначив, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує наявності достатніх та належних доказів щодо встановлення факту подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 по справі №820/1293/16. При цьому, жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем до суду не надано

В іншій подібній справі №820/1293/16 від 21.11.2018 Верховний Суд вказав: "До заяви про оформлення набуття громадянства України позивачем було додано рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06.09.2006 року у цивільній справі №4-2417/06 про встановлення факту постійного проживання на території України. Разом з тим, при проведенні перевірки підстав видачі паспорта громадянина України НОМЕР_2 та ОСОБА_4, відповідачем отримано у відповідь на запит лист Ленінського районного суду м. Харкова від 26.05.2016 року №01.20/657/2016, яким міграційну службу повідомлено, що згідно з алфавітними покажчиками за 2006-2007 роки, справа відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в провадженні суду не перебувала.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 на підтвердження факту проживання на території України було надано судове рішення, яке не існує, а отже при набутті громадянства позивачем надано завідомо неправдиві відомості та фальшиві документи. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що повідомлення Ленінського районного суду м. Харкова про відсутність у провадженні суду справи відносно ОСОБА_3 не є належним доказом факту підроблення документів чи надання неправдивих відомостей, а тому не може слугувати підставою скасування рішення про оформлення набуття громадянства України через 7 років після його прийняття суб`єктом владних повноважень.".

Також в подібній справі №360/4754/19 від 16.09.2021 Верховний Суд зазначив, що: "необхідною і обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону №2235-III є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Окрім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо неправдивих або фальшивих відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2020 року та від 27 січня 2021 року у справах № 520/2915/19, № 826/15657/16 відповідно".

Отже, доказом подання позивачем підроблених документів може слугувати відповідний вирок суду, який відповідачем не був поданий, а отже і лист Посольства Російської Федерації адресований безпосередньо заступнику голови ДМС України, вхідний від 17.09.2020 №20576-20, в розумінні ч. 1 ст. 74 КАС України є недопустимим доказом, оскільки спосіб, в який отримано вищевказаний лист, є незаконним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 8 Постанови КМУ №360 від 20.08.2014 "Положення про Державну міграційну службу України" (далі - Положення), ДМС України під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

Згідно п. 16 ч. 4 Положення, ДМС України надсилає компетентним органам влади інших держав запити щодо наявності в таких державах членів сім`ї осіб, які подали заяви про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, чи яких було визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, і правових підстав для возз`єднання сімей.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 "Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах" від 22.01.1993, ратифіковану із застереженнями Законом №240/94-ВР (240/94-ВР) від 10.11.1994, установи юстиції Договірних Сторін надають правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах відповідно до положень цієї Конвенції.

Згідно ст. 5 Конвенції при виконанні цієї Конвенції компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться один з одним через свої центральні органи, якщо тільки цією Конвенцією не встановлений інший порядок зносин.

Відповідно до п. 85 ч. 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Постановою КМУ №228 від 02.07.2014 (далі - Положення), Мін`юст укладає угоди про правове співробітництво з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями, організовує у межах повноважень, передбачених законом, взаємодію з ними.

Згідно п. 88 ч. 4 Положення Міністерство юстиції України: забезпечує правове співробітництво судів та інших органів державної влади у цивільних і кримінальних справах із компетентними органами іноземних держав на підставі законів та міжнародних договорів України, вирішує питання про видачу правопорушників (екстрадицію) і про передачу засуджених осіб, виконує інші функції, визначені законами і міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 90 ч. 4 Положення Міністерство юстиції України забезпечує отримання на запит суду або інших державних органів, у провадженні яких перебуває цивільна, кримінальна чи інша справа, інформації про іноземне законодавство на підставі міжнародних договорів України.

Підсумовуючи вказане, Мін`юст має компетенцію співпрацювати з іноземними органами у цивільних та кримінальних справах. В інших справах має право звертатися до іноземних органів з питань про законодавство останніх.

Двосторонніми угодами між Україною та Російською Федерацією не передбачена можливість безпосередньої співпраці національних органів між собою, тому дане питання регулюється національним законодавством та багатосторонніми міжнародними договорами (перелік двосторонніх договорів між Україною та Росією знаходиться за посиланням: https://minjust.gov.ua/m/rosiya).

Разом з цим, відповідно до п. 4 ч. 4 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого Постановою КМУ №281 від 30.03.2016, МЗС забезпечує підтримання дипломатичних зносин України з іноземними державами, представництво України у міжнародних організаціях, органах та спеціальних місіях.

Згідно п. 12-5 ч. 4 Положення МЗС сприяє залученню допомоги від іноземних держав та міжнародних організацій.

Відповідно до п. 54 ч. 4 Положення МЗС забезпечує взаємодію з дипломатичними представництвами, консульськими установами іноземних держав, представництвами міжнародних організацій в Україні, а також дипломатичним корпусом, акредитованим в Україні.

Згідно ч. 8 Положення МЗС у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також з підприємствами, установами та організаціями.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що саме на МЗС України покладається здійснення співробітництва з іноземними дипломатичними представництвами та консульськими установами.

Таким чином, надіслання запиту з боку ДМС України безпосередньо до Посольства Російської Федерації в Україні та отримання відповіді ДМС України з боку Посольства Російської Федерації не відповідає діючому законодавству.

Як зазначалося вище, 26.03.2019 відповідачем прийнято рішення про оформлення набуття громадянства позивачу. Таким чином у відповідності до поданого разом із заявою зобов`язання про вихід з громадянства Російської Федерації, позивач мав два роки на здійснення виходу з громадянства Російської Федерації, тобто до 26.03.2021 включно, проте відповідач прийняв рішення (подання) про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України позивачу від 11.11.2020, а саме в межах двох років, що процедурно є протиправно з огляду на таке.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України" зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України" декларація про відсутність іноземного громадянства - документ, в якому особа повідомляє про відсутність у неї іноземного громадянства (підданства) або громадянств (підданств) з обґрунтуванням причин такої відсутності.

Така декларація відсутня в матеріалах справи, наявне лише на аркуші справи 52 застереження, що подана довідка №269099534 з Посольства Російської Федерації від 15.10.2019.

З викладеного логічно припустити, що у разі наявності обґрунтованих доказів, встановлених вироком суду, наприклад подання позивачем фальшивої довідки №269099534 з Посольства Російської Федерації від 15.10.2019, відповідач встановивши цю обставину до граничного дворічного терміну, коли позивач мав вийти з громадянства РФ, тобто до 26.03.2021 - мав право лише скасувати довідку №3177/2019 про реєстрацію громадянином України від 23.10.2019, що є підставою для видачі паспорта громадянина України, проте рішення про оформлення набуття громадянства України від 26.03.2019 відповідач не мав правових підстав для скасування.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України", незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - це невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо, зокрема, вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Разом з цим, відповідно до Наказу Посольства Російської Федерації в Україні за №30 від 01.03.2019, тобто тарифи консульського збору на 2019 рік, згідно розділу ІІ, пункту 2 "Тариф збір за здійснення консульських дій", передбачає необхідність сплати за оформлення заяви про вихід з громадянства Російської Федерації в загальному та спрощеному порядку в розмірі: збору за здійснення консульських дій у розмірі - 2184 гривень, в тому числі консульського збору у розмірі - 1820 гривень, в тому числі збір за відшкодування фактичних витрат у розмірі - 364 гривні, загалом - 4368 гривень.

В той час як відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2019 рік" та відповідно на момент прийняття рішення про оформлення набуття громадянства України позивачу, мінімальна заробітна плата в Україні становила 4173,00 гривні. Половина мінімальної заробітної плати становила: 4173 / 2 = 2086,50 гривень, що є меншим від витрат пов`язаних із виходом з громадянства Російської Федерації. Вказана інформація наявна на офіційному сайті Посольства Російської Федерації.

В силу приписів ч. 2 ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних сімейних і кримінальних справах вказаний наказ є офіційним документом.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України", декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

З метою організації виконання Закону України "Про громадянство України" - прийнято Указ Президента №215/2001 про питання організації виконання Закону України "Про громадянство України".

У відповідності до п. 119 вказаного Указу, особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Зразок декларації про відмову від іноземного громадянства затверджений Наказом МВС України за №715 від 16.08.2012 та має Форму №45.

З огляду на вказане, в позивача була наявна незалежна від нього причина неотримання документа, а саме: вартість оформлення припинення громадянства Російської Федерації перевищувала половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України "Про Державний бюджет на 2019 рік" в Україні на 2019 рік, коли позивач набув громадянство України. Таким чином відповідач повинен був взяти декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації (форма №45) в позивача без подання останнім будь-яких довідок з Посольства Російської Федерації і документувати позивача довідкою про реєстрацією громадянином України, що є підставою для видачі паспорта.

Аналізуючи фактичні обставини справи доцільно також звернутися до практики ЄСПЛ в подібних справах і практики національних судів.

Так, 19.12.2018 Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову в справі №810/1529/18, якою залишено без задоволення апеляційну скаргу ГУ ДМС України в м. Києві, а рішення суду першої інстанції без змін. Постановою враховано правову позиція, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Так, у справі Салов проти України від 6 вересня 2005 р. (заява № 65518/01) ЄСПЛ зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.

Так, відповідачем в порушення принципу пропорційності прийнято оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, яка необхідна в демократичному суспільстві як про це наголошує ЄСПЛ у справі "Бартік проти Росії" (Bartik v. Russia), заява №55565/00.

Згідно вказаної правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Бартік проти Росії" (Bartik v. Russia), заява №55565/00, пункт 46, "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Поряд з цим у подібній справі №520/2915/19 від 21.08.2020 Верховний Суд звернув увагу на те, що: "Єдиною підставою для скасування відповідачем рішення про оформлення набуття громадянства України була інформація, зазначена у листі районного суду про те, що справа про встановлення юридичного факту відносно позивача не зареєстрована.

Водночас, доказів здійснення відповідачем перевірки, встановлення та підтвердження вказаних у листі обставин, матеріали справи не містять.

Жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем також не надано.

Колегія суддів ураховує, що обов`язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах та свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.

Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Колегія судів також враховує, що подана позивачем заява з доданими до неї документами була перевірена фахівцями відповідача, за результатами розгляду якої у 2006 році останнім було прийнято рішення про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням, а отримавши паспорт громадянина України (серії НОМЕР_3 ) позивач надалі добросовісно протягом 7 років вважав, що ним додержано вимоги закону щодо підстав набуття громадянства України.

Отже, оскільки факт підробки рішення Жовтневого районного суду міста Харкова у справі №20-614-06 компетентними органами не встановлено, доказів набуття позивачем громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем не надано, то колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач скасував своє рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за відсутності правових підстав.

При цьому, Верховний Суд враховує висновки у подібних правовідносинах, висловлені у постановах від 14 листопада 2018 року в справі №820/1293/16, від 24 квітня 2019 року в справі №2040/5642/18, від 25 червня 2019 року в справі №820/7130/16, від 24 жовтня 2019 року в справі №2040/7797/18, від 19 грудня 2019 року в справі №815/3575/15".

Рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 в справі №1-9/2009 введено поняття акти індивідуальної дії. Так, вказаним рішенням зроблено висновок, що органи які прийняли індивідуальне рішення з якого в особи виникло індивідуальне право - не мають право його скасовувати, а вимушені звертатися до суду у встановленому законом порядку.

Як і зазначалося, рішення уповноваженого органу державної влади щодо оформлення набуття громадянства України позивачу є індивідуальним рішенням, що юридично вважається правочином, з якого в останнього виникли відповідні права та обов`язки, але на даний час відповідач скасував раніше прийняте рішення, тобто в односторонньому порядку відмовляється від вчиненого правочину.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, із правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК).

Відповідно до ст. 214 ЦК України якщо односторонньою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

З викладеного слідує, що між уповноваженим органом державної влади в особі відповідача з позивачем відбувся правочин, на час вчинення якого у відповідача не виникало ніяких питань до поданих позивачем документів, але на даний час виникли обставини, що є підставою для судового захисту порушених прав позивача, оскільки одностороння відмова від правочину, що вже вчинений, зважаючи на зміст ст. 214 ЦК України - неприпустима. Вищий адміністративний суд України в справі №К9991/51200/11 дійшов аналогічного висновку.

Суд звертає увагу на те, що на підставі ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Рішенням відповідача скасовано набуття громадянства позивачу, що у контексті наведених вище нормативних обґрунтувань та доказів є неприпустимим, суперечить діючому законодавству і Європейській Конвенції про громадянство (ратифіковано Законом №163-V (163-16) від 20.09.2006), зокрема приписам ст.ст. 4, 7, 16, 18.

Відповідно до ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Згідно до ст. 4 Європейської конвенції про громадянство правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) без громадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства.

Вище викладені юридичні доводи та існуюча судова практика у системному взаємозв`язку доводять протиправність рішення відповідача, оскільки останнє ґрунтується на суб`єктивному тлумаченні відповідачем диспозиції ст. 21 Закону України "Про громадянство України" без підтвердження таких фактів судовим вироком та на недопустимих доказах, зокрема: листі Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України від 22.09.2020 №6.4-9339/6-20 щодо надсилання оригіналу листа з Посольства Російської Федерації та листі Посольства Російської Федерації в Україні від 17.09.2020 №20576-20.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

Європейський суд з прав людини оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право, передбачене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач не надав беззаперечні докази того, що наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 26.03.2019 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність і скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 26.03.2019 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у відомчу базу даних ДМС України для видалення інформації про недійсність паспорта громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , дійсний до 25.11.2029 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятьсот грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.