Постанова № 10301545, 10.06.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

10.06.10Справа №2а-12754/09/12/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М. , при секретарі Суконновій Г.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Заступника прокурора м.Ялта

до Кореїзської селищної ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Республіканський комітет АР Крим з охорони навколишнього природного середовища, Державна адміністрація парків памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, “Масандрівський”, “Місхорський”, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - громадяни: ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 , ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21, ОСОБА_22.

про визнання протиправними рішення

за участю :

представника позивача Горна Катерина Володимирівна , посвідчення № 09194;

представника відповідача Веретенніков Олександр Віталійович довіреність №02-13/380 від.28.05.10р.;

від третьої особи Державної адміністрації парків памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, “Масандрівський”, “Місхорський”Кучман Петро Іванович, довіреність № 060-09/2 від 26.12.2009 року;

представник третьої особи (Республіканський комітет АР Крим з охорони навколишнього природного середовища)- у судове засідання не з'явився;

представник третіх осіб - ОСОБА_26,довіреність № б/н від 12.08.09р.

Суть спору: Заступник прокурора м. Ялта АР Крим (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Кореїзської селищної ради, у якому просить визнати недійсним рішення Кореїзської селищної ради № 2917 від 14.03.2006 року.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.11.2009 року відкрито провадження у адміністративній справі, закінчено підготовче провадження, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача Республіканський комітет АР Крим з охорони навколишнього природного середовища,Державну адміністрацію парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення " Лівадійський " , " Масандрівський " , " Місхорський", а також на стороні відповідача - Громадянське об'єднання громадян " Сувенір" та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.05.2010 р. виключено з числа третіх осіб - Громадянське об'єднання громадян " Сувенір", оскільки обєднання не наділене адміністративною процесуальною дієздатністю, внаслідок чого не може бути учасником процесу, та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача громадяни учасники зазначеного громадського об'єднання - ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 , ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21, ОСОБА_22.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у адміністративному позові. Представник позивача пояснив, що Заступником прокурора м. Ялта було направлено протест № 10512 вих. від 14.09.2009 року на Рішення Кореїзської селищної ради від 14.03.2006 року № 2917 щодо надання дозволу ГОП «Сувенір» на установку збірно-розбірних конструкцій тимчасових легких конструкцій на території Місхорського парку в районі першої «підкови» для реалізації сувенірної продукції, Рішенням 55 ї сесії Кореїзської селищної ради 5-го скликання від 09.10.2009 року № 1658 було відмовлено в задоволені протесту. Зазначене рішення було отримано Заступником прокурора м. Ялта 20.10.2009 року. Позивач вважає, що рішення, яке оскаржується прийнято з порушенням ст..ст. 7,28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ч.2 ст. 150 Земельного кодексу України.

Представник відповідача проти позову заперечував, письмових заперечень не надав, пояснив, що вважає прийняте рішення таким, що відповідає чинному законодавству , прийнято з дотриманням встановленого порядку.

Представник Державної адміністрації парків памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, “Масандрівський”, “Місхорський” в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог, надав письмові пояснення по суті спору від 07.12.2009 року(а.с.24), відповідно до яких зазначив, що Місхорський парк, як парк - памятник садово-паркової архітектури, було визначено постановою Ради Міністрів Української РСР від 29.01.1960 р. № 105. Державний комітет Української РСР по екології і раціональному природокористуванню постановою від 30.08.1990 р. № 18 за результатами проведеної інвентаризації затвердив перелік державних парків памяток садово-паркового мистецтва, до складу яких за № 39 було віднесено Місхорський парк-памятку республіканського значення площею 23,0 га (м. Ялта, сел.. Кореїз). На думку представника зазначеної третьої особи встановлення легких архітектурних форм ГОП «Сувернір» на території Місхорського парку в районі першої «підкови» для реалізації сувенірної продукції за рішенням, що оскаржується не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки.

Представник третьої особи Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища в судовому засіданні 26.02.2010 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі надав пояснення по суті спору (а.с.129).

Представник третіх осіб, громадян, в судовому засіданні проти позову заперечував, вважає, що рішення , яке оскаржується прокурором прийнято відповідачем в повній відповідності до чинного законодавства. Крім того, зазначив, що 18.12.2009 року Рішенням № 1723 Кореїзської селищної ради було внесено уточнення до рішення № 2917 від 14.03.2006 року, вказавши, що дозвіл на установку конструкцій було надано не громадському обєднанню, а громадянам_ учасникам цього об'єднання , у зв'язку з тим, що насправді, саме громадяни звертались до Кореїзської селищної ради з клопотання про надання відповідного дозволу. У зв'язку з наведеним представник третіх осіб на стороні відповідача вважає, що громадяни підприємці мали право на отримання для здійснення своєї підприємницької діяльності отримати дозвіл на встановлення тимчасових конструкцій для встановлення торгових точок, при цьому зазначеним рішенням не порушено, ані природоохоронного законодавства, ані земельного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників позивача, третіх осіб, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідач на 49-й сесії 4-го скликання 14.03.2006 р. прийняв рішення № 2917 “Про дозвіл на встановлення збірно-розбірних тимчасових легких конструкцій на території Місхорського парка - ГОП «Сувенір», яким надано дозвіл ГОП «Сувенір» на установку збірно-розбірних конструкцій тимчасових легких конструкцій на території Місхорського парку в районі першої «підкови» для реалізації сувенірної продукції.(а.с.7)

Заступником прокурора м.Ялта 14.09.2009 р. був винесений протест №10512вих. на зазначене рішення. (а.с. 8), відповідно до якого вимагав скасувати Рішення № 2917 від 14.03.2006 року з причин .

Заступник прокурора м.Ялта вимагав скасувати зазначені пункти рішення з причин їх невідповідності вимогам чинного законодавства , зокрема порушенням ст..ст. 7,28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ч.2 ст. 150 Земельного кодексу України.

09.10.2009 року Рішенням Кореїзської селищної ради 55-сесії 5-го скликання № 1658, було відмовлено в задоволені протесту Заступника прокурора м. Ялта (а.с.6), про що 20.10.2009 року повідомлено Заступника прокурора м. Ялти листом № 02-17/1450 (а.с.5). Зазначений лист позивач отримав 20.10.2009 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції (Вх. № 13125вх) на листі відповідача.

Ст. 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про прокуратуру” прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

У ст. 20 Закону визначені повноваження прокурорів, до яких зокрема відноситься право опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про прокуратуру” протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.

На час розгляду спору порядок регулювання земельних відносин встановлений у Земельному кодексі України ( далі ЗК України).

Серед передбачених ст. 12 ЗК України повноважень сільських, селищних , міських рад в галузі земельних відносин є передача земельних ділянок комунальній власності у власність громадянам та юридичним особам , надання їх у користування відповідно до вимог цього кодексу.

У ст. 18 ЗК України визначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 43 ЗК України).

Відповідно до ст.44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

У ст.150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться: , зокрема, коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті, згідно з якою земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Згідно ст.. 28 зазначеного Закону на території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Ст. 140 Конституції України визначає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади мешканців села, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою у порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради і їх органи.

Порядок обрання органів місцевого самоврядування, їх функціонування та повноваження передбачено в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та у їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, іншими законами (ст. 10 Закону).

Ст. 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлює, що сільські, селищні, міські, районні в місті, районні, обласні ради проводять свою роботу сесійно. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні й інші акти у формі рішень, що доводяться до відома населення. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ст. 59 Закону).

Судом встановлено, як вбачається з матеріалів справи Місхорський парк, як парк - памятник садово-паркової архітектури, було визначено постановою Ради Міністрів Української РСР від 29.01.1960 р. № 105. Державний комітет Української РСР по екології і раціональному природокористуванню постановою від 30.08.1990 р. № 18 за результатами проведеної інвентаризації затвердив перелік державних парків памяток садово-паркового мистецтва, до складу яких за № 39 було віднесено Місхорський парк-памятку республіканського значення площею 23,0 га (м. Ялта, сел. Кореїз) (а.с.17,51).

08.04.1998 року відповідно до акту приймання передачи парків - памятків садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення на баланс Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України було передано під відповідальну охорону та забезпечення цільового використання Місхорський парк- памятник площею 21,0 га. Адміністрації парків памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, “Масандрівський”, “Місхорський”(а.с.54).

Державна адміністрація парків памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, “Масандрівський”, “Місхорський” відповідно до Положення, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 29.07.2004 року № 284, є бюджетною установою, створеною з метою вдосконалення управління територіями Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків памятків садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення і входить до сфери управління Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (а.с. 28), зареєстрована як юридична особа з ідентифікаційним кодом 33223992 (а.с.34).

Судом встановлено, що відповідно до Охоронного зобовязання , підписаним Республіканським комітетом АР Крим з охорони навколишнього природного середовища та Державною адміністрацією парків памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, “Масандрівський”, “Місхорський” 26.05.2008 р. за № ППСПИ/з-6-1 на території парка памятника садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність , що погрожує його збереженню та призводить до його деградації первинного стану, а саме:

- проведення господарської та підприємницької діяльності без попереднього погодження з місцевим природоохоронним органом ;

- зміну меж , відведення та виділення земельних ділянок парку для інших цілей, використання їх під будь-яке будівництво, сади, городи, а також для розміщення торгових точок, ларьків, кіосків, тентів, та рекламних щитів, самовільна огорожа, та інш. в порушення вимог чинного законодавства (а.с.9).

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 Постанови Верховної Ради України, від 16.06.1992 р. № 2457-XII "Про введення в дію Закону України "Про природно-заповідний фонд України",в зв'язку з прийняттям Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вважати раніше створені державні заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення - відповідно заказниками, пам'ятками природи, ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками, парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Виходячи зі змісту рішення, та інших матеріалів справи, вбачається, що за Рішенням № 2917 від 14.03.2006 року дозвіл ГОП «Сувенір» на установку збірно-розбірних конструкцій тимчасових легких конструкцій для реалізації сувенірної продукції було надано саме на території Місхорського парку.

Судом встановлено, що відповідно до даних державного статистичного обліку про наявність земель та їх розподіл по власникам землі, землекористувачам, угіддям та видам економічної діяльності станом на 01.01.2010 року (форма 6 зем.) земельна ділянка, на якій знаходяться конструкції ГО «Сувенір» відноситься до земель природоохоронного значення (а.с.167)

Суд не погоджується з твердженнями третьої особи про те, що дозвіл було видано фактично не громадському обєднанню, а громадянам, та про те, що питання щодо видачі дозволу на встановлення легких конструкцій для встановлення торгових точок ГО «Сувенір» не повязано з вирішенням питання щодо землекористування, у зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про видачу відповідного дозволу була подана від імені ГО «Сувенір», а не громадян, його учасників (а.с.90),

Паспорт тимчасового обєкту торгівлі (обслуговування) складено на ГО «Сувенір» (а.с.131).

Проте, відповідно до інформації КП Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» від 26.04.2010 р. (вих.. № 629) (а.с.203), зазначені конструкції було зареєстровано як домоволодіння під № 15б Місхорського парку в смт Кореїз за громадянами, як обєкт нерухомості. У зв'язку з чим, суд приходить до висновку що, оскаржуване рішення фактично призвело до розпорядження землями, які мають особливий статус та режим їх правового регулювання.

Отже, суд погоджується з твердженнями позивача, щодо відповідачем оскаржуване рішення прийнято не зважаючи на відсутність відповідних погоджень Верховної Ради України або постанови Кабінету Міністрів України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Громадське об'єднання «Сувенір» легалізовано шляхом повідомлення про заснування 25.10.2004 р. (а.с.134) є громадською організацією.

Відповідно ст.14,15,17 Закону України «Про обєднання громадян» громадська організація, легалізована шляхом повідомлення про заснування не набуває статусу юридичної особи.

Відповідно до ст. 325 Цивільного Кодексу України субєктами права власності є фізичні та юридичні особи. Виходячи зі змісту ст. 20 Закону України «Про обєднання громадян» для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах тільки зареєстровані об'єднання громадян користуються правом виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що рішення відповідача № 2917 від 14.03.2006 року прийняти без дотримання вимог чинного законодавства, в наслідок чого існують підстави для визнання їх протиправними та скасуванню

Під час судового засідання, яке відбулось 10.06.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 160, 163 КАСУ постанову складено 17.06.2010 р.

Керуючись ст.ст. 98, 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити .

2.Визнати протиправними та скасувати рішення Кореїзської селищної ради № 2917 від 14.03.2006 року.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Котарева Г.М.