Рішення № 103015446, 25.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2022 року м. Київ № 320/17314/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Повх І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача – Лясковський В.В.,

від відповідача - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)

про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Вишневого відділу ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі по тексту – відповідач, Вишневий ВДВС ЦМУМЮ (м.Київ)), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Рустама Рахмановича від 13.12.2021 у ВП № 40735856 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 245 740, 70 грн(двісті сорок п`ять тисяч сімсот сорок гривень 70 копійок).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на виконанні Вишневого ВДВС ЦМУМЮ (м.Київ) перебувало виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2703/9703/2012 виданого 19.08.2013 Ленінським районним судом міста Севастополя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта-Банк» боргу в сумі 2 457 497,05 грн. Разом з тим, у рамках вказаного виконавчого провадження 13.12.2021 головним державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 245 740,70 грн.

Позивач зазначив, що одночасно, 13.12.2021 головним державним виконавцем Вишневого ВДВС ЦМУМЮ (м.Київ) було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

На думку позивача, постанова від 13.12.2021 про стягнення виконавчого збору є протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на ту обставину, що під час примусового виконання виконавчого листа від 19.08.2013 виданого Ленінським районним судом міста Севастополя з нього не було фактично стягнуто суму боргу, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 10 % від суми стягнення, оскільки при виконанні виконавчого документа відповідачем не було стягнуто всю суму заборгованості.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання у справі. Крім того, вказаною ухвалою суд також витребував у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 40735856.

Вказаною ухвалою встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Копію ухвали суду направлено на електронну пошту відповідачу 30.12.2021.

Приписами частини першої – другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань по суті спору не надав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 суд відклав розгляд справи на 25.01.2022 та повторно витребував від відповідача матеріали виконавчого провадження.

У судове засідання, призначене у справі на 25.01.2022 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату час та місце проведення судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

За результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором Ленінським районним судом міста Севастополя було виданого виконавчий листі № 2703/9703/2012 про стягнення з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ПАТ «Дельта Банк» (МФО 380236, ЄДРПОУ 34047020, р/р НОМЕР_2 ) заборгованості за кредитним договором №1412-100/ФКВ-08 від 30.07.2008 у розмірі 2 457 407,50 грн.

Вказаний виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у Вишневому відділі ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління (м.Київ) – виконавче провадження № 40735845.

22.07.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Депт Фінанс» укладено Договір №2293/К про відступлення прав вимоги. Відповідно до п.1 Договору №2293/К та п.17 Додатку №1 до цього Договору, ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ФК «Депт Фінанс» належні Банку, а ТОВ «ФК «Депт Фінанс» набуло право вимоги Банку до Боржника за кредитним договором № 1412-100/ФКВ-08 від 30 липня 2008 року (№2293/К).

25 березня 2021 року ТОВ «ФК «Депт Фінанс» та ОСОБА_2 було укладено Договір № 01-03/21 про відступлення (купівлю-продаж0 прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Депт Фінанс» передало (відступило) на користь ОСОБА_2 (далі - новий кредитор, стягувач) набуті від ПАТ «Дельта Банк» права вимоги щодо боржника за кредитним договором № 1412-100/ФКВ-08 від 30 липня 2008 року.

Відповідно до Договору № 01-03/21, новим кредитором боржника є ОСОБА_2 . Згідно із умовами зазначеного договору, до ОСОБА_2 перейшли всі права вимоги, які належали спочатку ПАТ «Дельта Банк», а згодом - ТОВ «ФК «Депт Фінанс».

ТОВ «ФК «Депт Фінанс» та ОСОБА_2 було підписано Акт приймання-передачі Реєстру договорів та документів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, у якому зазначено реквізити договору - кредитний договір №1412-100/ФКВ-08 від 30 липня 2008 року, з урахуванням усіх додатків, додаткових угод, змін та доповнень до нього, позичальник - ОСОБА_1 ІПН – НОМЕР_1 ; договір іпотеки №1412-100/2фквіп-08 від 30 липня 2008 року, з урахуванням усіх додатків, додаткових угод, змін та доповнень до нього, іпотекодавець - ОСОБА_1 ІПН - НОМЕР_1 .

Крім того, ТОВ «ФК «Депт Фінанс» та ОСОБА_2 25.03.2021 підписали Акт прийому-передачі документів до договору № 01-03/21 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 25.03.2021 року, за умовами якого ТОВ «ФК «Депт Фінанс» (кредитор) передало ОСОБА_2 (новий кредитор):

1. Кредитний договір № 1412-100/ФКВ-08 від 30 липня 2008 року, з урахуванням усіх змін та доповнень, додатків та додаткових угод до нього – оригінали;

2.Кредитний договір № 1413-100/ФКВ-08 від 30 липня 2008 року, з урахуванням усіх змін та доповнень, додатків та додаткових угод до нього – оригінали;

3. Договір іпотеки № 1412-100/Zфквіп-08 від 30 липня 2008 року, з урахуванням усіх додатків, додаткових угод, змін та доповнень до нього – оригінали;

4. Матеріали кредитної справи №1412-100/ФКВ-08 від 30 липня 2008 - оригінали, копії;

5. Матеріали судової справи № 2703/9703/2012 – копії;

6. Матеріали виконавчого провадження № 40735856 - копії.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17.09.2021 у справі № 760/10535/21 розглянувши заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Депт Фінанас», Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про заміну сторони виконавчого провадження, замінив стягувана Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на його правонаступника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 40735856 на примусове виконання рішення Ленінського районного суду м. Севастополя про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № 1412-100/ФКВ-08 від 30 липня 2008 року з боржника ОСОБА_1 .

Згідно із відомостями копії вказаної ухвали, яка наявна у матеріалах справи, ухвала набрала законної сили 04.10.2021.

Постановою старшого державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Рустамом Рахмановичем від 18.11.2021 у виконавчому провадженні № 40735856 щодо виконання виконавчого листа № 2703/9703/2012 виданого 19.08.2013 Ленінський районним судом м. Севастополя про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» у сумі 2457407,05 грн, винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, якою замінено стягувача на правонаступника ОСОБА_2 .

29.11.2021 ОСОБА_2 звернувся до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП № 40735856 без виконання.

На підставі вказаної заяви 13.12.2021 року Головним державним виконавцем Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про повернення виконавчого документа новому стягувачу - ОСОБА_2 .

Також, на підставі ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» 13.12.2021 року, Головним державним виконавцем Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Рустамом Рахмановичем у ВП №40735856 було винесено постанову від 13.12.2021 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню та дорівнює сумі 245 740, 70 грн. (двісті сорок п`ять тисяч сімсот сорок гривень 70 копійок).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови від 13.12.2021 про стягнення виконавчого збору у ВП № 40735856, позивач звернувся до суду з позовом про визнання її протиправною та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження за реєстраційним номером виконавчого провадження ВП 40735856, виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2703/8703/2013 виданого 19.08.2013 Ленінським районним судом м. Севастополя було відкрито 30.10.2013.

На час відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2703/8703/2013 виданого 19.08.2013 Ленінським районним судом м. Севастополя підстави та порядок здійснення виконавчого провадження визначалися Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі по тексту – Закон № 606-XIV).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частинами першою та другою статті 2 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами (частини перша та друга статті 17 Закону № 606-XIV).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження, зокрема, на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Статтею 25 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно із частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною третьою вказаної статті обумовлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

При цьому, прийняття відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору від 13.12.2021 ВП № 40735856 було вчинене під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Згідно з пунктами 6, 7 розділу XІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 ст.14 Закону № 1404-VIII визначено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.15 Закону № 1404- VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Частиною п`ятою статті 15 Закону № 1404- VIII обумовлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч.2 ст.18 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Частиною 1 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Відповідно до частини 9 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Отже виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення та за своєю природою є санкцією за невиконання рішення суду боржником.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з вимогами розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція), якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9 - 15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Згідно п. 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Відповідно до пункту 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (ч.4 ст.37 Закону № 1404- VIII).

Частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Разом з тим, обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, наслідком яких стало його фактичне виконання.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

З наведеного слідує, що умовою справляння даного збору є саме примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, тоді як у разі відсутності факту примусового виконання ними такого рішення законних підстав для справляння виконавчого збору немає.

Тобто, виконання рішення суду про стягнення боргу відбувається або у добровільному порядку, коли боржник сам сплачує заборгованість кредитору, або у примусовому порядку, коли цю заборгованість у примусовому порядку стягують з боржника органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, та в подальшому перераховують її кредитору.

Так, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум або вартості переданого майна.

Умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Суд зазначає. що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження примусового стягнення з ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № 40735856 на користь стягувача боргу в сумі 2457407,05 грн визначено до стягнення виконавчим листом № 2703/9703/2012 виданого 19.08.2013 Ленінським районним судом м.Севастополя.

З матеріалів справи слідує, що державний виконавець під час прийняття постанови від 13.12.2021 року про стягнення виконавчого збору ВП №40735856 визначив суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника у розмірі 10 % від суми зазначеної у виконавчому документі – виконавчому листі № 2703/9703/2012 виданому 19.08.2013 Ленінським районним судом міста Севастополя.

Таким чином, оскільки відповідачем фактично не було стягнуто з позивача всю суму коштів за виконавчим листом № 2703/9703/2012, виданим 19.08.2013 Ленінським районним судом м.Севастополя, суд вважає, що правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору у визначеному державним виконавцем у постанові від 13.12.2021 ВП № 40735856 розмірі відсутні.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суду відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № 40735856 у період з дня відкриття виконавчого провадження і до моменту винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та стягнення всієї суми боргу за виконавчим документом.

У свою чергу, органами державної виконавчої служби у примусовому порядку з позивача стягнуто не було всю суму коштів за виконавчим документом, примусового виконання повністю даного рішення фактично не відбулося, а тому правові підстави для справляння виконавчого збору у визначеному відповідачем розмірі відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 16.04.2020 у справі № 640/8425/19, від 16.04.2020 у справі № 260/1261/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що постанова Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 640/8425/19 ухвалена після змін до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», внесених згідно із Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII.

Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки в рамках виконавчого провадження № 40735856 дії державного виконавця не забезпечили повністю примусове виконання виконавчого документу про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум відповідно до виконавчого листа та не призвели до стягнення у примусовому порядку суми, зазначеної у цьому виконавчому листі, отже підстави для стягнення виконавчого збору в розмірі 245740,70 грн не виникли.

Водночас, суд зазначає, що виконавчий збір не може бути стягнутий лише на підставі повернення виконавчого документа стягувачу за заявою останнього.

Отже для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, результатом яких є фактичне виконання виконавчого документу.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Хайдарі Р.Р. від 13.12.2021 ВП № 40735856 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 245 740,70 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, відповідач при винесенні оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору діяв не у спосіб, встановлений законодавством, без дотримання встановленої законом процедури вчинення дій, що в свою чергу призвело до порушення прав позивача.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Водночас, відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, покладає саме на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, не надав доказів на підтвердження вчинення виконавчих дій по примусовому виконанню виконавчого листа та наявності підстав для стягнення визначених сум виконавчого збору а відтак, не довів правомірності своїх дій та рішень.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Виходячи з викладеного, оцінюючи фактичні дані, матеріали справи, а також встановлені судом факти порушення відповідачем порядку проведення виконавчих дій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2457,41 грн, що підтверджується квитанцією від 16.12.2021 № ПН5951, оригінал якої знаходиться в матеріалах адміністративної справи.

Відтак, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 2457,41 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 15.12.2021 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатське об`єднання «Андрій Кравець та Партнери» (Адвокатське об`єднання) було укладено договір про надання правової допомоги б/н від 15.12.2021, за умовами якого Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати правову допомогу Клієнту за окремими письмовими дорученнями Клієнта. Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити всі необхідні дії щодо надання правової допомоги та представництва інтересів Клієнта із правом підпису будь-яких необхідних процесуальних документів у судових органах всіх без винятку інстанцій (суди першої інстанції, апеляційні, касаційні суди), а також у Верховному Суді; в органах прокуратури; в органах дізнання та слідства; в органах Національної поліції України; в органах Служби безпеки України; в органах державної виконавчої служби, перед приватними виконавцями; в експертних установах; в органах державної влади та місцевого самоврядування; в органах Міністерства юстиції України, тощо.

Пунктом 5.1 договору про надання правової допомоги від 15.12.2021 обумовлено, що за надання правової допомоги Клієнт зобов`язується виплачувати Адвокатському об`єднанню гонорар, розмір якого та порядок оплати встановлюється за письмовою домовленістю Сторін Договору. Сторони визначають розмір гонорару Адвокатського об`єднання по кожному дорученню Клієнта та вказують його у додатках до цього Договору.

Пунктом 10.1 договору обумовлено, що він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє протягом одного календарного року до 31 грудня 2022 року або до його виконання в повному обсязі, в залежності від того, яка подія настане пізніше.

Суд зазначає, що 15.12.2021 сторонами також було підписано додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 15.12.2021, яким обумовлено, що гонорар Адвокатського об`єднання в зв`язку з виконанням цього доручення, у тому числі наданням консультацій, підготовкою позовної заяви та представництвом інтересів Клієнта у суді становить фіксовану суму 90 000,00 (дев`яносто тисяч) гривень 00 коп., незалежно від тривалості розгляду справи у суді всіх інстанцій та кількості судових засідань, та сплачується у гривні.

Гонорар Адвокатського об`єднання складається з наступного очікуваного обсягу робіт та його вартості становить 30000,00 грн за наступний вид послуг: аналіз матеріалів, наданих Клієнтом. Підготовка правової позиції у справі, надання усних консультацій щодо порушених прав Клієнта, збір необхідних доказів, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, додаткових пояснень (за необхідності), інших процесуальних документів (за необхідності), оформлення пакетів документів (додатків до позовної заяви, клопотань, відповіді на відзив та додаткових пояснень); участь у судових засіданнях адміністративного суду першої інстанції незалежно від їх кількості підготовка проекту заяви на одержання виконавчого документа.

На підтвердження доказів сплати позивачем на користь Адвокатського об`єднання «Андрій кравець та Партнери» суми витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду квитанцію від 17.01.2022 №60431997 про сплату суми витрат в розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката позивача.

Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, заявлених представником позивача, суд встановив, що витрати позивача на правову допомогу в сумі 30000,00 грн пов`язані з розглядом даної справи, їх розмір є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

З огляду на зазначене, суд вважає, що сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме - на професійну правничу допомогу, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статями 9, 14, 71, 77, 90, 143, 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Рустама Рахмановича від 13.12.2021 у ВП №40735856 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 245 740, 70 грн.(двісті сорок п`ять тисяч сімсот сорок гривень 70 копійок).

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34903037; місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, вул. Лесі України, будинок 86) судовий збір у розмірі 2457 (дві тисячі чотириста п`ятдесят сім) грн 41 коп та витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Панова Г. В.