Рішення № 103014340, 17.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 року м. Київ № 320/5984/21

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого – судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області (далі також – відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 № 207-2-VІІІ «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області;

- зобов`язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області, Бориспільського району для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області (картографічні матеріали якої вказані у клопотанні до Пристоличної сільської ради) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що уповноважений представник позивача – адвокат Дорофеєв О.С., в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області з клопотанням про безоплатну приватизацію земельної ділянки, у якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах та/або поза межами села Щасливе Київської області у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею – не більше 2,0 га. Проте, Пристолична сільська рада Бориспільського району Київської області своїм рішенням від 04.02.2021 №207-2-VІІІ відмовила позивачу в задоволенні вказаного клопотання з підстави «результати голосування депутатів ради», тобто з підстави, яка не передбачена нормами ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. У зв`язку з цим позивач вважає, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування не можна вважати законним та обгрунтованим.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Крім того, суддя цією ухвалою, а також ухвалою від 30.06.2021 витребував від відповідача ряд доказів, а саме: належним чином засвідчені копії документів та матеріалів на підставі яких та з урахуванням яких було прийнято рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 №207-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 »; письмові пояснень з приводу того, що стало підставою для прийняття рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 №207-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 ».

У встановлений судом строк відповідач своїм правом на подання відзиву на позовна заяву та додаткових доказів на спростування заявлених позовних вимог не скористався, а також витребувані судом документи до суду не подав, хоча відповідач був належним чином повідомлений відкриття провадження у справі.

За результатами підготовчого провадження, після вчинення всіх необхідних процесуальних дій, передбачених ч. 2 ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, судом 20.07.2021 постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Разом з тим, 28.07.2021 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов супровідний лист (вих. №02-14/1712 від 07.07.2021), до якого відповідач долучив копії наступних документів: клопотання від 21.12.2020, поданого представником в інтересах ОСОБА_1 в порядку ст. 118 Земельного кодексу України, разом з додатками; копію оскарюваного рішення від 04.02.2021 №207-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 ». Крім того, в тексті цього листа сільський голова Каськів М. зазначив наступне: «з метою виконання ухвали в частині надання посьмових пояснень з приводу того, що стало підставою для прийняття рішення Пристоличної сільської ради від 04.02.2021 №207-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » повідомляємо, що зазначене рішення було прийняте за результатами голосування депутатів ради.

У призначене на 09.08.2021 судове засідання сторони не з`явились. Натомість від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява від 02.08.2021 щодо здійснення подальшого розгляду цієї справи в порядку письмового провадження та за відсутності позивача (його представника).

З огляду на дані обставини судом, відповідно до ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами у справі документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У грудні 2020 року Адвокатське об`єднання «Казачук та партнери» (в особі Дорофеєва О.С.) в інтересах позивача звернулося до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області з клопотанням про безоплатну приватизацію земельної ділянки (а саме: «клопотанням в порядку ст. 118 Земельного кодексу України «Про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності»), датоване 21.12.2020, у якому просило:

1. Забезпечити реалізацію визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності, шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки у межах та/або поза межами села Щасливе Київської області - для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею – не більше 2,0 гектара.

2. Надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки у межах та/або поза межами села Щасливе Київської області (картографічні матеріали якої долучено до даного клопотання) - для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею – не більше 2,0 гектара.

3. Розглянути вищевказані питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об`єктивного та обґрунтованого рішення.

4. Повідомити в установленому законом порядку і строки про прийняте рішення, шляхом направлення на адресу заявника належним чином посвідченої копії рішення сесії ради.

До вказаної заяви були додані наступні документи: копія документу на представництво – нотаріально посвідчена копія довіреності, копія паспорта громадянина України та ідентифікаційного номера; графічні матеріали із зображенням бажаного розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду вказаного клопотання на 2 позачерговій сесії Пристолична сільська рада Бориспільського району Київської області VIII скликання прийняла рішення від 04.02.2021 № 207-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 ». За змістом цього рішення позивачу було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства з огляду на «результати голосування депутатів ради».

Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною другою ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється главою 19 розділуЗемельного кодексу України (далі - ЗК України).

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття і реалізації права на землю визначений розд. IV Земельного кодексу України. Так, ч. 1 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 цього ж Кодексу).

Частиною першою ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною першою ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У силу положень абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі №360/2334/17, від 20.01.2021 у справі № 360/1590/16-а, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17.

При цьому, відповідно до положень ст. 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено вище, в якості підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач у тексті свого рішення від 04.02.2021 № 207-2-VІІІ навів наступну: «враховуючи результати голосування депутатів ради».

Проаналізувавши зміст цього оспорюваного рішення відповідача суд дійшов висновку про не наведення органом місцевого самовряжування всупереч вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, конкретної та зрозумілої підстави для відмови у наданні дозволу, сформульованої відповідно до зазначеної норми Земельного кодексу України.

Також в ході розгляду судом даної справи відповідач не подав до суду ані письмових пояснень про те, що стало в дійсності підставою для прийняття відмовного рішення, ані жодні документальні докази в обгрунтування правомірності прийнятого відповідачем рішення від 04.02.2021 № 207-2-VІІІ.

Наведені обставини дають суду підстави для висновку, що відповідач не вжив всіх необхідних заходів для всбічного та повного розгляду по суті клопотання, поданого в інтересах позивача в порядку ст. 118 ЗК України, та натомість прийняв рішення про відмову у наданні дозволу виключно формально.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 72, ч. 3 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають учасники справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з викладеного, саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести, що він діяв у межах, установлених законом, відповідно до повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Згідно ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідачем не надано суду доказів того, що спірна земельна ділянка перебуває у приватній власності або знаходиться у складі земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності іншої особи

У контексті з наведеним суд зазначає, що законодавством України, зокрема ЗК України, не заборонено надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення тієї самої земельної ділянки (або земельних ділянок, що «накладаються») кільком особам.

Крім того, як слідує з кадастрової карти України та графічних матеріалів, доданих до заяви від 21.12.2020, спірна земельна ділянка є вільною.

Таким чином, відповідачем не надано доказів щодо правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Отже, суд дійшов висновку, що рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 №207-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » не ґрунтується на вимогах закону, а тому відповідно підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача розглянути по суті клопотання та надати позивачу відповідний дозвіл за результатами розгляду такого клопотання, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У спірних правовідносинах прийняття рішення із зобов`язанням відповідача вчинити дії з метою ефективного захисту права позивача є правом суду і він це може зробити тільки якщо для цього достатньо доказів.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, дана норма передбачає два види поведінки органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування надати дозвіл або надати мотивовану відмову.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Беручи до уваги все наведене у сукупності, а також те, що до питання про розгляд по суті клопотання від 21.12.2020 відповідач поставився попередньо формально, та не навів законних підстав за яких відмовив у його задоволенні, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 21.12.2020 «Про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності», поданого в інтересах ОСОБА_1 , та прийняти за результатами розгляду такого клопотання по суті рішення.

В частині 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Наявною у матеріалах справи квитанцією від 12.03.2021 № 72476 підтверджено, що за подання позову ОСОБА_1 до адміністративного суду сплачений судовий збір у розмірі 908 грн. Враховуючи обсяг заявлених позовних вимог та обсяг позовних вимог, що задоволені судом за результатами розгляду цієї справи, суд дійшов висновку про присудження на користь позивача відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок відповідача судових витрат на оплату судового збору в сумі 908,00 грн.

Крім того, позивачем у п. 5 прохальної частини позовної заяви було заявлено вимогу про стягнення на її користь за рахунок коштів відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., з приводу чого суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КА України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень ч. 6 ст. 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 02.11.2020 між ОСОБА_1 , в подальшому за текстом Договору - «Клієнт», з однієї сторони та Адвокатським об`єднанням «Казачук та партнери», в особі керуючого партнера Казачука І.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність № 1640 від 21.05.2019, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Рівненської області № 138 від 19.04.2019, був укладений договір про надання правової допомоги №23-11/20-8-ЗД-1/20 за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (опрацювання первинних документів, підготування та надіслання заяв, звернень, запитів, тощо до всіх без виключення органів/підприємств/організацій України; підготування та надіслання (у разі виникнення необхідності) до суду позовних заяв, заяв тощо, пов`язаних з врегулюванням спору; представництво інтересів у всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, правоохоронних органах, у судах).

Пунктом 2.1 договору обумовлено, що Клієнт зобов`язується виплачувати Адвокату гонорар та покривати фактичні видатки, пов`язані з наданням клієнту правової допомоги, в порядку визначеному в цьому договорі.

Приписами п. 2.6 договору визначено, що адвокат має право оскаржувати будь-які акти (рішення, постанови, ухвали, вироки та інше), а також дії та/або бездіяльність. Адвокат має право вчиняти будь-які позови в інтересах клієнта, самостійно обирати конкретний суд або інший орган для їх визначення.

За надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі та в строк, який визначається в додатковій угоді до цього договору (п. 3.1 даного договору).

Як вбачається, з наявної у матеріалах справи підписаної сторонами додаткової угоди №1 від 11.03.2021 до договору про надання правової допомоги № 23-11/20-8-ЗД-1/20, сторонами за цією Додатковою угодою домовились, що Адвокат на виконання умов основного Договору про надання правової допомоги від 02.11.2020 зобов`язується надати Клієнту правову допомогу у реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення Клієнту земельних ділянок на території Пристоличної сільської ради Київської області.

Загальний розмір вартості послуг (гонорар) Адвоката за даною додатковою угодою становить: 5000,00 грн., враховуючи наступний розрахунок:

- попереднє опрацювання матеріалів. Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини. Формування правової позиції. Аналіз судової практики, узагальнень Верховного Суду України - кількість витраченого часу 2 год. - вартість 2 000,00 грн.;

- надання консультацій щодо можливості оскарження дій Абрамівської сільської ради та визнання протиправними дії Абрамівської сільської ради - кількість витраченого часу 2 год. - вартість 1 000,00 грн;

- підготовка, написання позовної заяви - кількість витраченого часу 2 год. - вартість 2 000,00 грн.

Як вбачається з дубліката квитанції від 11.03.2021 № 0.0.2046034836.1 ОСОБА_1 було сплачено 5 000,00 грн. на користь Адвокатського об`єднання «Казачук та партнери» за надання правової допомоги згідно договору №23-11/20-8-ЗД-1/20 та додаткової угоди №1 від 11.03.2021.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката позивача.

Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, заявлених представником позивача, суд встановив, що витрати позивача на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн. пов`язані з розглядом даної справи, їх розмір є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

З огляду на зазначене, суд вважає, що сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме - на професійну правничу допомогу, також підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, у позовній заяві позивач просив суд зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення з моменту набрання рішенням законної сили.

Частиною першою ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

У рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

В даному випадку, виходячи зі змісту обставин даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення у даній справі, за умови набрання ним законної сили у встановленому порядку. Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, як необґрунтованого.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 73 – 78, 90, 132, 134, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.02.2021 № 207-2-VIII «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 ».

3. Зобов`язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області розглянути по суті клопотання від 21.12.2020 «Про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності», поданого в інтересах ОСОБА_1 , та прийняти за результатами розгляду такого клопотання рішення в прорядку, встановленому чинним законодавством.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області (код ЄДРПОУ 04527520, адреса місцезнаходження: 08325, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Фестивальна, 39).

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області (код ЄДРПОУ 04527520, адреса місцезнаходження: 08325, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Фестивальна, 39).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.