Рішення № 103014173, 12.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2022 року № 320/8594/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Ставничому Н.В., за участю: представника позивача - Шулика К.В., представника відповідача - Дубецької В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якій просить визнати протиправним та скасувати вимоги винесенні Головним управлінням ДПС у Київській області №Ф-149071-52 від 04.02.2019 на суму 9828,72 грн. та №Ф-149071-52 від 07.02.2020 на суму 11016,72 грн. про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 позовну заяву залишено без руху.

До суду від позивача 20.08.2021 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Позов мотивовано відсутністю підстав для сплати позивачем, як фізичною особою-підприємцем, єдиного внеску, оскільки він був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 20.06.2006, проте, починаючи з моменту реєстрації підприємницькою діяльністю не займався, не отримував дохід від такої діяльності та не подавав звітність про отриманні доходи.

Крім того, зазначив, що законодавством врегульоване питання стосовно того, що фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування і не отримували доходу, дискримінували по відношенню до фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та не отримували доходу. Таким чином, законодавчо вирішено списати зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування та не отримували доходу упродовж з 01.01.2017 по 01.12.2020 за певного процедурою.

Стверджує, що позивач не скористався такою можливістю, так як не знав про існування боргу зі сплати єдиного соціального внеску та не отримував від відповідача вимог про сплату боргу з єдиного соціального внеску та будь-якої інформації про наявність такого боргу. Зауважив, що лише дізнався про існування оскаржуваних вимог 07.07.2021 під час ознайомлення з виконавчими провадженнями, які відкритті на підставі оскаржуваних вимог.

Вважає, що факт невикористання позивачем процедури списання недоїмки зі сплати внеску, ніяким чином не доводить законність вимоги, оскільки законодавець визнав, що вона прийнята на підставі дискримінаційної норми права.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зауважено на змінах у 2017 році законодавства щодо адміністрування єдиного соціального внеску, згідно яких позивач, як фізична особа-підприємець, був зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отримання ним доходу (прибутку) від здійснення підприємницької діяльності та незалежно від сплати роботодавцем за позивача єдиного соціального внеску.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якому проти доводів відповідача, які зазначенні у відзиві на позовну заяву заперечував. Вказав, що винесенні відповідачем оскаржувані вимоги є протиправними, прийнятті з порушенням норм чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

Протокольною ухвалою від 24.11.2021 суд вирішив замінити відповідача по справі, а саме Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44096797)

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд даний адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 20.02.2006 номер запису про проведення державної реєстрації 23320000000001151.

У подальшому, державним реєстратором припинено державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 від 13.07.2021, номер запису 2003550060001013285.

Згідно з даними інтегрованої картки платника податків у позивача наявна заборгованість по єдиному соціальному внеску за наступні періоди:

- І квартал 2018 (граничний термін сплати 19.04.2018) – 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 2457,18 грн.;

- II квартал 2018 (граничний термін сплати 19.07.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 4914,36 грн.;

- III квартал 2018 (граничний термін сплати 19.10.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 7371,54 грн.

- IV квартал 2018 (граничний термін сплати 21.01.2019) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 9828,72 грн.;

- І квартал 2019 (граничний термін сплати 19.04.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2754.18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 12582,90 грн.;

- II квартал 2019 (граничний термін сплати 19.07.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2754.18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 15337,08 грн.;

- III квартал 2019 (граничний термін сплати 21.10.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 18091,26 грн.;

- IV квартал 2019 (граничний термін сплати 20.01.2020) - 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 20845,44 грн.

Відтак, станом на 31.01.2020 у позивача обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску в розмірі 20845,44 грн.

У зв`язку з вказаним, Головним управлінням ДПС у Київській області сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-149071-52 від 04.02.2019 на суму 9828,72 грн. та №Ф-149071-52 від 07.02.2020 на суму 11016,72 грн.

Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі по тексту – Закон №2464-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 1); застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3).

Як вбачається з аналізу вказаних положень Закону №2464-VI, основною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту права застрахованої особи на отримання страхових виплат у випадках, передбачених законодавством. При цьому, фізична особа може сплачувати єдиний внесок самостійно або за неї може сплачуватись єдиний внесок у випадках, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) (абз. 3 п. 1); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4).

Відповідно до абзаців 1 та 2 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Частиною 4 ст. 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування – Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону №1774-VIII), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, – на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший).У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 2).

Отже, Законом №2464-VI встановлено обов`язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначено Законом №2464-VI і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.

Як встановлено судом, відповідно до даних інтегрованої картки платника по єдиному внеску, ОСОБА_1 нараховано 20845,44 грн. єдиного внеску за період з I кварталу 2018 року по ІV квартал 2019 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац перший) Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац четвертий). У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п`ятий).

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – Інструкція №449).

Розділом ІV Інструкції №449 встановлено, зокрема, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах , визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму, що перевищує 10 гривень (абзац десятий пункту 3). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника – юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника – фізичної особи) (абзац перший пункту 4).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

У зв`язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску, відповідачем сформовані оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати позивачем суми боргу по єдиному внеску.

Крім того суд зазначає, що 03.06.2020 опубліковано Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 № 592-ІХ, яким законодавець визнав дискримінаційними норми закону про ЄСВ, стосовно нарахування та сплати єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями, які не отримують дохід (далі - Закон №592-ІХ), та вніс наступні зміни до пункту 2 частини першої статті 7 Закону, а саме: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ убачається, що його прийняття обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Крім цього, розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-УІ (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Законом України від 04.12.2020 №1072-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 04.12.2020 №1072-ІХ внесено зміни до п. 9 прим. 15 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Цими змінами процедури, передбачені при списанні сум недоїмки з єдиного внеску, а також штрафів і пені на виконання вимог Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» продовжені до 01.03.2021.

Відповідно до внесених Законом № 1072-ІХ змін підлягають списанню у порядку, визначеному Законом №2464-VІ, несплачені станом на 01.12.2020 суми недоїмки, нараховані фізичним особам - підприємцям (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та особам, які проваллю незалежну професійну діяльність, за період з 01.01.2017 до 01.12.2020, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо дотримано такі умови:

- такими платниками у відповідних місяцях періоду з 01.01.2017 до 01.12.2020 не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб;

- якщо до 01.03.2020 подано необхідні документи, а саме:

а) для фізичних осіб - підприємців (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування):

- заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, яка подається державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця (якщо така заява не подавалася раніше);

- заяву про списання заборгованості;

- звітність відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону №2464-VI за період з 01.01.2017 до 01.12.2020, які подаються до податкового органу за основним місцем обліку (якщо така звітність не подавалася раніше або була подана з помилками).

Отже, законодавець визначив, що фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування і не отримували доходу, дискримінували по відношенню до фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та не отримували доходу.

Таким чином законодавчо вирішено, що списати зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування та не отримували доходу упродовж з 01.01.2017 по 01.12.2020, за певною процедурою.

Судом встановлено, що позивач не скористався зазначеною можливістю щодо списання зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування та не отримували доходу упродовж з 01.01.2017 по 01.12.2020, так як йому було невідомо про існування боргу зі сплати єдиного соціального податку, також не отримував від відповідача вимог про сплату боргу з єдиного соціального податку та будь-якої інформації про наявність такого боргу.

Факт невикористання позивачем процедури списання недоїмки зі сплати внеску, ніяким чином не доводить законність вимоги, оскільки законодавчо визначено, що вона прийнята на підставі дискримінаційної норми права.

Крім того, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач знав раніше про існування оскаржуваних вимог, у зв`язку з чим заявив клопотання про залишення даної позовної заяви без розгляду, з підстав пропущення позивачем строку для звернення до суду з даним адміністративним позов.

Стверджував, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф-149071-52 направлено на адресу позивача. Дане поштове відправлення надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового та отримане позивачем особисто 01.03.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-149071-52, також направлено на адресу позивача. Дане поштове відправлення надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового та отримане позивачем особисто 25.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Зауважив, що з сайту «Судова влада України» вбачається, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання протиправною та скасування вимог 20.07.2021, а відтак, останнім було пропущено строк для звернення до адміністративного суду, в розумінні Закону №2464 та ст. 122 КАС України.

Таким чином відповідач вважає, що у силу положень ст. 240 КАС України, позовна заява ОСОБА_1 слід залишена судом без розгляду.

З даного приводу суд зазначає таке.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства (далі за текстом - КАС України), суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

В силу вимог п. 4 ч. 1 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Згідно з абз. 4, 5, 6 ч. 4 ст. 25 Закону №2464. платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Таким чином, вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманою вимогою, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.

Пунктом 1.3 ст. 1 ПК України, визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Зазначене свідчить про те, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Таким чином, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону №2464, строк звернення до адміністративного суду визначений приписами п. 56.18 ст. 56, ст. 102 ПК України не застосовується.

Натомість за змістом преамбули Закону №2464 цей Закон може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може визначати порядок судового оскарження з порушенням гарантія платника єдиного внеску.

Законом №2464, не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.

Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464.

Такий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску зроблено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі №580/3469/19.

При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами у такій категорії справ і у випадку, якщо вимога не була оскаржена в адміністративному порядку.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 05.03.2021 по справі №640/9172/20.

У постанові від 25.02.2021 по справі №580/3469/19 Верховний Суд сформулював правову позицію, що строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги. Судова палата дійшла висновку, що Закон №2464 не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для судового оскарження та/або послідовного застосування цього ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку.

Отже, платник єдиного внеску для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону №2464.

Таким чином, строк на оскарження до суду вимогу про сплату боргу, щодо якої не застосовувалась процедура адміністративного оскарження, складає 6 місяців.

Як слідує з матеріалів справи, предметом розгляду даної справи є вимоги про сплату боргу №Ф-149071-52 від 04.02.2019 на суму 9828,72 грн. та №Ф-149071-52 від 07.02.2020 на суму 11016,72 грн.

Судом встановлено, що позивач не скористався порядком досудового порядку вирішення спору.

З матеріалів справи вбачається, що до суду з даним позовом позивач звернувся 16.07.2021 (дане підтверджується відбитком календарного штемпеля підприємства поштового зв`язку на конверті).

Відповідач на підтвердження факту пропущення позивачем строку на звернення до суду з даним позовом надав рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номерами 0740024177070 та 0740026565948.

Проте з наданих відповідачем рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення суд не може встановити, що саме направлялось позивачеві, оскільки відповідачем не надано опису вкладення вищевказаних рекомендованих повідомлень, а також ким саме були отриманні такі повідомлення з вкладенням.

Однак, позивачем доведено факт того, що про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач дізнався 07.07.2021 під час ознайомленням із матеріалами виконавчих проваджень, на підставі яких були і відкритті дані виконавчі провадження (дане підтверджується відміткою на супровідному листі від 23.06.2021 №37990 Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) державного виконавця Цахло О.А.).

Отже, суд дійшов висновку, що заявлене відповідачем клопотання про залишення даної позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та не підтвердженим належними доказами, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Таким чином, аналізуючи вищевказане судом встановлено, що позивач не скористався можливістю щодо списання зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування та жодних доходів від підприємницької діяльності у період з 01.01.2017 по день внесення запису про припинення позивачем реєстрації як фізичної особи-підприємця у державному реєстрі, позивач не отримував.

Відповідно до приписів пункту 7 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, та яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватись судами як джерело права, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, враховуючи, що в період з 01.01.2017 до часу припинення підприємницької діяльності, позивач не отримував доходу від такої діяльності, нарахування відповідачем боргу з єдиного соціального внеску та винесення вимог про сплату боргу, як фізичній особі-підприємцю, який не отримує дохід, за цей період є неправомірним. Тому, вимоги винесенні Головним управлінням ДПС у Київській області №Ф-149071-52 від 04.02.2019 на суму 9828,72 грн. та №Ф-149071-52 від 07.02.2020 на суму 11016,72 грн. про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. (квитанція від 16.07.2021 №0.0.2198002525.1), відтак на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області №Ф-149071-52 від 04.02.2019.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області №Ф-149071-52 від 07.02.2020.

4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 19 січня 2022 р.