Рішення № 103004369, 24.01.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 р. справа № 120/10615/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1880, Військової частини А1564 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

01.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини А1880, Військової частини А1564 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на час виключення зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік та індексацію грошового забезпечення за період з 07.10.2016 року по 01.03.2018 року.

Разом з тим, позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок з ним проведено 06.09.2021 року, у нього виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим, він звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у 5 денний строк усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 27.09.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою витребувано у Військової частини А1564:

- інформацію про нараховану та виплачену ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій;

- інформацію про нараховану та виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення;

- довідку-розрахунок середньомісячного та середньоденного заробітку (грошового забезпечення) ОСОБА_1 , станом на день звільнення з військової служби.

Крім того, витребувано у позивача власний розрахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.09.2019 року по 06.08.2021 року включно.

25.10.2021 року на адресу суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог.

23.11.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у яком представник військової частини А1563 заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, вказав, що положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Враховуючи зазначене, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

03.12.2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вважає доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 24.01.2022 року заяву позивача прийнято до розгляду.

Військова частина А1880 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась.

Позивач та представник Військової частини А1564 вимоги ухвали суду про витребування доказів не виконали, причини невиконання не повідомили.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні фактичні обставини.

Наказом командира Військової частини А 1880 (по стройовій частині) від 02.09.2019 року № 195, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 звільненого наказом командира військової частини А1880 (по особовому складу від 22.08.2019 року №45-рс, з 31.08.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Під час виключення зі списків військової частини позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік та індексацію грошового забезпечення за період з 07.10.2016 року по 01.03.2018 року, що зумовило позивача звернутись з адміністративним позовом до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.05.2021 року у справі №120/1983/21-а, адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано військову частину А1880 та військову частину А1564 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексацію грошового забезпечення за період з 07.10.2016 року по 01.03.2018 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання зазначеного рішення, 06.08.2021 року та 12.10.2021 року Військовою частиною А1564 перераховано на картковий рахунок позивача 5740,14 грн. та 4722,04 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не здійснення з ним остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини, у період з 01.09.2019 року по 12.10.2021 року такою, що дає йому право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статтей 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі №823/2249/18.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

В даному ж випадку, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 12.10.2021, а тому, позивач має право на стягнення середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку при звільнені, суд виходить із наступного.

Так, метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Як вже зазначалося судом вище, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З матеріалів справи вбачається, що розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення становить 10462,18 грн.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивач є менш захищеною, по відношенню до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.

Враховуючи наведе, слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату виключення позивача із списків особового складу частини (31.08.2019) розмір облікової ставки НБУ становив 17,0 % річних.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який належить стягнути з відповідача за несвоєчасно виплачену позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, розмір несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить - 10462,18 грн., 17,0% річних від яких становить 1778,57 грн. (148,21 грн. в місяць).

Разом з тим, враховуючи, що період затримки розрахунку при звільненні становить 26 місяців (з 01.09.2019 по 12.10.2021 року), середній заробіток за несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення становить 3318,96 грн. (148,21 грн. * 26 місяців).

Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата середнього заробітку в розмірі 3318,96 грн., який розрахований із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.

Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №120/3720/20-а від 18 січня 2021 року, №120/4203/20-а від 02 лютого 2021 року, №120/4514/20-а від 02 лютого 2021 року, №120/3844/20-а від 23 лютого 2021 року та №120/7716/20-а від 17 травня 2021 року, № 240/15691/20 від 08.07.2021 року № 240/8120/21 від 30.12.2021 року.

Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 3318,96 грн.

При цьому, визначаючись з приводу особи, з якої належить стягувати середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд виходив із того, що передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні покладається саме на роботодавця (власника).

В даному ж випадку, роботодавцем фактично є Військова частина А1880, яка, як вбачається з матеріалів справи, перебуває на забезпеченню у Військової частини А1564.

Таким чином, оскільки відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні покладається саме на роботодавця, стягнути відповідні кошти слід з Військова частина А1880.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для частково задоволення даного позову.

Згідно ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1880 та Військової частини А1564 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2019 року по 12.10.2021 року.

Стягнути з Військової частини А 1880 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01.09.2019 року по 12.10.2021 року у розмірі 3318,96 грн. (три тисячі триста вісімнадцять гривень дев`яносто шість копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1880 (м. Васильків, Київська область, код ЄДРПОУ 07806456) та Військової частини А1564 (смт. Озерне, Житомирський район, Житомирська область, код ЄДРПОУ 08486433) солідарно.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Військова частина А1880 (м. Васильків, Київська область, код ЄДРПОУ 07806456);

Відповідач: Військова частина А1564 (смт. Озерне, Житомирський район, Житомирська область, код ЄДРПОУ 08486433).

Суддя Дончик Віталій Володимирович