Рішення № 102987410, 28.12.2021, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7335/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«28 грудня 2021 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого - судді Кавацюка В.І.

при секретарі Настасяк Б.І.

учасники справи: позивач ОСОБА_1

відповідач ПрАТ «Українська транспортна страхова

компанія»

представник позивача Ільків М.М.

представник відповідача Степушенко П.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ільків Микола Миколайович, до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат,

у с т а н о в и в:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ільків Микола Миколайович, звернулась в суд з позовом до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (далі - ПрАТ «УТСК», відповідач) про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог зіслалась на те, що 26 жовтня 2020 року о 20.40 год. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Нісан Прімера», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Куликівській в с.Жовтанці, здійснив переїзд лежачого на смузі руху батька позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , внаслідок чого останній помер на місці події.

Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки «Нісан Прімера», д.н.з. НОМЕР_1 , на дату вчинення цієї дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно полісу №201097766 у ПрАТ «УТСК».

Відповідно до п. 2 ст. 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV (далі - Закон №1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

18 листопада 2020 року на адресу ПрАТ «УТСК» направлено заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах доньки загиблого - ОСОБА_1

04 грудня 2020 року відповідачем повідомлено про призупинення розгляду справи про виплату страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом вказаної ДТП, покликаючись на п.36.2 ст.36 Закону.

11 березня 2021 року на адресу ПрАТ «УТСК» направлено заяву про виплату страхового відшкодування із долученням постанови про закриття кримінального провадження від 27 лютого 2020 року.

15 березня 2021 року на адресу ПрАТ «УТСК» направлено заяву про уточнення банківських реквізитів.

03 червня 2021 року відповідачем проведено виплату страхового відшкодування в інтересах позивача ОСОБА_1 у розмірі 30 000 грн.

03 червня 2021 року на адресу ПрАТ «УТСК» направлено запит про надання розрахунку виплати страхового відшкодування моральної шкоди.

27 липня 2021 року на адресу ПрАТ «УТСК» направлено адвокатський запит із вимогою надати детальний розрахунок проведеної виплати позивачу страхового відшкодування.

Листом від 02 серпня 2021 року ПрАТ «УТСК» у відповідь на адвокатський запит надало інформацію щодо проведення часткової виплати страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 30 000 грн. страхового відшкодування моральної шкоди на підставі ч.5 ст. 1187 та ч. 2 ст.1193 ЦК України.

Зазначена сума становить 50% від заявленої суми відшкодування моральної шкоди.

Тобто, у виплаті 50% від заявленої суми страхового відшкодування моральної шкоди страховою компанією відмовлено.

В обгрунтування відмови у виплаті 50% страхового відшкодування страховик посилається на наявність провини пішохода ОСОБА_3 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої останній загинув.

Однак це не відповідає дійсності, оскільки постановою про закриття кримінального провадження від 27 лютого 2020 року в діях пішохода ОСОБА_3 не встановлено умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а також не зазначено, що вказана ДТП настала внаслідок умисних дій пішохода.

Крім цього, кримінальне провадження закрите, як зазначається у постанові, на підставі того, що «в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбаченого ст.286 ч.2 КК України, так як він був позбавлений можливості зупинити свій транспортний засіб з моменту виявлення пішохода на проїзній частині дороги», а не в результаті умисних дій пішохода чи внаслідок непереборної сили.

Вважає відмову ПрАТ «УТСК» у виплаті 50% страхового відшкодування неправомірною та такою, що не грунтується на положеннях чинного законодавства , виходячи з наступного.

Відповідно до п.27.3 Закону №1961-IV страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовного одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», мінімальна заробітна плата становить 5 000 грн. у місячному розмірі.

Позивачем заявлено вимогу щодо відшкодування моральної шкоди у загальному розмірі - 60 000,00 грн. відповідно до наступного розрахунку: 12 мінімальних заробітних плат х 5 000 грн. = 60 000, 00 грн.

Відтак позивач зверталась до відповідача із заявою про відшкодування шкоди в межах чітко встановленого Законом №1961-IV ліміту страхової суми та у чітко встановлений термін.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Положеннями ч.1 ст. 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно п.1.10 «Правил дорожнього руху» пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу.

З урахуванням зазначеної норми законодавства, пішохід не є джерелом підвищеної небезпеки, а тому наявність чи відсутність вини пішохода у настанні дорожньо-транспортної пригоди не може бути підставою для покладення на нього зобов`язання із відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ст.36.3 Закону №1961-IV у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Тобто, вказане положення про ділення страхової виплати на кількість осіб винних у заподіянні шкоди застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об`єктів підвищеної небезпеки (наприклад, пішоходу у разі наїзду на нього двох автомобілів).

Однак у даній ситуації, смерть батька позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля.

В п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», зазначено, що відповідно до ст. ст. 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.

Пунктом 6 вказаної постанови передбачено, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Коли шкода, пов`язана із смертю потерпілої, була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, то відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду. Вказана позиція зазначена у Постанові Верховного Суду у справі №345/3335/17 від 03.06.2020 року.

З огляду на вищенаведене, відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у даній дорожньо-транспортній пригоді покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, а у даному випадку - на страховика забезпеченого транспортного засобу - ПрАТ «УТСК» в повному обсязі.

Згідно ст. 36.5 Закону №1961-IV, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

На підставі наведеного, вважає, що є законні підстави стягнення з відповідача пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України для позивача за період з 04 червня 2021 року по 10 серпня 2021 року у розмірі 853 грн. 97 коп.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, нараховано три проценти річних від простроченої суми боргу для позивача за період з 04 червня 2021 року по 10 серпня 2021 року у розмірі 167,67 грн.

Інфляційні втрати від простроченої суми боргу становлять для позивача за період з 04 червня 2021 року по 10 серпня 2021 року у розмірі 60,00 грн.

З огляду на такі обставини просив постановити рішення, яким стягнути з ПрАТ «УТСК» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 30 000 грн. моральної шкоди, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 853,97 грн., три відсотки річних у розмірі 167,67 грн., інфляційні втрати у розмірі 60,00 грн. та понесені судові витрати у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн.

У ході судового розгляду позивач ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ільків М.М., подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій проситьт ухвалити рішення про стягнення з відповідача в її користь страхове відшкодування у розмірі 30 000 грн. моральної шкоди, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 2 184,66 грн., три відсотки річних у розмірі 406,85 грн., інфляційні втрати у розмірі 663,75 грн. та понесені судові витрати у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ільків М.М., прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

У жовтні 2021 року відповідач - ПрАТ «УТСК» подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 ..

В обгрунтування відзиву зіслався на те, що згідно ст. 6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У виникненні даної ДТП вину водія автомобіля «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_1 , не встановлено та не доведено.

Згідно п. 32.1 ст.32 Закону№1961-IV страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Разом з тим, згідно ч. 5 ст.1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

ПрАТ «УТСК» вважає, що в даному випадку ДТП сталася внаслідок надзвичайних та невідворотних подій, які у своїй сукупності є непереборною силою.

Пункт 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України розкриває ознаки непереборної сили та визначає, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. З наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, повинна довести: 1) наявність обставини непереборної сили; 2) її надзвичайний характер; 3) її невідворотність, тобто неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цією обставиною і настанням ДТП.

Категорія «непереборна сила» має відносний характер, це означає, що одне і теж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому ні. Саме з цієї причини неможливо навести навіть приблизний перелік явищ, які на практиці розглядаються як непереборна сила. В кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з`ясовувати усі конкретні обставини (місце, час, обставини тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов.

Як зазначено у постанові про закриття кримінального провадження №12020140220000443 від 27.10.2020 року, згідно з висновком експерта № СЕ-19/114- 20/22777-ІТ від 12.01.2021 року з технічної точки зору, причиною настання дорожньо-транспортної пригоди стали обставини, пов`язані з тим, що пішохід ОСОБА_3 впав на проїзну частину дороги в той момент, коли водій ОСОБА_2 вже був позбавлений технічної можливості зупинити керований автомобіль «Ніссан», д.р.н. НОМЕР_1 до місця наїзду (переїзду), шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування.

Також, зазначає, що в момент ДТП пішохід ОСОБА_3 перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння (3,29% проміле).

Відтак, за умов, при яких сталася ДТП у водія автомобіля «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_1 , була відсутня технічна можливість уникнути ДТП, що є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення пішохода ОСОБА_3 з автомобілем не залежало від водія ОСОБА_2 , при усій обачливості його дій та/або поведінки.

Вказана позиція підтверджується судовою практикою, зокрема, постановою Верховного Суду від 10.04.2020 року у справі № 532/1374/18.

Отже, наявність непереборної сили в даній події, полягає у неможливості передбачення такої події водієм ОСОБА_2 , а в разі її передбачення, неможливості її уникнення. Надзвичайний характер події, зумовлений раптовим падінням пішохода ОСОБА_3 на проїзну частину дороги, внаслідок чого, відразу відбулося зіткнення даного пішохода з автомобілем.

Таким чином, водій автомобіля «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_1 не є винуватцем ДТП, яка сталась 26 жовтня 2020 року, у зв`язку із наявністю ознак непереборної сили, а тому цивільно-правова відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки за завдану шкоду, в даному конкретному випадку, не виникла.

Однак, страховик, зважаючи на конкретні обставини справи та враховуючи положення ч.2 ст. 1193 ЦК України, прийняв рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 1/2 суми страхового відшкодування, у відповідності до ст. 36 Закону №1961-IV.

Підставами для застосування ПрАТ «УТСК» вимог ч. 2 ст. 1193 ЦК України, п.36.3 ст. 36 ст. Закону №1961-IV та сплати 1/2 суми страхового відшкодування слугували наступні обставини.

Відповідно до п.п. 4, 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Поряд з цим, у вищезгаданій постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшеною (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст. 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення ст. 1193 ЦК України про зменшення розміру страхового відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (передування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження №12020040000000017 вбачається, що дана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини пішохода ОСОБА_3 .

Зі змісту висновку автотехнічної експертизи № СЕ-19/114-20/22777-ІТ від 12 січня 2021 року випливає, що з технічної точки зору причиною настання дорожньо-транспортної пригоди стали обставини, пов`язані з тим, що пішохід ОСОБА_3 впав на проїзну частину дороги в той момент, коли водій ОСОБА_2 вже був позбавлений технічної можливості зупинити керований автомобіль «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_1 до місця наїзду (переїзду), шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування.

Крім того, в момент ДТП пішохід ОСОБА_3 перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння (3,29% проміле), що також могло бути причиною його падіння на проїзну частину дороги.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 36.3 ст. 36 Закону №1961-IV передбачено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Враховуючи вину ОСОБА_3 в даній дорожньо-транспортній пригоді, розмір страхового відшкодування було поділено страховиком на половину, хоч з урахуванням правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 року у справі № 532/1374/18, ПрАТ «УТСК» мало право відмовити у виплаті страхового відшкодування, оскільки для водія ОСОБА_2 існували ознаки непереборної сили.

Що стосується відшкодування витрат на правову допомогу, то ПрАТ «УТСК»

вважає, що розмір таких витрат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В даному випадку суд повинен враховувати, що цивільна справа №466/7335/21 за позовом ОСОБА_1 про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, не є складною, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, за наявними у справі матеріалами, а тому вважає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. є завищеними та необгрунтованими.

На підставі вищевикладеного, просить у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «УТСК» відмовити.

19 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ільків М.М., подала відповідь на відзив, в якому, поряд з іншим, зазначила, що відповідачем не подано суду належних і об`єктивних доказів умислу чи грубої необережності пішохода ОСОБА_3 , а тому підстав для звільнення страховика від обов`язку відшкодування шкоди немає доказів. Просить позов задовольнити, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ільків М.М. позовну заяву та уточнення до неї підтримав, зіславшись на обставини, які викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» Степушенко П.М. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, покликаючись на доводи, які викладені у долученому до матеріалів справи відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ільківа М.М., представника відповідача Степушенко П.М. , з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні встановлено, що 26 жовтня 2020 року, приблизно о 20.40 год., водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Nissan Primera» д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись ним по вул. Куликівській в с. Жовтанці Кам`янка-Бузького району Львівської області в напрямку с. Куликів Жовківського району Львівської області, поблизу будинку №38 здійснив переїзд лежачого на смузі руху ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди останній помер на місці.

За даним фактом 27 жовтня 2020 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140220000443 та розпочато досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Постановою старшого слідчого СВ відділу поліції №5 Львівського районного управління поліції ГУ НП у Львівській області Мужика В.М. від 27 лютого 2021 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №№12020140220000443 від 27 жовтня 2020 року, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

На момент вищевказаної ДТП автомобіль марки «Nissan Primera», д.н.з. НОМЕР_1 , був застрахований в ПрАТ «УТСК» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №201097766.

В судовому засіданні встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 є донькою загиблого в дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_3

18 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 , через свого представника, звернулась до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування (моральної шкоди).

03 червня 2021 року відповідачем ПрАТ «УТСК» проведено виплату страхового відшкодування в інтересах ОСОБА_1 у розмірі 30 000 грн.

27 липня 2021 року на адресу відповідача представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Ільківим М.М. направлено адвокатський запит із вимогою надати детальний розрахунок проведеної виплати позивачу страхового відшкодування.

На вказану вимогу представника позивача, листом від 02 серпня 2021 року вих. № 322-ю ПрАТ «УТСК» надало інформацію щодо проведення часткової виплати страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 30 000 грн. страхового відшкодування моральної шкоди на підставі ч.5 ст. 1187 та ч. 2 ст.1193 ЦПК України.

Зазначена сума становить 50% від заявленої суми відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування відмови у виплаті 50% страхового відшкодування страховик посилається на наявність провини пішохода ОСОБА_3 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої останній загинув.

Однак, вищевказаною постановою про закриття кримінального провадження від 27 лютого 2020 року у діях пішохода ОСОБА_3 не встановлено умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а також не зазначено, що вказана ДТП настала внаслідок умисних його дій.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Приписами ст. 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До таких видів, зокрема, віднесено страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері регламентує Закон № 1961-ІV (Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV).

У відповідності до ст. ст. 3 Закону № 1961-ІV лбов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1961-ІV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно ст. 6 Закону № 1961-ІV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров1ю та/або майну потерпілого.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (п.23.1 ст.23 Закону № 1961-ІV).

Згідно з п. 27.1-27.5 ст.27 Закону №1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» п. 41.2 ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Згідно з п. 35.1 ст.35 Закону № 1961-ІV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Відповідно до п.36.1 ст.36 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у ст.37 Закону № 1961-ІV.

Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку(п. 36.7 ст. 36 Закону № 1961-ІV).

Відповідно до приписів ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Пунктами 1, 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої ч.2 ст.1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України).

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

У ст.1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела.

Положеннями ч.2 ст. 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З огляду на викладене, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

За змістом ст. ст. 1166, 1187 ЦК України в разі завдання джерелом підвищеної небезпеки шкоди смертю фізичної особи такі дії визнаються неправомірними за винятком двох випадків: 1) коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили; 2) коли шкоди було завдано внаслідок умислу потерпілого. При цьому наявність зазначених обставин має довести володілець джерела підвищеної небезпеки або особа, відповідальна за нього.

Відповідачем в цій справі вказаних обставин не доведено.

З постанови старшого слідчого СВ відділу поліції №5 ЛРУП ГУ НП у Львівській області Мужик В.М. від 27 лютого 2020 року про закриття кримінального провадження вбачається, що наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди, стався автомобілем «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Таким чином, встановлені у вищезгаданій постанові обставини вказують на причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями володільця джерела підвищеної небезпеки, від яких загинув батько позивача, та заподіяною внаслідок ДТП шкодою.

Посилання відповідача на те, що саме дії пішохода ОСОБА_3 стали причиною ДТП, є неспроможними і не можуть бути підставою для звільнення від обов`язку відшкодувати шкоду, оскільки ні володілець джерела підвищеної небезпеки, ні страховик не довели наявності непереборної сили або умислу потерпілого ОСОБА_3 в заподіянні шкоди.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-ІV, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, суд дійшов до наступного висновку.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Приписами ч.4 ст.137 ЦПК України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 ст.135 ЦПК України у випадку задоволення позову суд ухвалює рішення про повернення внесеної суми позивачу, а у випадку відмови у позові, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду - про відшкодування за її рахунок витрат відповідача повністю або частково, в порядку, передбаченому статтями 141, 142 цього Кодексу. Невикористана частина внесеної позивачем суми повертається позивачу не пізніше п`яти днів з дня вирішення питань, зазначених у цій частині, про що суд постановляє ухвалу.

Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

З матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_1 понесла витрати на правову допомогу в сумі 8 000 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору про надання правової допомоги від 07 червня 2021 року; детальний опис надання послуг з розрахунком витрат на професійну правничу допомогу.

Сплата позивачем гонорару в розмірі 8000,00 грн. адвокату підтверджується оригіналом квитанції прибуткового касового ордера №189 від 11 листопада 2021 року.

При вирішенні питання про стягнення витрат за правничу допомогу суд враховує складність справи, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, потребу у вчинені запитів адвоката, те, що справа була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, та приходить до висновку щодо часткового стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є підставним та таким, що підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 625, 1167, 1187, 1188, 1193 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ільків Микола Миколайович, до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн. (тридцять тисяч гривень) невиплаченого страхового відшкодування моральної шкоди, 2 184, 66 грн. (дві тисячі сто вісімдесят чотири гривні шістдесят шість копійок) пені, 663, 75 грн. (шістсот шістдесят три гривні сімдесят п`ять копійок) інфляційних втрат та 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень) витрат на правничу домомогу.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» судовий збір в доход держави в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач: приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія», код ЄДРПОУ 22945712, адреса місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77.

Повний текст судового рішення складено 04 січня 2022 року.

Суддя В. І. Кавацюк