Рішення № 10298546, 02.07.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.07.2010                                                             Справа № 10/59

За позовом Дочірної компанії „Газ України" НАК „Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”, м. Ужгород

про стягнення суми 31915508,50 грн., в т.ч. 27837816,94 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 1930966,71 грн. пені,1 761459,16 грн. інфляційних, 385265,69 грн. 3% річних за прострочку оплати.

Суддя І.В.Івашкович

Представники:

від позивача: Боженко І.Ф., головний юрисконсульт відділу нормативного забезпечення управління договірної та організаційно-правової роботи Юридичного департаменту ДК ”Газ України”, довіреність № 74/10 від 28.12.09

від відповідача: Коцур Т.Б.- начальник юридичного відділу, довіреність №07/60 від 14.01.10

Суть спору: Дочірня компанія „Газ України” НАК „Нафтогаз України”, м.Київ звернулась з позовом до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз”, м.Ужгород про стягнення суми 31915508,50 грн., в т.ч. 27837816,94 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 1930966,71 грн. пені, 1 761459,16 грн. інфляційних, 385265,69 грн. 3% річних за прострочку оплати.

Позов мотивовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором №06/09-285 від 25.02.09 поставки природного газу в частині своєчасної та повної оплати поставленого природного газу, внаслідок чого за ним за поставлений протягом лютого-грудня 2009р., січня 2010р. природний газ утворилась заборгованість в розмірі 27837816,94 грн.

За допущену прострочку оплати відповідачу на підставі норм ст.625 ч.2 Цивільного кодексу України нараховано інфляційні в розмірі 761459,16 грн., 3% річних в розмірі 385265,69 грн., на підставі норм п.6 ст.232 Господарського кодексу України, ст.ст.549-551 Цивільного кодексу України, п.7.2 договору - нараховано пеню в розмірі 1930966,71 грн. (згідно наведених у позовній заяві розрахунків).

Відповідач згідно з письмовим відзивом на позов заперечив проти позовних вимог в частині пені, інфляційних та річних, посилаючись на наявність об’єктивних причин виникнення заборгованості за поставлений природний газ, що пов’язані із скрутним фінансовим становищем товариства, спричиненим незадовільним станом розрахунків за поставку та транспортування природного газу, тривалою кризою неплатежів в паливно-енергетичному комплексі. Зазначає, що товариство внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.

На підставі норм ст.233 Господарського кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.83 ГПК України просить зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, врахувавши його фінансовий та майновий стан.

Представник позивача заявив, що проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки категорично заперечує, наголосивши на тому, що в даному випадку відповідач відповідно до укладеного договору та в силу норм закону несе зобов’язання по оплаті вартості отриманого природного газу, а у випадку прострочки оплати –сплатити пеню, а також інфляційні та річні. Зазначає, що в даному випадку згідно з позовом заявлено вимогу не про відшкодування збитків, а про примусове виконання відповідачем обов’язку згідно з договором та законом щодо оплати боргу за отриманий природний газ та, у зв’язку з прострочкою оплати, нарахувань пені, інфляційних та річних. Застосування норм ст.233 Господарського процесуального кодексу України, ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України позивач вважає безпідставним.

Представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача підтримано заперечення в частині стягнення 1930966,71 грн. пені, 1 761459,16 грн. інфляційних, 385265,69 грн. 3% річних.

Заслухавши доводи та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Дочірньою компанією „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ ( Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Закарпатгаз”, м.Ужгород ( Покупець) укладено договір № 06/09-285 від 25.02.2009 р. поставки природного газу та додаткову угоду №1 від 31.03.09, додаткову угоду № 2 від 29.05.09, додаткову угоду №3 від 30.07.09, додаткову угоду №4 від 30.07.09, додаткову угоду №5 від 24.09.09, додаткову угоду № 6 від 20.10.09,додаткову угоду №7 від 20.11.09,додаткову угоду №8 від 29.01.10, до договору поставки природного газу № 06/09-285 від 25.02.2009 р.

Згідно з умовами укладеного договору та додатковими угодами до договору Постачальник зобов’язувався поставити Покупцю в 2009 році природний газ за наявності його обсягів, а Покупець –прийняти і оплатити газ на умовах цього договору. Умовами п.1.3 договору встановлено, що газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб’єктам господарювання, які є кінцевими споживачами.

У відповідності до умов п.6 договору оплата за газ мала проводитися Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки. Оплата за січень, лютий, березень мала бути здійснена Покупцем шляхом перерахування на рахунок постачальника 100% вартості обсягів газу, зазначених у п.2.1 цього договору, протягом трьох банківських днів з моменту укладення договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ мав бути проведений до 10 числа наступного за звітним місяцем поставки газу. Згідно з п.3.5 договору кількість газу, поставленого Покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, підписаними Постачальником та Покупцем.

Умовами п.11.1 договору, редакція якого змінювалась згідно з вищевказаними додатковими угодами, встановлено, що цей договір поширює свою дію на відносини, які фактично склались з 01.02.09 і діє в частині поставки газу до 31.01.2010р.(остаточна редакція п.11.1- згідно з додатковою угодою №8 від 29.01.10).

З фактичних обставин і матеріалів справи слідує, що на підставі договору №06/09-285 від 25.02.09 протягом періоду лютий-грудень 2009р.. січень 2010р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ в загальному об’ємі 22203,031 тис. куб. м на суму 57077331,81 грн., що підтверджено доданими до матеріалів справи копіями щомісячних актів прийому-передачі природного газу. Відповідач свої зобов’язання по оплаті прийнятого газу виконав частково, оплату проведено на суму 29239514,87 грн.. внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 27837816,94 грн., що підтверджено доданим позивачем детальним розрахунком заборгованості, який відповідачем не спростовано.

У відповідності до ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться. Оскільки відповідач не оплатив в установленому договором та додатковими угодами до договору порядку вартість поставленого природного газу, борг в розмірі 27837816,94 грн. грн. за поставлений природний газ підлягає примусовому стягненню.

За допущену прострочку платежів на підставі п.7.2 договору, відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, ст.ст. 549-551 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 1930966,71 грн. за період прострочки з 07.11.09 по 07.05.10(згідно з наведеним у позовній заяві розрахунком).

Оскільки факт наявності прострочення платежів за спожитий протягом спірного періоду природний газ документально доведено та обгрунтовано позивачем, не спростовано відповідачем, вимоги про стягенння пені є правомірними, відповідають змісту договірних умов (п.7.2), а також норм ст.ст.549-551 Цивільного кодексу України, ст.231,232 Господарського кодексу України.

За прострочку виконання грошового зобов’язання відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних від простроченої суми та інфляційні, розмір яких згідно з розрахунком, наведеним у позовній заяві, складає: в частині 3% річних суму 385265,69 грн. нарахованих із простроченого боргу за період з 03.03.09 по 07.05.10; в частині інфляційних –1761459,16 грн., нарахованих із простроченого боргу з березня 2009р. по березень 2010р.

Перевіривши розрахунок сум пені, інфляційних та 3 % річних, судом визнано вимоги в цій частині такими, що заявлено в обгрунтованому розмірі та відповідають закону.

Виходячи з вищенаведених обгрунтувань, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Заперечення відповідача в частині заявлених до стягнення сум 1930966,71 грн. пені, 1 761459,16 грн. інфляційних, 385265,69 грн. 3% річних, які мотивовано з посиланням скрутний фінансовий стан Товариства, його неспроможністю оплатити фінансові санкції, не заслуговують на увагу, а заявлене з посилання на норми ст.551 ЦК України, 233 ГК України клопотання про зменшення розміру неустойки не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання вважається невиконання зобов’язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. У відповідності до ст.611 Цивільного кодексу України при порушенні зобов’язання настають передбачені договором або законом правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Такий різновид правових наслідків порушення зобов’язання, як сплата неустойки, є одночасно мірою цивільно-правової відповідальності боржника, який припустився порушення взятого на себе зобов’язання. Згідно з ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено умови відповідальності боржника за порушення ним грошового зобов’язання, відповідно до яких боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Таким чином, фінансова неспроможність боржника не може бути підставою для звільнення його від виконання зобов’язання грошового характеру.

В силу норм ст.551 п.3 Цивільного кодексу України, ст.233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду за наявності обгрунтованих підстав відповідно до вимог зазначених правових норм.

В даному випадку відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру неустойки, наводить виклад правових норм, якими передбачено можливість такого зменшення. Разом з тим, обгрунтування відповідних для цього підстав з урахуванням конкретних обставин даної справи відповідачем не наведено. Додана до відзиву довідка про збитковість товариства містить лише виклад загальних ознак та причин виникнення скрутного фінансового стану підприємства, починаючи з 2003р.

Окрім того, суд звертає увагу на помилкове ототожнення позивачем нарахувань інфляційних та річних із фінансовими санкціями. Так, за змістом норм ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання боржника та є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, спрямованого на відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

При вирішенні спору по суті суд за правилами ст.49 ГПК України покладає на відповідача відшкодування витрат позивача по оплаті держмита в розмірі 25500 грн. та 236 грн. –витрат по оплаті інформаційно-технічних послуг.

Керуючись ст.ст.43,49,82,84,85 господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз” (м.Ужгород, вул.Погорєлова,2. і.к. 05448610) на користь дочірньої компанії „Газ України” НАК „Нафтогаз України” (м.Київ, вул.Шолуденка,1, і.к. 31301827) 31915508, 50 грн. (в т.ч. 27837816,94 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 1930966,71 грн. пені, 1 761459,16 грн. інфляційних, 385265,69 грн. 3% річних) та 25500 грн. відшкодування витрат по оплаті держмита, 236 грн. відшкодування витрат по оплаті інформаційно-технічних послуг. Видати наказ.

Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя І.В.Івашкович

Повний текст рішення підписано 07.07.10