Ухвала суду № 102982380, 31.01.2022, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/19432/21

н/п 1-в/766/26/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2022 року Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого-судді: Рябцевої М.С.,

при секретарі Ситникової Ю.О.,

за участю: прокурора Донєва Н.С.,

захисника: Шевченко І.О.

представника СІЗО № 28 Осипенко М.В.,

засудженого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Херсоні клопотання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання призначеного йому покарання у вигляді «довічного позбавлення волі» катуванням, та нелюдським поводженням та заміну не відбутої частини покарання у вигляді довічного позбавлення волі» на більш м`яке у вигляді позбавлення волі на певний строк,

встановив :

Засуджений ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким. Просив замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України було визнано неконституційним ч. 1 ст. 81, ч.1 ст. 82 КК України в частині неможливості застосування умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Також просив визнати призначене йому покарання у вигляді «довічного позбавлення волі» з 11.03.2011 року катуванням, нелюдським та принижуючим гідність поводженням, у зв`язку з тим, що даний вид покарання не передбачає можливості замінити на більш м`яке покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. Неможливість заміни покарання у вигляді «довічного позбавлення волі» протиречить міжнародним нормам, Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, а також ст.28 Конституції України, відповідно до якої «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню».

У судовому засіданні засуджений та захисник просили клопотання задовольнити, з підстав вказаних у ньому.

Прокурор та представник ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" в судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що в даний час законодавством України не передбачено можливість заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Заслухавши думки учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_2 відбуває покарання, призначене вироком Апеляційного суду Херсонської області від 28.04.2011 року, яким він засуджений за п. п. 1,9,12 ч.2 ст. 155, ч.2 ст. 121, 70 КК України до довічного позбавлення волі. Строк відбування покарання зарахований з 10.06.2009 року. Вирок суду набув законної сили.

Відповідно до ст.82 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням.

Статтею 81 КК України передбачено можливість умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання. Разом з тим, дані правові норми містять посилання на строковий критерій визначення підстав для їх застосування, зокрема: умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п.3 ч.3 ст. 81 КК України) та заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можлива після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п. 3 ч. 4 ст. 82 КК України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року зазначено, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483-ІІІ, довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід`ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин.

Частиною 1 статті 64 КК України передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Застосування зазначеного покарання не суперечить, а ні Конституції України, а ні міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.

Статтею 51 КК України встановлені види покарань, з яких покарання у виді позбавлення волі на певний строк (п.11 ч.1 ст.51 КК України) і довічне позбавлення волі, тобто безстрокове покарання (п.12 ч.1 ст.51 КК України) є різними видами покарань.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11), яка є обов`язковою для всіх судів, покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.

Таким чином, на сьогоднішній день ні КК України, ні КПК України, не передбачає можливості та процесуальної процедури заміни засудженій особі покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, у звязку з чим суд приходить до висновку, що лише за умови внесення змін до національного законодавства щодо можливості дострокового звільнення засуджених від покарання у виді позбавлення або заміни такого покарання на більш м`яке вирішення таких питань можливе в порядку діючих статей 537, 539 КПК України.

Так, встановлені Європейським судом з прав людини порушення, на які посилається засуджений, перш за все, стосуються обов`язку держави виконати рішення ЄСПЛ, а не обов`язку суду усувати певні законодавчі прогалини своїм рішенням. Крім того, вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції.

Разом з тим, враховуючи баланс інтересів щодо довічно ув`язнених, слід також приймати до уваги, що це зазвичай особи, які скоїли особливо тяжкі злочини насильницькі злочини, є жертви, які від них постраждали, є незворотні наслідки у вигляді смерті певних осіб, тому держава має створити певний правовий механізм, який дасть розуміння довічно ув`язненим, що за сукупності певних умов їх питання буде переглянуто.

Крім іншого, при розгляді справи «Вінтер і інших проти Об"єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув`язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув`язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.

У 32 інших Договірних країнах існує інший механізм перегляду покарання, призначеного довічно ув`язненим інтегрований в рамках закону і на практиці, де здебільшого, мінімальних строк, за яким засуджений при відбутті довічного ув`язнення вправі звернутися за переглядом покарання. Цей строк, як і в Україні становить 20-25 років.

Крім того, згідно п. 97 рішення «Кафкаріс проти Кіпру» ЄСПЛ зазначив, що призначення покарання у виді довічного позбавлення волі дорослому злочинцю само по собі не заборонено і не протирічить ст. 3 та будь-якій іншій статті ЄКПЛ з посиланням численні рішень у справах ЄСПЛ.

Згідно п. 98 зазначеного рішення, аналіз судової практики ЄСПЛ щодо можливості скорочення довічного позбавлення волі свідчить про те, що якщо національне законодавство передбачає можливість перегляду довічного позбавлення волі з метою його пом`якшення, скорочення, припинення чи умовно-дострокового звільнення засудженого, цього достатньо, щоб задовольнити вимогам ст. 3 ЄКПЛ.

Відповідно ст. 152 КВК, підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом, а згідно ч. 1 ст. 82 КК особам, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням. При цьому ч. 4 цієї норми закону встановлені конкретні строки, після фактичного відбуття яких (в залежності від ступеня тяжкості) можлива заміна невідбутої частини покарання більш м`яким.

Відповідно ч. 1 ст. 51 КК, до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань, зокрема: п. 11) позбавлення волі на певний строк; п. 12) довічне позбавлення волі. При цьому кримінальний закон розкриває зміст цих покарань в різних його статтях (ст. 63 і 64 КПК) і виокремлює правила щодо їх призначення, що і вказує на те, що довічне позбавлення волі не є законодавчо визнаним різновидом такого виду покарання як позбавлення волі, а навпаки, є окремим видом, який має свій спеціальний порядок та умови його відбування.

Велика Палата Верховного Суду (далі ВП ВС) у своїй постанові від 15.05.2019 у справі № 757/12726/18-ц (п. 36) звернула увагу на те, що 12.03.2019 ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Пєтухов проти України», де Суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст. 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ (§194).

Однак, на даний час система перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі не реформована, зміни до законодавства із порушеного засудженим питання не внесені.

Зі змісту ч. 1 ст. 75 Конституції України випливає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якої належить, зокрема, прийняття законів (п. 3 ст. 85 Основного Закону). При цьому відповідно п. 1 ч. 1 ст. 91 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

08.07.2020 ВП ВС, розглянувши кримінальну справу за заявою ОСОБА_3 про перегляд судових рішень, постановлених щодо нього, з підстав встановлення рішенням ЄСПЛ від 12.03.2019 (заява № 41216/13) у справі «Пєтухов проти України № 2» порушення Україною вимог ст. 3 Конвенції зауважила, що в національному законодавстві України існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак заповнення прогалин у нормативно-правових актах, прийняття законів, внесення до них змін і доповнень, узгодження їх положень між собою є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо правотворення, які належать законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.

Таким чином, на теперішній час в державі відсутня процесуальна процедура заміни покарання особі, яка засуджена до довічного позбавлення волі, або умовно-дострокове звільнення такої особи, однак в України існує інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, що в повній мірі відповідає вимогам міжнародного та національного права.

Так, ч. 2 ст.87 КК України встановлює, що актом помилування Президента України може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років, стосовно індивідуально визначеної особи, а згідно ч.7 ст.151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.

Отже, чинним законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини,

Такою можливістю вправі скористатися і ОСОБА_1 .

Таким чином, клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким задоволенню не підлягає, оскільки на даний час відсутні передбачені законодавством України підстави для заміни невідбутої частини покарання більш м`яким засудженому до довічного позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 376, 537, 539 КПК України, ст. 82 КК України

у х в а л и в:

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання призначеного йому виду покарання у вигляді «довічного позбавлення волі» катуванням, та нелюдським поводженням та заміну не відбутої частини покарання у вигляді довічного позбавлення волі» на більш м`яке у вигляді позбавлення волі на певний строк, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Херсонського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Херсонський міський суд Херсонської області, який постановив дану ухвалу, протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим з дня отримання дійсної ухвали.

СуддяМ. С. Рябцева