Рішення № 102974767, 02.02.2022, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/15631/21

Провадження № 2/344/843/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

секретаря – Дементьєвої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг,-

В С Т А Н О В И В:

04 жовтня 2021 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 19 липня 2013 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву. Відповідач при підписанні Заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, «Тарифами» складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у Заяві. Заявою відповідача підтверджується також той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», що були надані для ознайомлення в письмовій формі. Підписавши заяву, між сторонами, у відповідності до статті 634 Цивільного кодексу України, був укладений договір про надання банківських послуг, який є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Банком на підставі договору про надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним літом та надано у користування кредитну картку. У подальшому кредитний ліміт збільшився до 30000,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Банк свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Позивач зазначає, що відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язків за кредитним договором станом на 15 серпня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 32112,16 грн, з яких 25986,70 грн – заборгованість за кредитом, в тому числі 0,00 грн – заборгованість за поточним тілом кредита; 25986,70 грн – заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн – заборгованість за нарахованими відсотками; 6125,46 грн – заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 Цивільного кодексу України; 0,00 грн – нарахована пеня; 0,00 грн – нараховано комісії.

Виходячи з наведеного, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг у розмірі 32112,16 грн, а також понесені при зверненні до суду з позовом судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою суду від 01 листопада 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

15 листопада 2021 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти стягнення з нього заборгованості у розмірі 32112,16 грн, оскільки дана заборгованість виникла внаслідок дії обставин форс-мажору (непереборної сили), а саме: епідемії COVID-19. Відповідач зазначає, що зобов`язання за цим договором припиняються неможливістю виконання на підставі ст.607 Цивільного кодексу України. Окрім того, в договорі банківського обслуговування, пункт 1.1.6.10.1, обумовлено, що сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, якщо це викликано дією обставин непереборної сили, про які сторони в момент укладення договору не могли знати та не могли їх передбачити (обставини форс-мажору). Пунктом 1.1.6.10.8 укладеного договору передбачено, якщо обставини форс-мажору триватимуть більше ніж 6 місяців, то кожна зі сторін має право відмовитися від подальшого виконання зобов`язань за цим договором і в такому разі жодна зі сторін не має права на відшкодування другою стороною можливих збитків. Договір банківського обслуговування розміщений на сайті Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк». 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову 211 «Про запобігання поширення на території України COVID-19, якою на території України встановлено карантин. Відповідач заперечує проти стягнення судових витрат, оскільки не було необхідності подавати позов до суду у зв`язку з тим, що у договорі обумовлено припинення зобов`язань за форс-мажору. Відповідач додає, що він може понести витрати у зв`язку з розглядом справи у розмірі 1000,00 грн. (а.с.120-123).

Ухвалою суду від 02 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про огляд веб-сайту.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, проте до суду подано клопотання, в якій позивач просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

19 листопада 2013 року ОСОБА_1 підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку та став клієнтом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк». Відповідач при підписанні Анкети-Заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, «Тарифами» складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також повністю проінформований про умови кредитування в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», що були надані для ознайомлення в письмовій формі (а.с. 24-58).

Відповідачу були видані кредитні картки (а.с.23).

Позивачем змінювалися умови кредитування та обслуговування кредитних карток, оформлених на ОСОБА_1 (а.с. 21-22).

Відповідач користувався наданим картковим рахунком, на якому встановлений кредитний ліміт, про що свідчить виписка по рахунку (а.с. 71-106).

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 19 липня 2013 року, станом на 15 серпня 2021 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 32112,16 грн, з яких 25986,70 грн – заборгованість за кредитом, в тому числі 0,00 грн – заборгованість за поточним тілом кредита; 25986,70 грн – заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн – заборгованість за нарахованими відсотками; 6125,46 грн – заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 Цивільного кодексу України; 0,00 грн – нарахована пеня; 0,00 грн – нараховано комісії (а.с. 5-20).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України і виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» зареєстровано 19 березня 1992 року, дата останньої реєстраційної дії 12 лютого 2018 року (а.с. 62, 64).

Національний банк України 05 жовтня 2011 року видав Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» банківську ліцензію №22 на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 63).

Національним банком України 06 вересня 2019 року погоджено статут Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 65-66).

Правовідносини між сторонами, що виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.

Згідно положень частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої-другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно положень статей 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення статті 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Судом встановлено, що наявність правовідносин між сторонами підтверджується матеріалами справи, а саме: підписаною відповідачем заявою від 19 липня 2013 року, рухом коштів по кредитному рахунку позичальника із періодичним погашенням боргу, з якого слідує активне використання позичальником кредитної картки для розрахунку в торгівельних мережах.

Суд зауважує, що укладений 19 липня 2013 року між сторонами кредитний договір у вигляді Заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а також те, що факт отримання кредиту та його розмір відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що складається з простроченого тіла кредиту.

Слід врахувати, що з аналізу змісту правовідносин сторін у цій справі слідує, що прострочене тіло кредиту, вимоги про погашення заборгованості по якому є предметом розгляду в цій справі, це фактично отримані в кредит позичальником кошти, строк повернення яких настав.

Необхідність стягнення боргу по простроченому тілу кредиту вбачається з практики Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №365/159/19, а також від 02 грудня 2020 року у справі №161/5267/20.

Таким чином, фактична наявність кредитних правовідносин між сторонами справи вбачається з обставин надання позичальнику кредитних коштів та обігу по одержаній в банку картці, в тому числі шляхом часткового погашення кредиту, що свідчить про необхідність стягнення з позичальника на користь банку заборгованості за кредитом у розмірі 25986,70 грн.

Щодо права позивача на нарахування відсотків за користування кредитом, то суд виходить з наступного.

Дане право позивача вбачається з відповідних положень Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними, підписуючи Заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі.

Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Також суд враховує те, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2013 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2021 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом у визначеному банком розмірі, надані банком Умови самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони, до договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

При цьому суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і Правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Суд враховує, що Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку, які містяться в матеріалах даної справи, не підписані відповідачем, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 19 листопада 2018 року шляхом підписання Анкети-Заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам статей 207, 1055 Цивільного кодексу України про письмову форму кредитного договору.

З цих підстав суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі №382/1131/18.

Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 Цивільного кодексу України, позивач до суду не пред`явив. Такі висновки прямо вбачаються з постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Враховуючи викладене, суд зазначає про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 6125,46 грн.

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, які стали причиною для невиконання кредитних зобов`язань, суд не приймає з огляду на наступне.

Так, згідно частини першої-третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. Торгово-промислова палата України відповідно до цього Закону та свого Статуту здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межами, об`єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність. Торгово-промислова палата України: відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників); веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України.

Стаття 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачає, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Для доказування настання форс-мажорної обставини необхідно отримати сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

Таким чином, установлення форс-мажорних обставин проводиться в кожному конкретному випадку індивідуально по окремому зобов`язанню.

Сам по собі факт розповсюдження коронавірусу (COVID-19), введення карантину, закриття кордонів тощо не є підставою для беззаперечної видачі підтверджуючого сертифікату.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 23 липня 2019 року по справі №826/7997/17, провадження №К/9901/15562/19: «Оскільки позивач не надав сертифікат торгово-промислової палати в Україні про засвідчення форс-мажорних обставин або відповідний документ торгово-промислової палати згідно з умовами пункту 7.2 контракту № 16/90-К від 22.12.2015, контролюючий орган правомірно нарахував пеню за порушення строку».

Для того, щоб отримати сертифікат Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) слід довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, що сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Тягар доказування настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) покладений на заявника. Та заявник несе відповідальність за повне та належне оформлення заяви, достовірність викладених фактів, наданих документів, даних та доказів.

Тобто для отримання сертифікату Торгово-промислової палати повинен бути причинно-наслідковий зв`язок між обставинами непереборної сили та неможливістю виконати конкретні зобов`язання. Процедура розгляду заяви передбачена регламентом Торгово-промислової палати.

Адже сам по собі факт виникнення певної форс-мажорної обставини не звільняє від виконання зобов`язань.

Саме заявник у заяві до Торгово-промислової палати повинен доводити причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, що сторона не може виконати, та обставинами непереборної сили.

З відзиву на позовну заяву не вбачається, що відповідач звертався до Торгово-промислової палати з відповідною заявою.

Також відповідачем не надано доказів звернення і до позивача з будь-якими клопотаннями про порядок виконання, відстрочення чи розстрочення виконання зобов`язань тощо.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Для такого звільнення від відповідальності, згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України, статтею 218 Господарського кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести наявність обставин непереборної сили, їхній надзвичайний характер, неможливість за таких умов запобігти завданню шкоди та причинний зв`язок між цими обставинами й понесеними збитками (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі №3-216гс15).

Згідно Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Доказ, названий відповідачем як Висновок Всесвітньої організації охорони здоров`я про початок епідемії COVID-19 (а.с. 132-133), суд не може прийняти в якості належного та допустимого доказу наявності форс-мажорних обставин у зв`язку з тим, що це інформація з Твіттера.

Таким чином, відповідачем не надано жодних доказів про наявність форс-мажорних обставин, які б перешкодили йому сплатити заборгованість за укладеним кредитним договором.

У відповідності до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжного доручення від 03 вересня 2021 року, позивачем сплачено судовий збір за позовом у розмірі 2270,00 грн (а.с. 67).

Позовні вимоги задоволені частково на 81 %, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1838,70 грн.

На підставі викладеного, відповідно до статей 526, 527, 530, 546, 610-612, 617, 626, 628, 633, 364, 636, 1048, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 4, 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 19 липня 2013 року у розмірі 25986,70 грн (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість гривень сімдесят копійок).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1838,70 грн (одна тисяча вісімсот тридцять вісім гривень сімдесят копійок).

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна і резолютивна частини рішення складені та підписані у нарадчій кімнаті 02 лютого 2022 року.

Повний текст рішення складений 04 лютого 2022 року.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1Д.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Мелещенко Л.В.