Рішення № 102972448, 01.02.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/7451/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Станіславської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Станіславської сільської ради (далі - відповідач, Станіславська сільрада), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Станіславської сільради ОСОБА_1 у передачі у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 6520380500:02:001:0285, місце розташування: Олександрівська сільська рада Білозерського району Херсонської області, яка викладена у рішенні XI сесії VIII скликання Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області від 16.06.2021р. №334;

- зобов`язати Станіславську сільраду передати у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6520380500:02:001:0285.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.06.2021р. Станіславською сільрадою прийнято рішення №334, яким: затверджено технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,000 га ОСОБА_1 , що перебуває у постійному користуванні згідно державного акта на право постійного користування серії ІІІ-ХС №010538, що знаходиться на території Олександрівської сільради Білозерського району Херсонської області та має цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6520380500:02:001:0285; та при цьому, відмолено ОСОБА_1 у передачі у власність наведеної земельної ділянки, оскільки приписами ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, ст. ст. 85, 88 Земельного кодексу України не передбачено надання земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги. Позивач наголошуючи на протиправності означеного рішення у другій частині, стверджує, що спірна земельна ділянка має цільове призначення - «для ведення особистого селянського господарства», у зв`язку із чим підлягає безоплатній приватизації.

Ухвалою від 24.11.2021р. у справі відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

22.12.2021р. канцелярією суду зареєстровано відзив позовну заяву, в якому відповідач не погоджується із позицією, викладеною у позові, наголошує на необґрунтованості позовних вимог, просить у задоволенні позову відмовити. При цьому, мотивуючи свою позицію, відповідач посилається на зміст рішення, прийнятого Станіславською сільрадою 16.06.2021р. за №334.

23.12.2021р. канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується із доводами відзиву, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Олександрівської сільради народних депутатів Білозерського району Херсонської області №33 від 14.09.1999р. вилучено земельну ділянку площею 216 га із земель запасу з метою передачі її в користування громадян. Земельні ділянки згідно рішення було надано у постійне користування громадянам ради для ведення особистих підсобних господарств згідно додатку, в якому за №45 у масиві №2 вказано ОСОБА_1 .

На підставі вказаного рішення, позивачу видано держаний акт на право постійного користування землею серії ІІІ-ХС №010538.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 26.05.2020р. (справа №648/205/20) визнано за ОСОБА_1 право постійного користування на земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 2,0 га, що знаходиться на території Олександрівської сільради Білозерського району Херсонської області та має цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства» з кадастровим номером 6520380500:02:001:0285.

25.05.2021р. позивач звернулась до Станіславської сільради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

16.06.2021р. Станіславською сільрадою прийнято рішення №334, яким затверджено технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,000 га ОСОБА_1 , що перебуває у постійному користуванні згідно державного акта на право постійного користування серії ІІІ-ХС №010538, що знаходиться на території Олександрівської сільради Білозерського району Херсонської області та має цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6520380500:02:001:0285; відмолено ОСОБА_1 у передачі у власність наведеної земельної ділянки, оскільки приписами ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, ст. ст. 85, 88 Земельного кодексу України не передбачено надання земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги.

Не погоджуючись із наведеною відмовою, позивач звернулась до суду із даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

З огляду на ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, відповідно до змісту пп. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Пунктами «а», «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як встановлено судом, 25.05.2021р. позивач звернувся до Станіславської сільради із заявою про передачу безоплатно у власність земельної ділянки.

Щодо порядку вирішення органами місцевого самоврядування питань регулювання земельних відносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 46 Закону №280/97-ВР, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 ст. 47 Закону №280/97-ВР визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

На підставі ч. 4 ст. 47 Закону №280/97-ВР постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених п. п. 4 і 16 ст. 26, п. п. 1, 29 і 31 ст. 43 та ст. ст. 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

З системного аналізу зазначених норм судом слідує, що за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, орган місцевого самоврядування приймає одне із рішень визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України. При цьому, зважаючи на норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», таке рішення приймається виключно на пленарних засіданнях.

Згідно встановлених судом обставин, 16.06.2021р. Станіславською сільрадою прийнято рішення №334 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,000 га, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 , розташована на території Олександрівської сільради та має цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6520380500:02:001:0285.

Водночас, пунктом 2 означеного рішення, відмовлено у передачі ОСОБА_1 у власність наведеної земельної ділянки, так як приписами ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, ст. ст. 85, 88 Земельного кодексу України не передбачено надання земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги.

Перевіряючи на предмет правомірності відмову сільради, суддя враховує наступні приписи законодавства.

Згідно ст. ст. 19, 20 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень. Подібний порядок установлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історично-культурного призначення.

Відповідно до ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За положеннями ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України (далі - ВК України), усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать:

- поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об`єкти;

- підземні води та джерела;

- внутрішні морські води та територіальне море.

Частиною 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі: зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню та належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, положеннями ст. 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Частиною 4 ст. 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду взагалі не можуть передаватись в приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду в приватну власність, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України, зокрема громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних захисних смуг визначається ст. ст. 60 62 ЗК України та ст. ст. 1, 88 90 ВК України.

Так, згідно ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України, прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Крім того, за положеннями ч. 4 ст. 88 ВК України, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004р. №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, у тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст. ст. 50, 54 Закону України "Про землеустрій".

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено особливий режим.

Водночас, чинне законодавство України обмежує безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

У свою чергу, надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст. ст. 83, 84 цього Кодексу.

Суд відмічає, що існування прибережних захисних смуг уздовж морів та навколо морських заток і лиманів шириною не менше двох кілометрів передбачене ч. 3 ст. 60 ЗК України та ч. 9 ст. 88 ВК України, а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність, оскільки розміри такої смуги встановлені законом.

Аналогічного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.05.2018р. (справа №469/1393/16-ц) та від 19.06.2019р. (справа №487/10128/14-ц).

Вирішуючи даний спір, суд встановив, що згідно матеріалів землевпорядного проектування земельної ділянки, яка проектується для відведення у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства, запитувана нею земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, у зв`язку із чим належить до земель водного фонду, тобто є природоохоронними територіями, що підтверджується наявним у проекті землеустрою Актом перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності.

З переліку обмежень щодо використання земельної ділянки, складеного щодо запитуваної позивачем земельної ділянки (розташована на території Олександрівської сільради Білозерського району Херсонської обл.) площею 2,0 га, слідує, що земельна ділянка має обмеження у використанні: прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах (05.03) площею 2,0000 га.

Водночас згідно приписів абз. 2 п. 3 ч. 3 ст. 186 ЗК України, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій … земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).

Відтак, з огляду на те, що відведення запитуваної позивачем земельної ділянки у власність за поданим сільраді проектом землеустрою здійснюється у межах прибережної смуги, тобто відповідні проекти згідно приписів ч. 3 ст. 186 ЗК України, потребують відповідного погодження, а також враховуючи те, що у наданих відповідачу проектах, всупереч приписами ч. 3 ст. 186 ЗК України, відсутнє наведене погодження, суд доходить висновку про правомірність прийнятого відповідачем рішення про відмову у відведенні позивачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

На виконання вимог статті 77 КАС України відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду достатньо доказів, які спростовували твердження позивача, а відтак, довів правомірність свого рішення у повному обсязі.

Відтак, суд вважає правомірним спірне рішення відповідача в оскарженій частині, тому відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно приписів ст. 139 КАС України, судові витрати у даному випадку не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Станіславської сільської ради (код ЄДРПОУ 04401492, 75051, Херсонська обл., Білозерський район, с. Станіслав, вул. Свободи, 15) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 109020100