Рішення № 102972417, 31.01.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/6929/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 року №Ф-8960-51У.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.11.2020 року Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8960-51, якою позивачу виставлена вимога сплатити заборгованість в сумі 32834,56 грн зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказану вимогу позивач вважає протиправним з огляду на те, що з 2021 позивач не має сплачувати ЄСВ, адже отримує заробітну плату у загальному розмірі не менше гарантованої державою мінімальної заробітної плати. Крім того, за 2017, 2018 за позивача сплачено ЄСВ роботодавцем, частково сплачено ЄСВ за 2019 (несплата жовтень, листопад грудень) та частково сплачено за 2020 (несплата січень, лютий, червень, липень, серпень, вересень). У 2020 обов`язкову сплату ЄСВ за березень, квітень, травень відмінили у зв`язку запровадженням на території України карантину, пов`язаного із розповсюдженням вірусу COVID-19. Сплата ЄСВ як ФОП позивача за 2019 має складати: жовтень - 918,06 грн, листопад - 918,06 грн, грудень - 918,06 грн, разом 2754, 18 грн. Сплата ЄСВ як ФОП позивача 2020 має складати: січень - 1039,06 грн, лютий - 1039,06 грн, червень - 1039,06 грн, липень - 1039,06 грн, серпень 1039,06 грн, вересень - 1100 грн, разом 6295, 30 грн. Таким чином, позивач вважає нарахування ЄСВ у сумі 32 834,00 грн є протиправним, що і сало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою від 12.11.2021 позов залишений без руху, позивачу установлений строк на усунення недоліків.

Ухвалою від 26.11.2021 ОСОБА_1 поновлений строк звернення до суду з цим позовом, відкрито провадження у справі та зобов`язано відповідача надати докази, у тому числі докази направлення (вручення) позивачу оспорюваної вимоги.

Ухвалами від 15.12.2021 замінено відповідача на правонаступника та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідачем поданий до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що податковий орган позов не визнає.

Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що позивач з моменту державної реєстрації у якості фізичної особи-підприємця та взяття на облік в органах державної податкової служби зобов`язаний сплачувати належні податки та збори, а з урахуванням змін, визначених Законом України від 06.12.2016 р. № 1774-VIII, з 01.01.2017 був зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від здійснення підприємницької діяльності та отриманого доходу (прибутку) у звітному кварталі, або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідач вказує, що єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відсотки до бази нарахування єдиного внеску.

Законом України «Про державний бюджет на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 3200 грн на місяць. Таким чином, у 2017 році мінімальний страховий внесок складав 704,00 грн (3200 х 22% х 12 місяців = 8448 грн).

Законом України «Про державний бюджет на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 3723 грн на місяць. Таким чином, у 2018 році мінімальний страховий внесок складав 819,06 грн (3723 х 22% = 819,06 х 3 місяці = 2457,18 грн).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 4173 грн на місяць. Таким чином, у 2019 році мінімальний страховий внесок склав 918,06 грн (918,06 х 3 місяці= 2754,18 грн).

Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у місячному розмірі з 01 січня - 4723 грн, з 01 вересня - 5000 грн. Таким чином у 2020 році мінімальний страховий внесок становить: з 01 січня по 31 серпня 4723 х 22% = 1039,06 грн; з 01 вересня по 31 грудня 5000 х 22% = 1100 грн.

Також відповідач зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі й ті, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, у тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати мінімальний єдиний внесок за себе, як за фізичну особу-підприємця.

В даному випадку не має подвійного оподаткування, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.

З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.08.2000 року Олешківською районною державною адміністрацією в Херсонській області, про що 15.07.2021 внесено запис у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2004970170000006860.

Також судом встановлено, що цього ж дня, тобто 15.07.2021 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис №2004970060001006860 про припинення підприємницької діяльності позивача.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування убачається, що позивач у різні періоди з 2012 по 2021 роки був найманим праівником на таких підприємствах: Акціонерне товариство "Інтерпайп Дніпропетровський втормет", ТОВ "Будівельна компанія "Промбудсервіс", ТОВ "Промінь", ТОВ "Торгово-будівельне агентство "Промбуд", ТОВ "Ламан Транс-Експрес", ПП "Карго Сістемс", ТОВ "Галеон Форвардінг", ТОВ "Група компаній "Спецбудтранс".

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами.

06 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 року № Ф-8960-51У в сумі 32 834,56 грн.

Вказана вимога направлена на примусове виконання головним державним виконавцем Олешківського ВДВС у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження №67241596, в межах якого також накладений арешт на кошти боржника відповідно до постанови від 23.10.2021.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною 1 статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Положеннями статті 2 Закону №2464-VI встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).

Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Наказом від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі-Порядок №1162).

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється контролюючим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Як встановлено судом, позивач був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець з 27.08.2000 по 15.07.2021, позивача взято на облік в контролюючих органах як платника податків.

Також судом встановлено, що податковим органом сформовані вимоги від 13.02.2020 №Ф-8960-51 У на суму 2754,18 грн, від 06.11.2020 №Ф-8960-51 У на суму 32834,56 грн та від 06.11.2020 №Ф-8960-51 на суму 35588,74 грн.

У межах даної справи позивачем оспорюється вимога від 06.11.2020 №Ф-8960-51 У на суму 32834,56 грн.

Як установлено судом позивачу нарахована недоїмка з єдиного внеску за період з 2017 по 2020 рік включно. З огляду на те, оскаржувана вимога датована 06.11.2020, нарахована у ній сума недоїки включає: нарахування за 2017 рік у загальній сумі 8448,00 грн; нарахування за 2018 рік у загальній сумі 9828,72 грн; нарахування за 2019 рік у загальній сумі 11016,72 грн; нарахування за 2020 рік - 2078,12 грн за 1 квартал 2020 (січень-лютий); 1039,06 грн за 2 квартал 2020 (червень) та 3178,12 грн за 3 квартал 2020 (липень, серпень і вересень із строком сплати до 20.10.2020).

Вказане підтверджується інтегрованою карткою платника податків, відповідно до якої суми боргу увійшли:

09.02.2018- 8448,00 гривень (нарахування за 2017 рік);

19.04.2018- 2457,18 гривень (нарахування за 1 квартал 2018);

19.07.2018- 2457,18 гривень (нарахування за 2 квартал 2018);

19.10.2018- 2457,18 гривень (нарахування за 3 квартал 2018);

21.01.2019- 2457,18 гривень (нарахування за 4 квартал 2018);

19.04.2019- 2754,18 гривень (нарахування за 1 квартал 2019);

19.07.2019- 2754,18 гривень (нарахування за 2 квартал 2019);

21.10.2019- 2754,18 гривень (нарахування за 3 квартал 2019);

20.01.2020- 2754,18 гривень (нарахування за 4 квартал 2019);

21.04.2020- 2078,12 гривень (нарахування за 1 квартал 2020 (січень-лютий);

20.07.2020- 1039,06 гривень (нарахування за 2 квартал 2020 (червень);

19.10.2020- 3178,12 гривень (нарахування за 3 квартал 2020).

Окремо суд зауважує, що нарахована сума ЄСВ за вказані періоди становить 32 410,62 грн, а не 32 834,56 грн, як визначено в оспорюваній вимозі, що також підтверджується витягом з інтегрованої картки позивача.

Також суд звертає увагу. що відповідач не наводить жодних обставин нарахування саме 32 834,56 грн та не наводить жодного обґрунтування правомірності вимоги від 06.11.2020 №Ф-8960-51 У на суму 32834,56 грн, натомість обґрунтовує правомірність вимоги від 06.11.2020 №Ф-8960-51 на суму 35588,74 грн, яка не є предметом спору у межах даної справи.

Отже, надаючи правову оцінку оспорюваній вимозі та доводам сторін, суд виходить з такого.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі-Інструкція №449, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Абзацом 3 пункту 2 розділу VІ Інструкції №449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 - 7 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо визначення недоїмки за єдиним внеском виключно за наслідками проведення документальної перевірки суд звертає увагу, що положеннями законодавства не передбачено обов`язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 передбачено 15-денний строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акта перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску.

Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов`язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16, від 10 грудня 2019 року у справі №826/25425/15 та від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19.

Отже, аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що винесення оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням Закону № 2464-VІ.

Отже, доводи позивача про те, що винесенню вимоги обов`язково має передувати складання акту перевірки є помилковими.

Разом з тим, судом встановлено, що у спірний період позивач був найманим працівником і єдиний внесок за нього сплачувався роботодавцями, а саме:

у 2017 році: з січня по серпень включно ЄСВ за позивача сплатили ТОВ "Промінь", ТОВ "Торгово-будівельне агентство "Нові Технології", ПП "Карго Сістемс", ТОВ "Група компаній "Спецбудтранс". Останні два підприємства сплатили ЄСВ за позивача у період з січня по грудень 2017 року.;

у 2018 році: з січня по квітень ЄСВ за позивача сплатили ТОВ "Ламан Транс-Експрес", ТОВ "Група компаній "Спецбудтранс"; з травня 2018 по грудень 2018 - ТОВ "Група компаній "Спецбудтранс"; у період з вересня по грудень 2018 ЄСВ також сплачений ТОВ "Промінь";

у 2019 році: з січня по вересень включно ЄСВ сплачено ТОВ "Група компаній "Спецбудтранс"; з квітня по липень включно також і ТОВ "Промінь".

У 2020 році ЄСВ не сплачувався протягом усього року.

Наведене підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами.

Таким чином убачається, що ні позивачем, ні його роботодавцями не сплачений єдиний внесок за: жовтень, листопад і грудень 2019 року; за січень, лютий, червень, липень, серпень та вересень 2020 року.

Суд не враховує березень, квітень та травень 2020 року, з огляду на вимоги пункту 9-10 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, відповідно до якого тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 01 по 31 березня, з 01 по 30 квітня та з 01 по 31 травня 2020 року.

З огляду на викладене позивачу необхідно сплатити ЄСВ у таких розмірах:

жовтень, листопад і грудень 2019 року - 2754,18 грн (918,06 грн х 3 міс.);

січень, лютий, червень, липень, серпень та вересень 2020 року - 6295,30 грн (1039,06 грн х 5 міс + 1100 грн).

Отже, загальна сум недоїмки за спірний період складає 9049,48 грн.

Також суд зауважує, що позивач не заперечує щодо наявності у нього обов`язку сплатити ЄСВ саме за ці періоди, що убачається зі змісту позову.

Разом з тим, наведеного вище убачається, що позивачу нарахована недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за періоди перебування його у статусі найманого працівника.

Суд зауважує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19. У цій же постанові Верховним Судом сформульовано такий правовий висновок: «…З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску…».

З огляду на викладене, розглядаючи дану справу, суд перевіряє обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Суд вказує на безпідставність та протиправність нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску за періоди перебування позивачем у статусі найманого працівника, адже у такі періоди за нього ЄСВ сплачували роботодавці, на яких і покладався обов`язок зі сплати ЄСВ. Більш того, у деякі періоди за позивача сплачувався єдиний внесок кількома роботодавцями.

Суд зауважує, що оскаржуваний акти індивідуальної дії породжує підстави для зміни майнового стану позивача, зокрема, реалізація такої вимоги призведе до зменшення майна особи з огляду на те, що вимога направлена на примусове виконання та на її підставі відкрите виконавче провадження №67241596 і накладений арешт на кошти боржника.

Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, правову позицію, висловлену у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010, в якій ЄСПЧ дійшов висновку, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, Суд має встановити, чи таке втручання було виправданим відповідно до вимог цього положення.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09.11.1999. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про те, що оскаржувана вимога не відповідає вказаним критеріям, позаяк оскаржувана вимога містить в собі період у який позивач є найманим працівником та ЄСВ за нього сплачували його роботодавці.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження правомірності прийняття ним оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73022, м. Херсон, просп. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ ВП 43995495) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити частково

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 №Ф-8960-51У, сформовану Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі в частині боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 23785 (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн 08 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 111060000