Постанова № 10297190, 29.06.2010, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2010 рокуСправа № 2а-1299/10/0370

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я., суддів Каленюк Ж.В., Плахтій Н.Б.,

при секретарі судового засідання Шергіній Ю.О.,

за участю представників позивача Мельничук О.В., Остапук І.І.,

представників відповідача Новосада Ю.М., Мартинюка П.В., Вдовиченко Г.М., Грицишиної І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Градикс» Російська Федерація в особі Представництва товариства з обмеженою відповідальністю «Градикс» до Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Градикс» Російська Федерація в особі Представництва товариства з обмеженою відповідальністю «Градикс» звернулося в суд із позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції від 26 квітня 2010 року за №0000062301/3/1067 про сплату податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 8047192,00 грн., за №0000122301/3/1066 про сплату податку на додану вартість в розмірі 4823186,75 грн. та за №0001002301/3/1068 про сплату податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 611334,54 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі акту №1226/68/26517634 від 23 жовтня 2009 року «Про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства». Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2., підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 4873224 грн.; пункту 1.4 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 3874332 грн., а також встановлено порушення вимог пункту 13.2. статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за яким через не сплату податку з доходу виплаченого нерезиденту в сумі 203778,18 грн., до позивача застосована штрафна санкція в розмірі 407556,36 грн. Висновки податкового органу позивач вважає неправомірними, а податкові повідомлення-рішення Нововолинської ОДПІ прийнятті з порушенням норм податкового законодавства.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили задовольнити.

Відповідач у запереченні від 20 травня 2010 року за №4347-1/10-004 та представники в судовому засіданні предявлені позовні вимоги заперечили, мотивуючи тим, що безпосередньо позивачем роботи не виконувались, послуги не надавались, розрахункові документи (обґрунтовані розрахунки субпідрядника до актів приймання виконаних підрядних робіт), що підтверджують фактично понесені ним витрати та базу їх розподілу під час перевірки не надані та не утримано та не сплачено до бюджету податок на доходи іноземних юридичних осіб. Позивачем порушено вимоги пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2., підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пункту 1.4 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 13.2. статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, Нововолинською ОДПІ під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відносно Представництва ТзОВ «Градикс» порушень, які б ставили ю під сумнів правильність нарахування податкових зобовязань не допущено. Просили відмовити в задоволені позовних вимог.

Заслухавши пояснення, доводи та запре речення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

На підставі направлення виданого Нововолинською обєднаною державною податковою інспекцією від 28 вересня 2009 року проведено 23 жовтня 2009 року планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства», за результатами якої складено акт за №1226/68/26517634.

Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2., підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 4873224 грн.; пункту 1.4 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 3874332 грн. та пункту 13.2. статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за яким представництвом ТзОВ «Градикс» не утримано та не сплачено до бюджету податку на доходи іноземних юридичних осіб в сумі 203778,18 грн.

За наслідками перевірки Нововолинською обєднаною державною податковою інспекцією сформовано податкові повідомлення-рішення від 6 листопада 2009 року за №0001012301/0/1066 яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 7748664 грн., у томі числі 3874332 грн. за основним платежем та 3874332 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; за №0001022301/0/1067 яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 9760448 грн., в тому числі 4880224 грн. за основним платежем та 4880224 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та за №0001002301/0/1068 яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 611334,54 грн., в тому числі 203778,18 грн. за основним платежем та 407556,36 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із отриманими податковими повідомленнями-рішеннями Представництво ТзОВ «Градикс» подало 16 листопада 2009 року Нововолинській обєднаній державній податковій інспекції скаргу за №74. Нововолинська обєднана державна податкова інспекція рішенням від 13 січня 2010 року за №187/25-002 скасувала податкове повідомлення-рішення №0001022301/0/1067 від 6 листопада 2009 року про нарахування податку на прибуток підприємств в частині 856628 грн. нарахованого податку та 856628 грн. застосування штрафної санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишила без змін; скасувала податкове повідомлення-рішення №0001012301/0/1066 від 6 листопада 2009 року про нарахування податку на додану вартість в частині 658874,25 грн. нарахованого податку та 658874,25 грн. застосування штрафної санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишила без змін, а також залишила без змін податкове повідомлення-рішення №0001002301/0/1068 від 6 листопада 2009 року.

Не погоджуючись із рішенням Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції від 13 січня 2010 року Представництво ТзОВ «Градикс» 22 січня 2010 року подало повторну скаргу за №5 до Державної податкової адміністрації у Волинській області. Державна податкова адміністрація у Волинській області рішенням від 11 лютого 2010 року за №752/10/25-006 про результати розгляду повторної скарги частково скасувала податкове повідомлення-рішення Нововолинської ОДПІ від 15 січня 2010 року №0001012301/1/1066 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в частині застосованої штрафної (фінансової) санкції в сумі 1607728,87 грн. та у зазначеній частині рішення Нововолинської ОДПІ від 13 січня 2010 року №187/25-002 про результати розгляду первинної скарги, а в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення від 15 січня 2010 року №0001022301/1/1067 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 8047192 грн. та №0001002301/1/1068 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 611334,54 грн. і рішення про результати розгляду первинної скарги залишає без змін, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням Державної податкової адміністрації у Волинській області від 11 лютого 2010 року за №752/10/25-006 Представництво ТзОВ «Градикс» 18 лютого 2010 року подало повторну скаргу за №8 до Державної податкової адміністрації України. Державна податкова адміністрація України рішенням від 16 квітня 2010 року за №3699/6/25-0115 про результати розгляду повторної скарги залишила без змін податкові повідомлення-рішення Нововолинської ОДПІ від 6 листопада 2009 року за №0001012301/0/1066, №0001022301/0/1067, №0001002301/0/1068 з урахуванням рішення Нововолинської ОДПІ від 13 січня 2010 року №187/25-002, прийнятого за розглядом первинної скарги (податкові повідомлення-рішення від 15 січня 2010 року №0001012301/1/1066, №0001022301/0/1067, №0001002301/0/1068) та рішення ДПА у Волинській області рішенням від 11 лютого 2010 року. №752/10/25-006, прийнятого за розглядом повторної скарги, а скаргу - без задоволення.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Градікс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кроноспан УА» 1 грудня 2005 року було укладено договір за №138, згідно умов якого генеральний підрядчик (ТзОВ «Градікс») зобовязується виконати власними та залученими силами, на свій ризик, за завданням і за рахунок замовника (ТзОВ «Кроноспан УА») роботи.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 838 Цивільного кодексу України встановлено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

На виконання умов договору №138 від 1 грудня 2005 року Представництво ТзОВ «Градикс» укладало договори субпідряду.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Факт здійснення господарських операцій підтверджується актами приймання виконаних робіт (форми КБ-2в) та довідками про вартість виконаних робіт (форми КБ-3).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено чіткий перелік випадків не включення до складу валових витрат, в т.ч. не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві визначається Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Статтею 8 даного Закону визначено, що підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства та обирає форму бухгалтерського обліку.

Стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містить наступне визначення: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Та ж стаття визначає господарську операцію як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

За своїм призначенням та змістом кошторис є плановим документом, який не містить фактичних даних про витрати. Тому під час складання кошторису не виникає жодних змін в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, кошторис, хоча і є документом, який оформлюється та затверджується відповідно до чинного законодавства, не є власне первинним бухгалтерським документом.

Витрати підприємства повинні підтверджуватися такими первинними документами, які відповідають вимогам, встановленим частиною 2 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно Наказу Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року за №237/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» (який діяв на момент перевірки) затверджено дві типові форми первинних облікових документів у будівництві: №КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт» та №КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт», що є обов'язковими у випадку залучення бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності.

Пункт 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не дозволяє установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Таким чином, лише відсутність Актів приймання-передачі виконаних робіт може бути підставою для не включення до валових витрат. Ведення інших первинних документів, в тому числі обґрунтованих розрахунків субпідрядника по загальновиробничим витратам до актів виконаних робіт та документів, що підтверджують фактичні витрати та їх базу розподілу чинним законодавством України не передбачено.

Факт наявності у позивача актів приймання виконаних підрядних робіт КБ-2в та довідок про вартість виконаних підрядних робіт КБ-3 не заперечується представниками сторін.

Твердження представників відповідача, що не надання позивачем розрахункових документів щодо витрат фактично понесених субпідрядником - ТОВ БК «Якість», а також неправомірне відшкодування субпідряднику витрат та відповідно безпідставне віднесення до складу валових витрат загальновиробничі витрати не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до пункту 13.8 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому, таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Пунктом 1 статті 7 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків від 8 лютого 1995 року (надалі - Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації), встановлено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства оподатковується в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується постійного представництва.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про систему оподаткування» об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону (пункт 3.1. статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Оподатковуваний прибуток нерезидента від його господарської діяльності визначається як різниця між визначеними вище валовими доходами та валовими витратами, здійсненими безпосередньо постійним представництвом. Склад валових витрат визначається відповідно до Закону (пункт 1.12 Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом ДПА України від 31 липня 1997 року за №274).

Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників є платниками податку на прибуток (підпункт 2.1.4, пункт 2.1, стаття 2 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно частини 3 статті 23 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації оподаткування постійного представництва, яке підприємство Договірної Держави має в другій Договірній Державі, не повинно бути менш сприятливим у цій другій Державі, ніж оподаткування підприємств цієї другої Держави, які здійснюють подібну діяльність у цій другій Державі.

З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство однієї Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є (частина 2 статті 7 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації).

Відповідно до пунктів 13.1 та 13.2. статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, оподаткування постійного представництва резидента країни, з яким укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування, здійснюється відповідно до пункту 13.8 статті 13 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» без урахування вимог пункту13.2.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як субєкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції від 26 квітня 2010 року за №0000062301/3/1067.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції від 26 квітня 2010 року за №0000122301/3/1066.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції від 26 квітня 2010 року за № 0001002301/3/1068.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі 5 липня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддяА. Я. Ксензюк

Судді Ж.В. Каленюк

Н.Б. Плахтій