Рішення № 10297020, 06.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

06.07.2010Справа №2-2/3216-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотехсервіс» (95000, м.Сімферополь, вул..Чехова, 25, к.5)

до Кримського республіканського підприємства «Воробничого підприємства водопроводно – каналізаційного господарства м.Керчі» (98303, м.Керч, вул..Години, 2 В)

про стягнення 6356грн97коп.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Позивач: Ярошенко - предст, довіреність у справі.

Відповідач: не з’явився

Суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості з орендної плати за договором б/н від 22.8.2005р. за період з 23.11.2009р по 22.5.2010р у розмірі 6000,00грн та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за договором б/н від 22.8.2005р у розмірі 356грн97коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ТОВ «Фірма «Тандем ХХІ вік» та відповідачем було укладено договір оренди автотранспортних засобів від 22.8.2005р. У зв’язку із тим, що відповідачем неналежним чином виконувалися умови договору оренди, виникла заборгованість з орендної плати. Відповідно до договору про відступлення права вимоги укладеного між позивачем та ТОВ «Фірма «Тандем ХХІ вік», позивач прийняв право вимоги, що належить ТОВ «Фірма «Тандем ХХІ вік», і став кредитором за Договором оренди автотранспортних засобів від 22.8.2005р, укладеним між ТОВ «Фірма «Тандем ХХІ вік» та відповідачем, що і стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Відповідач у судове засідання не з’явився, витребувані судом документи, у тому числі відзив на позовну заяву, не надав, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином – рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке знаходиться у матеріалах справи.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не з’явлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Ст.49 ГК України передбачає, що підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтями 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст..759, 762 Цивільного кодексу України).

Тотожні положення зафіксовані у ст. 283 Господарського кодексу України, згідно якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Між TOB „Фірма "Тандем XXI вік", як орендодавцем, та Керченським виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства, правонаступником якого відповідно до довідки Головного управління статистики в АР Крим, являється Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» (ЄДРПОУ 1919519), як орендарем, було укладено договір від 22.8.2005р оренди автотранспортних засобів, відповідно до п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове володіння та користування напівпричіп - рефрижератор ALKA Н-13Х державний номер 11311 1985 року випуску, технічний паспорт КРС №240972 (копія технічного паспорту додається).

Строк дії договору відповідно до п.8.1. договору встановлено з 22.8.2005р по 31.12.2010р.

Відповідно до абз.2 п.3.2. договору, орендар зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі.

Згідно п.4.2, 4.4. договору, орендна плата сплачується с 1 по 10 число кожного місяця у розмірі 1000,00гривен в місяць.

TOB „Фірма "Тандем XXI вік" на виконання умов укладеного з відповідачем договору за актом прийому-передачі б/н від 25.8.2005р передало відповідачу майно, вказане в п. 1.1. договору.

Відповідачем неналежним чином виконувалися умови договору від 22.8.2005р оренди автотранспортних засобів та вимог діючого законодавства України, а саме: своєчасно та в повному обсязі не перераховувалася орендна плата, в результаті чого за період з 23.11.2009р по 22.05.2010р станом на 10.6.2010р за відповідачем склалася заборгованість з орендної плати у сумі 6000,00грн, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 512, 513, 514 ЦК України кредитор в зобов'язанні може бути замінений іншою особою в результаті передачі ним своїх прав іншій особі по правочину. Правочин по заміні кредитора в зобов'язанні здійснюється в такій же формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові і до нового кредитора переходять права первинного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу права, якщо інше не встановлене договором або законом. Зміна кредитору у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1.2. договору уступки права вимоги б/н від 30.10.2008р, укладеного між позивачем та ТОВ „Фірма „Тандем XXI вік", Товариство з обмеженою відповідальністю «Біотехсервіс», як новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Тандем XXI вік") вимагати від боржника Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі», належного виконання всіх зобов'язань за договором оренди автотранспортних засобів від 22.08.2005.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма „Тандем XXI вік" неодноразово листами повідомляло Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» про уступку права вимоги.

Таким чином, на дату подачі позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю „Біотехсервіс", право вимоги за договором оренди автотранспортних засобів від 22.8.2005, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Тандем XXI вік" та Керченським виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства, перетвореним в Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі», перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотехсервіс».

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Відповідно до ст. 32-34 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог, тоді як такі він до суду не надав, оскільки відповідач не довів виконання зобов’язань перед позивачами по сплаті заборгованості з орендної плати за період з 23.11.2009р по 22.5.2010р у розмірі 6000,00грн. та позивач не підтверджує надходження вказаних сум на їх рахунки.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 6000,00грн боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення пені за період з 11.12.2009р по 10.6.2010р у сумі 356грн97коп, яка підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 ст.785 ЦК України)

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Як передбачено п.4.6. договору, у разі прострочення оплати орендних платежів, Відповідач оплачує пеню у розмірі 1% за кожен день прострочення платежу.

Але статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тому, позовні вимоги у частині стягнення пені за період з 11.12.2009р по 10.6.2010р у сумі 356грн97коп, нарахованої з урахуванням, вимог укладеного між сторонами договору, ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. №543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

В засіданні суду за згодою представника позивача оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 07.7.2010р.

Керуючись ст. ст.49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Кримського республіканського підприємства «Воробничого підприємства водопроводно – каналізаційного господарства м.Керчі» (98303, м.Керч, вул..Години, 2 В, п/р 260063117101 у Керченському відділенні УСБ, МФО 324098, ЄДРПОУ 19195199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотехсервіс» (95000, м.Сімферополь, вул..Чехова, 25, к.5, п/р 260010209001 у ФКРУ «Фінанси та кредит» ТОВ, Сімферополь, МФО 384889, ЄДРПОУ 24497711) 6000,00грн боргу, 356грн97коп пені, 102,00грн. держмита, 236,00грн витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.