Рішення № 102958278, 01.02.2022, Ржищевський міський суд Київської області

Головуючий суддя в суді І інстанції

Козіна С.М.

Єдиний унікальний № 374/385/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року Ржищівський міський суд Київської області у складі:

головуючого - судді Козіної С.М.,

за участі:

секретаря - Проценко Ю.В.,

позивача - ОСОБА_1 (не з`явився),

представників відповідачів - (не з`явились),

відповідача - Шелельо Л.Т. (не з`явилась),

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, інспектора Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Шелельо Любов Тарасівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2021 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшла зазначена позовна заява. Позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що 10 грудня 2021 року, близько 08.30 години ранку, він з іншими перевізниками знаходився на території автобусної станції «Видубичі», неподалік від автомобіля MERCEDES-BENS 313 CDI, НОМЕР_1 , яким він здійснює пасажирські перевезення. Даний автомобіль був припаркований на посадочній платформі № 20, де в нього проводилася посадка пасажирів. Поряд, на іншій платформі, знаходився автомобіль іншого перевізника. В цей час до них підійшли чоловік та жінка у поліцейській формі, які, не представившись, запитали чиї це автомобілі. Після того, як позивач та інший водій вказали на свої автомобілі, чоловік у поліцейській формі у наказному тоні сказав принести документи. При цьому прохання позивача про пред`явлення людьми у поліцейській формі поліцейських посвідчень, а також прохання назвати підставу для пред`явлення документів чоловік та жінка у поліцейській формі проігнорували. З метою уникнення будь-яких конфліктів, позивач показав цим людям у поліцейській формі свої документи для огляду, проте останні забрали ці документи у нього з рук без його на це дозволу. Потім дані особи, також без будь-якого дозволу, зайшли до салону автомобіля і почали шукати «зачіпки» - вони розглядали салон, рахували пасажирські сидіння і т.п. Врешті, через деякий час, жінка у поліцейській формі, як пізніше з`ясувалося - інспектор Управління патрульної поліції в м. Київ лейтенант поліції Шелельо Любов Тарасівна, помітила на вітровому склі автомобіля позивача ледь помітну тріщину - довжиною не більше 5 мм і відразу склала постанову серії ЕАО № 5130821 від 10.12.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі: порушення п. 31.1 ПДР - керування водієм Т/3, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП, яка була отримана позивачем поштою 20.12.2021, тоді позивачу і стало відомо що до нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 грн. Позивач вважає, що дії інспектора Управління патрульної поліції в м. Київ лейтенанта поліції Шелельо Любові Тарасівни є протиправними, а складена нею постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є незаконною, такою, що порушує його права та підлягає скасуванню, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів щодо вчинення ним адміністративного порушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 121 КУпАП, що обґрунтовується наступним. Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. При цьому, позивач просив звернути увагу суду на наступні протиправні дії відповідача інспектора патрульної поліції Шелельо Л.Т.:

- інформація, викладена у спірній постанові, із самого початку є неправдивою: позивач не був зупинений інспектором Управління патрульної поліції в м. Київ лейтенантом поліції Шелельо Любов`ю Тарасівною на 10 кілометрі шосе Залізничне під час керування транспортним засобом, а як вказував вище - знаходився на території автобусної станції «Видубичі»;

- грубе порушення інспектором Шелельо Л.Т. вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», де зазначено, що звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов`язаний:

1)назвати своє прізвище, посаду, службове звання;

2)пред`явити своє посвідчення на вимогу громадянина;

3) дати можливість ознайомитися із наявною там інформацією (ця

вимога відповідачем була проігнорована);

- відповідач інспектор патрульної поліції Шелельо Л.Т. не мала жодної підстави для пред`явлення вимоги щодо перевірки документів позивача, перелік яких чітко визначений статтею 32 Закону України «Про поліцію», тим більше забирати його документи у нього з рук без його на це дозволу, що також унормовано положеннями зазначеної вище статті Закону;

- відповідно до вимог ст. 260, 264 КУпАП огляд транспортного засобу може бути проведений лише в разі вчинення адміністративного правопорушення та складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення. Огляд транспортного засобу обов`язково оформляється відповідним протоколом, в якому вказуються підстави та мотиви проведення огляду, його результати та ін. Є очевидним факт, що і ці норми закону відповідачем інспектором патрульної поліції Шелельо Л.Т., яка, до того ж, являється представником правоохоронних органів, також були проігноровані у грубій формі.

Стосовно тріщини на вітровому склі автомобіля:

- наявність тріщини довжиною близько 5 мм жодним чином не впливає на роботу склоочисників, вони справні та працюють належним чином;

- дана тріщина не перешкоджає огляду водієм дорожньої обстановки як спереду автомобіля, так і в дзеркала заднього виду.

Статтею 121 КУпАП установлено адміністративну відповідальність за порушення водієм правил керування транспортним засобом, правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Частиною 2 ст. 121 КУпАП передбачена відповідальність за керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації.

Пунктом 31.4 Правил дорожнього руху установлено заборону експлуатації транспортних засобів за наявності певних, передбачених законодавством несправностей і невідповідності вимогам щодо належної роботи гальмівної системи, рульового керування, роботи зовнішніх світлових приладів, склоочисників і склоомивачів вітрового скла, коліс і шин, двигуна, інших елементів конструкції.

Відповідно до п. 31.1 Правил дорожнього руху технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Згідно з п. 31.3 Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху; якщо вони не пройшли обов`язків технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю); якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів; у разі порушення порядку встановлення і використання спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 26.11.2021 № 710 «Про затвердження Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки» затверджено, серед іншого, державний стандарт щодо вимог безпечності технічного стану та методики його контролювання колісних транспортних засобів. Так, у п. 6.8.5 ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» унормовано, що на вітровому склі колісних транспортних засобів не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників.

Разом з тим приписами ДСТУ 3649:2010 такі пошкодження не віднесено до технічної несправності автомобіля. Додатковий чіткий перелік технічних несправностей та вимог відповідності, у разі настання яких забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством визначено нормами п.п. 31.4 ПДР. У зазначеному переліку також відсутня така обставина, як «тріщина на вітровому склі в зоні роботи склоочисників». З наведених положень чинного законодавства слід зробити висновок, що у розумінні Правил дорожнього руху тріщина на склі не віднесена до технічної несправності автомобіля, з якою експлуатація автомобіля забороняється. Наявність вказаного дефекту скла свідчить про його пошкодження, а не про технічну несправність автомобіля. Таким чином, наявність тріщини на вітровому склі в зоні роботи склоочисників, згідно з нормами пунктів 31.1, 31.3, 31.4 Правил дорожнього руху не забороняє його експлуатацію, що в свою чергу, виходячи з диспозиції ст. 121 КУпАП, виключає можливість притягнення водія до адміністративної відповідальності за цією нормою. Як вказувалося вище, наявна тріщина не перешкоджає задовільному керуванню автомобілем, повноцінному огляду, контролюванню дорожньої обстановки, роботі склоочисників.

У позовній заяві позивач просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором Управління патрульної поліції в м. Київ лейтенантом поліції Шелельо Любов`ю Тарасівною від 10.12.2021 серії ЕАО № 5130821 про застосування стосовно нього адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 121 КУпАП у виді штрафу у розмірі 680,00 грн. Провадження у справі закрити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, код ЄДРПОУ: 40108646) на його користь понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу.

У судове засідання позивач не з`явився з поважних причин.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Копію позовної заяви з додатками та копію ухвали про відкриття провадження відповідачі отримали 13 січня 2022 року та 14 січня 2022 року.

У порядку, передбаченому ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.

У порядку, передбаченому ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Згідно оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАО № 5130821, 10 грудня 2021 року о 08 год. 52 хв. на 10 км Залізничного шосе в м. Київ водій ОСОБА_1 керував ТЗ «Мерседес Бенц Sprinter 313», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому на вітровому склі наявна тріщина в зоні роботи склоочисників, чим порушив п. 31.1 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КУпАП. Вказаною постановою застосовано стосовно ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 680 грн.

Оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАО № 5130821, 10 грудня 2021 року, інспектором УПП в м.Київ лейтенантом поліції Шелельо Л.Т. (а. с. 9).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст. 7 КУпАП).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Відповідно до п. 31.1 ПДР України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Також, згідно ч. 2 ст. 121 КУпАП Керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Так, 26.04.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення з боку відповідачів не надано до суду жодного належного та допустимого доказу.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 4 розділу І «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом № 1395 від 07.11.2015 (далі Інструкція) у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі, передбаченого частинами першою, другою, третьою і п`ятою ст. 122 КУпАП.

Як передбачено п. 2 розділу ІІІ Інструкції постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, другою, третьою і п`ятою ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується правами, визначеними у статті 268 КУпАП.

Відповідно до п.п. 1, 2, 5 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП. Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 8 розділу ХІІІ цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

В свою чергу, відповідачі в судове засідання не з`явилися, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надали.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КУпАП, на думку суду, є недоведеними.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За визначенням ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Аналогічна правова позиція міститься в потсанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що рішення суб`єкта владних повноважень підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 121 КУпАП відносно позивача, закриттю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом ч. 1 та п.1 ч. 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Крім цього, склад та обсяг судових витрат на професійну правничу допомогу передбачено ч. 3 ст. 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21 січня 2021 року у справі 280/2635/20, витрати на професійну правову допомогу, підлягають відшкодуванню, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень. Вказана обставина підтверджується договором № 07/12 про надання правової допомоги від 13 грудня 2021 року, укладеним між адвокатом Рябоклячем К.О. та ОСОБА_1 , попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат (додаток 1) (а.с. 11-12), актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 07 від 19 грудня 2021 року (а.с. 13), квитанцією до прибуткового касового ордера № 03 від 19 грудня 2021 року (а.с. 14).

Тому, суд приходить до висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 55, 68 Конституції України, ст. 2, 5, 6-10, 20, 69, 70, 90, 77, 122, 126, 132, 139, 159, 162, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, ст.7, 9, 247, 251, 252, 288, 289, 293 КУпАП, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, інспектора Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Шелельо Любов Тарасівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕАО № 5130821 від 10 грудня 2021 року, винесену лейтенантом поліції 1 батальйону 1 роти УПП в м. Києві Шелельо Л.Т., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 гривень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя