Рішення № 102935121, 01.02.2022, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8013/21 2/335/165/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Алєксєєнка А.Б., за участю секретаря судового засідання Капто Д.А., представника позивача – адвоката Мар`єнко В.Ю., представника відповідача – адвоката Полуляха С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» про стягнення нарахованої, але не сплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

26 липня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мар`єнко Вікторії Юріївни звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» про стягнення нарахованої, але не сплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначено про те, що ОСОБА_1 , з 12.08.2019 перебував у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Завод «Запоріжавтоматика», у якому працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт 4-го розряду до цеху № 2 (код професії за класифікатором 7233).

28.05.2021 ОСОБА_1 був звільнений з ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, відповідно до наказу № 39-к від 27.05.2021.

Разом з цим, у період з 01.10.2019 по дату звільнення ОСОБА_1 отримував заробітну плату у неповному обсязі. Станом на дату звільнення, а саме 28.05.2021 заборгованість ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» перед ОСОБА_1 з виплати заробітної плати склала 27 321,00 грн. На момент звернення до суду з позовом заборгованість не погашена.

З урахуванням зазначеного позивач просить суд стягнути з ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» заборгованість по нарахованій але не виплаченій заробітній платі, яка складає 27 321,00 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2021 по 23.07.2021 у розмірі 7 600,00 грн., а також судові витрати.

Ухвалою суду від 30 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення її недоліків. У наданий позивачу строк недоліки позовної заяви було усунуто.

Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам по справі надано строк для подання заяв по суті справи. Витребувано у ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» довідку-розрахунок по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі ОСОБА_1 станом на час звільнення та на час надання вказаної довідки, а також довідку про його середньоденний заробіток.

Ухвала суду від 16 вересня 2021 року про відкриття провадження у справі, у тому числі в частині витребування доказів та копія позовної заяви з додатками були направлена ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» рекомендованим листом з повідомленням. З рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення вбачається, що 27.09.2021 копія позовної заяви з додатками та ухвала була отримана відповідачем, разом з тим виконана не була, у зв`язку з чим повторно була направлена відповідачу. Разом з тим, як вбачається рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення, 19.10.2021 ухвала суду про витребування повторно була отримана відповідачем, разом з тим виконана так і не була, у зв`язку з чим повторно була направлена відповідачу.

З рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення вбачається, що, 23.11.2021 ухвала суду про витребування повторно була отримана відповідачем.

У судовому засіданні 07.12.2021 представником відповідача ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» - адвокатом Полуляхом С.Ю. було подано відзив на позовну заяву до якого були додані витребувані документи. У відзиві на позовну заяву зазначено про те, що дійсно ОСОБА_1 працював у ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» та був звільнений 28.05.2021 за власним бажанням. У зв`язку з зупиненням господарської діяльності у ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» виникла заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 . Разом з цим, у день звільнення ОСОБА_1 не працював на підприємстві, а тому відповідно до приписів ст.116 КЗпП України, обов`язок зі сплати заборгованості по заробітній платі може бути здійснений тільки після пред`явлення ним відповідної вимоги. З урахуванням зазначеного просить суд відмовити у задоволені позову.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача просив прийняти рішення на розсуд суду зазначивши про те, що після того, як ОСОБА_1 07.12.2021 звернувся до ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» з заявою про виплату заборгованості по заробітній платі, заборгованість була погашена. Раніше заборгованість не погашалася у зв`язку з тим, що ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» не знало куди перераховувати грошові кошти. Станом на 12.01.2022 заборгованість погашена у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.08.2019 по 28.05.2021 перебував у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Завод «Запоріжавтоматика», у якому працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт 4-го розряду до цеху № 2 (код професії за класифікатором 7233) та 28.05.2021 був звільнений с посади на підставі ст. 38 КЗпП України, відповідно до наказу № 39-к від 27.05.2021, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за травень 2021 року по цеху №2 у день звільнення ОСОБА_1 не працював.

Згідно довідки про заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 станом на 01.11.2021 №30/3-1 від 01.11.2021 заборгованість становить 23 445,60 грн.

Відповідно до довідки №29/3-1 від 01.11.2021 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становила 253,49 грн.

З копії заяви ОСОБА_1 від 07.12.2021 адресованої ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» вбачається, що останній просить виплатити йому заборгованість по заробітній платі.

Відповідно до довідки про заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 станом на 13.01.2022 та копій платіжних доручень та відомостей, а також виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі була повністю погашена. Зазначена обставина також була підтверджена представником позивача у судовому засіданні.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 27 січня 2020 року (справа № 682/3060/16-ц, провадження N 61-23170сво18) дійшов висновку, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про те, що обов`язок сплатити заборгованість по заробітній платі у відповідача виник 27.09.2021, тобто з дня отримання копії позовної заяви ОСОБА_1 з додатками та ухвали про відкриття провадження у справі.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» не знало куди перераховувати грошові кошти ОСОБА_1 , оскільки, у заяві про виплату грошових коштів адресованої ОСОБА_1 ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» не було зазначено нових реквізитів на перерахування грошових коштів, а грошові кошти були перераховані на картковий рахунок на який раніше ОСОБА_1 перераховували заробітну плату. Крім того, суд звертає увагу на те, що після звільнення позивачу відповідачем неодноразово було перераховано на картковий рахунок частину заборгованості по заробітній платі. Тобто, відповідач знав на який рахунок позивача необхідно перераховувати заборгованість по заробітній платі.

Так, Європейський суд з прав людини зазначає, що поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням того, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 повністю була погашена під час розгляду справи у суді, суд не вбачає підстав для задоволення зазначених позовних вимог, оскільки відповідачем погашено заборгованість по заробітній платі після відкриття провадження в справі, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2021 по 23.07.2021 у розмірі 7 600,00 грн. суд зазначає наступне.

Оскільки, відповідно до положення ст.13 ЦПК України суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог, враховуючи, що позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2021 по 23.07.2021, а судом встановлено, що обов`язок щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідача виник лише після 27.09.2021 суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат заявлених позивачем до стягнення суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору за подачу позову про стягнення нарахованої, але не сплаченої заробітної плати та суд прийшов до висновку про відмову у задоволені цієї позовної вимоги судовий збір необхідно віднести на рахунок держави.

Оскільки позивачем було сплачено 908,00 грн. судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суд прийшов до висновку про відмову у її задоволені, сплачений позивачем судовий збір покласти на останнього.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.3 ст.142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). У разі недотримання вищезазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №910/4881/18, від 03.04.2020 у справі № 920/653/19.

Представником відповідача у судовому засіданні було заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, у зв`язку з тим, що вони є завищеним оскільки не відповідають складності вказаної категорії справ та виходячи з того, що відповідачем було погашено усю заборгованість по заробітній платі під час розгляду справи у суді.

Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Участь адвоката, який представляє інтереси позивача у справі і факт надання правової допомоги підтверджено ордером на надання правової допомоги серія АР №1020975 від 22 липня 2021 року, договором про надання правової допомоги №21 від 01 липня 2021 року, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЗП №001680 від 26 червня 2018 року, розрахунком витрат на правову допомогу №1 від 23.07.2021, актом №1 від 01 липня 2021 року про прийняття грошових коштів за надання юридичних послуг згідно договору №21 від 01.07.2021, актом №2 від 06 липня 2021 року про прийняття грошових коштів за надання юридичних послуг згідно договору №21 від 01.07.2021, актом №3 від 23 липня 2021 року про прийняття грошових коштів за надання юридичних послуг згідно договору №21 від 01.07.2021, квитанцією до прибуткового касового ордера №1 від 01 липня 2021 року до договору про надання правової допомоги №21 від 01.07.2021, квитанцією до прибуткового касового ордера №2 від 06 липня 2021 року до договору про надання правової допомоги №21 від 01.07.2021, квитанцією до прибуткового касового ордера №3 від 23 липня 2021 року до договору про надання правової допомоги №21 від 01.07.2021, квитанцією до прибуткового касового ордера №4 від 23 липня 2021 року до договору про надання правової допомоги №21 від 01.07.2021.

Судом встановлено, що загальна сума витрат позивача на правничу допомогу становить 7 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Дослідивши надані докази, враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи та враховуючи що відповідачем було погашено усю заборгованість по нараховані але не виплаченій заробітній платі під час розгляду справи у суді що свідчить про визнання позову у цій частині, при цьому суд враховує що у задоволені позову в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом було відмовлено, суд дійшов висновку про наявність підстав стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» про стягнення нарахованої, але не сплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Завод «Запоріжавтоматика» (ЄДРПОУ 00187292, юридична адреса: м.Запоріжжя, вул.Адмірала Нахімова, буд.3).

Повне судове рішення виготовлено 03 лютого 2022 року.

Суддя: А.Б.Алєксєєнко