Рішення № 102917178, 24.01.2022, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 699/1099/21

Номер провадження № 2/699/31/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2022 року м. Корсунь-Шевченківський

Корсунь - Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Свитки С.Л.,

за участю секретаря судового засідання Таран О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Брус Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань Корсунь-Шевченківського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської гімназії Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області про визнання незаконним, скасування наказу про відсторонення від роботи,

ВСТАНОВИВ:

Позивач пред`явив у суд даний позов і просив визнати незаконним та скасувати наказ Корсунь-Шевченківської гімназії Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області від 08.11.2021 року №68-К «Про відсторонення від роботи Олега Гніденка», зобов`язати відповідача допустити ОСОБА_1 до роботи вчителем фізичної культури.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 02.09.2019 року він був прийнятий на посаду вчителя фізичної культури Корсунь-Шевченківської гімназії. 01.11.2021 року директором Корсунь-Шевченківської гімназії йому було вручено повідомлення №77 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, згідно якого він повинен був надати відповідачу до 05.11.2021 року документ, що підтверджує наявність у нього профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ України №595 від 16.09.2021 року, а при ненаданні ним вказаних документів цим же повідомленням його було попереджено про відсторонення його від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати. Він не погодився із повідомленням, про що зробив власноручну відмітку на ньому і також 01.11.2021 року подав відповідачу свою письмову заяву про відмову від вакцинації та незаконність вимог відповідача, просив вказати норми законодавства, на яких ґрунтуються вимоги відповідача. Також 05.11.2021 року він подав відповідачу заперечення щодо повідомлення №77. 08.11.2021 року йому було вручено наказ від 08.11.2021 року №68-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та відсторонено його від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає, що такими діями відповідача було порушено його конституційне право на працю та роботу, а наказ від 08.11.2021 року №68-К є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, так як ні у колективному договорі, ні у його посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписаний між ним та відповідачем відсутні будь-які повноваження відповідача щодо відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності вказаного щеплення. Позивач зазначає, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, а вказаний Закон не містить норм, які б визначали щеплення від COVID-19 обов`язковим. Також посилається на те, що вакцинація від COVID-19 не є обов`язковою, а відповідач створює умови для його примусової вакцинації, що суперечить положенням Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини, Резолюції ПАРЕ №2361 від 27.01.2021 року. Також вважає, що постанова КМ України №1236 від 09.12.2020 року є підзаконним актом і має відповідати Законам та Конституції України, а так як вона в частині покладення на роботодавця обов`язку відсторонити від роботи працівника, який не щеплений від COVID-19, суперечить ст.ст. 8,19,43,64 Конституції України, то п.41-6 постанови КМ України №1236 і не підлягає застосуванню. З вказаних підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою від 10.12.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 37-38).

Відповідач подав відзив, згідно якого позов не визнав, вважав оскаржуваний позивачем наказ законним, оскільки застосував відсторонення від роботи позивача, т.я. це прямо передбачено на рівні законодавства - ст. 46 КЗпП України, Законами України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», постановою КМУ № 1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Наказ МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року, постанова КМУ № 1236 від 09.12.2020 року неконституційними, недійсними чи незаконними в передбаченому чинним законодавством України порядку не визнавалися. Відповідач не погоджується із позицією позивача, що нібито він примушує позивача вакцинуватися. В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство зобов`язує відсторонювати деяких працівників від роботи без виплати заробітної плати. Законодавство не передбачає можливості переводити таких працівників на дистанційну або надомну роботу, щоб зберегти їм заробіток. Питання щодо адекватності міри реагування уряду та МОЗ з точки зору балансу інтересів працівника та держави не входить до компетенції роботодавця. Натомість бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників передбачає негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, передбачена адміністративна відповідальність посадових осіб у вигляді накладення штрафу від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вважає, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі, і дітей. Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення. Вважає, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. Тому оскаржуваний позивачем наказ про відсторонення його від роботи не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду щодо обов`язкових щеплень. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову (а.с. 42-52).

Позивачем подано відповідь на відзив з проханням позов задовольнити (а.с.54-56).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання з`явився, позов підтримав та надав пояснення відповідно до змісту позовної заяви. Також пояснив, що у нього станом на 08.11.2021 року були відсутні абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ України №595 від 16.09.2021 року, відповідно за такою довідкою він до медичного закладу і не звертався.

Представник відповідача адвокат Брус Т.М. позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, у своїх поясненнях підтримала позицію відповідача, викладену у відзиві.

Суд, вислухавши пояснення сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити в силу наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді вчителя фізичної культури Корсунь-Шевченківської гімназії з 02.09.2019 року, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с.8).

01.11.2011 року відповідачем видано повідомлення №77 від «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» вчителю фізичної культури ОСОБА_1 та повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. На підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року №2153, та пункту 41-6 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року, просили до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ України №595 від 16.09.2021 року. Якщо до цієї дати не буде надано один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року його відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ. Проінформовано також, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за нього страховий внесок на соціальне страхування. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку (ст. 82 КЗпП, ст. 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР. Повідомлення підписано директором гімназії Інною Луц (а.с. 9).

Позивач підтверджує, що він був ознайомлений із вказаним повідомленням 01.11.2021 року і цього ж дня власноручно написав на тексті, що він із ним не погоджується як із незаконним.

Позивач у відповідь на повідомлення №77 від 01.11.2021 року звернувся до відповідача із заявою, яку згідно його пояснень він подав відповідачу 01.11.2021 року і в якій зазначив, що він відмовляється від вакцинації проти COVID-19, вважає, що відповідач примушує його вакцинуватися, вимагав від відповідача надання результатів медичних випробувань щодо безпечності вакцини, гарантій безпеки його здоров`ю та гарантій відшкодування відповідачем заподіяної йому шкоди у разі виникнення у нього поствакцинальних ускладнень, також вимагав надати йому документи, в яких прописано його обов`язок вакцинуватися від COVID-19 (а.с.10-11).

На тексті цієї заяви директор гімназії Луц І.А. власноручно написала про свою незгоду із позицією позивача, вказала, що вона не вимагала від позивача вакцинуватися, а інформувала його щодо її дій, як керівника, на підставі нормативних актів.

05.11.2021 року позивачем відповідачу надано письмове заперечення, в якому він вказує про незаконність вимог відповідача, вказаних у вищевказаному повідомленні, вважає, що відповідач не має права відсторонити його від роботи через відсутність щеплення від COVID-19, обґрунтовуючи свою позицію тим, що такі дії відповідача порушать його конституційне право на працю і супутні соціальні права та неконституційністю пункту 41-6 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року, застерігає керівника відповідача про особисту юридичну відповідальність за порушення його прав (а.с. 12-13).

У вказаний у повідомленні №77 від 01.11.2021 року строк позивач не надав документ, який підтверджує наявність у нього профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ України №595 від 16.09.2021 року.

Згідно наказу директора Корсунь-Шевченківської гімназії Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області Інни Луц №68-к від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи Олега Гніденка», керуючись статтею 46 КЗпП, ч.2 ст 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р. №1645-ІІІ, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 наказано ОСОБА_1 , вчителя фізичної культури, відсторонити від роботи з 08 листопада 2021 р. на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 ОСОБА_1 від 01 листопада 2021 №77.

Наказ підписано директором гімназії Інною Луц. Наявний відбиток печатки відповідача.

На наказі біля напису «З наказом ознайомлений ОСОБА_1 » є підпис позивача. Вказано дату підпису - 08.11.2021, також власноручно позивач дописав «Але не погоджуюсь» (а.с. 14).

При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані наступними положеннями закону.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким центральним органом виконавчої влади є Міністерство охорони здоров`я України, згідно з п.1 Положення Про міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №267.

За наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Позивач зазначив, що перелік обов`язкових щеплень визначається виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у якому щеплення проти COVID-19 відсутнє.

Суд вважає, що для аналізу норми ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» слід використати рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28.04.2021 у справі Vavшiиka and Others v. the Czech Republic. Зазначене рішення не стосується безпосередньо вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, але воно визначає підходи до розуміння ступеню можливого втручання держави у права громадян при запровадженні обов`язкової вакцинації. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Так ЄСПЛ у п.269 вищезазначеного рішення зазначає, що визначення терміну «закон» у словосполученні «відповідно до закону» необхідно розуміти не у формальному сенсі, а більш широкому, включаючи підзаконні нормативні акти.

За нормами ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в ч.1 передбачено ряд захворювань профілактичні щеплення від яких визначені обов`язковими в самому законі. Частина 2 цієї ж статті передбачає можливість введення і інших обов`язкових профілактичних щеплень для працівників окремих професій, виробництв та організацій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Професія позивача визначена такою, що підлягає обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, наказом Міністерства охорони здоров`я України. Тобто, враховуючи зазначене рішення ЄСПЛ як джерело права, немає підстав стверджувати, що обов`язковість щеплення проти COVID-19, не встановлена законом.

Таким чином, суд доходить висновку, що процедура визначення обов`язковості щеплення проти COVID-19 передбачена ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» дотримана.

Також нормою ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено наслідки ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, а саме: у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Зазначена норма не суперечить ст.46 КЗпП України частина 1 якої містить можливість відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у випадках передбачених законодавством. Тобто підстави для відсторонення працівників можуть встановлюватися не лише законом, а й підзаконними нормативними актами.

Як видно з досліджених доказів, позивач був відсторонений від роботи на підставі, зокрема, пункту 46-1 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236. Цей пункт містить імперативну вимогу до керівників підприємств, установ та організацій забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Сторонами не заперечувалося, що позивач не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 чи довідку про наявність абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення. Директор гімназії, при відстороненні позивача, діяла на підставі постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, в редакції чинній на час відсторонення, та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 4 жовтня 2021 р. № 2153.

Окремо слід зазначити, що зазначені постанова КМУ та наказ МОЗ України, позивачем у встановленому законом порядку не оскаржувалися, положення цих нормативно-правових актів не визнавалися незаконними компетентним судом, а Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області немає компетенції встановлювати їх законність чи незаконність.

Разом з цим, зважаючи на суть позовних вимог, суд має оцінити чи не було втручання у права позивача і чи було таке втручання виправданим. Для цього слід знову звернутися до таких джерел права як Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Довідник із застосування статті 8 Конвенції з цього приводу зазначає наступне. Поняття приватне життя в принципі не виключає діяльність професійного чи ділового характеру (Jankauskas проти Литви (№ 2), § 56-57). Дійсно, приватне життя включає право особи утворювати і розвивати стосунки з іншими людьми, включно зі стосунками професійного чи ділового характеру (C. проти Бельгії, § 25; Oleksandr Volkov проти України, § 165). Зрештою, саме в рамках професійного життя більшість людей мають найбільшу нагоду розвивати стосунки із зовнішнім світом (Niemietz проти Німеччини, § 29; Bгrbulescu проти Румунії [ВП], §71 і цитовані у ній посилання; Antoviж і Mirkoviж проти Чорногорії, § 42). Тому обмеження, що накладаються на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (Sidabras і Dziautas проти Литви, § 47; Bigaeva проти Греції, §§ 22-25; див. також Jankauskas проти Литви (№ 2), § 56 і Lekaviиienл проти Литви § 36, стосовно обмежень на реєстрацію у спілці адвокатів внаслідок обвинувального вироку). Так само звільнення з посади було визнане таким, що втручається у право на повагу до приватного життя (Цzpэnar проти Туреччини, §§ 43-48). У справі Oleksandr Volkov проти України, Суд вирішив, що таке звільнення через професійну помилку становить втручання у право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 (§§ 165-167). Суд встановив порушення статті 8, коли заявника перевели на нижчу посаду у місті, яке мало менше адміністративне значення, внаслідок повідомлення про те, що він мав особливі релігійні переконання, і що його дружина носить ісламське запинало (Sodan проти Туреччини, §§ 57-60). Ще одне порушення було встановлене у справі, коли заявника звільнили з посади вчителя після зміни правил встановлення еквівалентності наукового ступеню, отриманого за кордоном (Єahin Kuє протиТуреччини, §§ 51-52).

Отже, безсумнівним є те, що запровадження нових обов`язкових щеплень щодо професії позивача є втручанням у здійснення ним свого права на приватне життя. Тому важливим для вирішення питання чи було порушено ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо позивача є встановити чи втручання здійснено згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Для цього суд знову звертається до практики ЄСПЛ, як джерела права, а саме до рішення від 28.04.2021 у справі Vavшiиka and Others v. the Czech Republic.

Вище вже обґрунтовувалося, що обов`язкова вакцинація проти COVID-19 встановлена згідно з законом, тобто втручання відбулося згідно з законом.

Щодо мети втручання, то, як зазначено в п.272 рішення ЄСПЛ від 28.04.2021 у справі Vavшiиka and Others v. the Czech Republic, запровадження обов`язкової вакцинації з метою досягнення високого рівня вакцинації для захисту від хвороб, які можуть спричинити серйозний ризик для здоров`я, кореспондується з метою захистити здоров`я інших людей.

Як зазначено, в наказі Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153 перелік професій визначено з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження інфекцій. Тобто у даному випадку, мета втручання у приватне життя позивача була виправдана та легітимна, оскільки загальновідомим є той факт, що COVID-19 є пандемічною хворобою, яка розповсюдилася за короткий термін у всьому світі.

У пунктах 274 та 280 рішення від 28.04.2021 у справі Vavшiиka and Others v. the Czech Republic ЄСПЛ констатує, що органи влади держави можуть самостійно визначати політику у сфері охорони здоров`я і межі їх розсуду є достатньо широкими.

У даному спорі органи влади, шляхом запровадження обов`язкової вакцинації проти COVID-19 для професії позивача, надали йому вибір зробити щеплення (при відсутності протипоказань) чи бути відстороненим без виплати заробітної плати. Позивач не надав жодних доказів, що свідчили б про неможливість чи наявність об`єктивних труднощів для того щоб зробити щеплення. Також відсутні докази щодо неможливості отримання ним відповідної довідки про наявність протипоказань. Тому слід дійти висновку, що позивач не зробив щеплення проти COVID-19 з власної волі, а оскільки він був попереджений про наслідки у виді відсторонення від посади, то і усвідомлюючи ці наслідки. Слід також зазначити, що можливість зробити щеплення у позивача наявна і на час винесення рішення.

В пункті 300 рішення від 28.04.2021 у справі Vavшiиka and Others v. the Czech Republic ЄСПЛ зазначає, що у питанні ефективності вакцинації він виходить із загальної згоди щодо життєвої важливості вакцинації для захисту від хвороб, які можуть спричинити шкоду як здоров`ю окремої людини так і викликати суттєві порушення у суспільному житті. Слід нагадати, що ця справа не стосувалася вакцинації проти COVID-19. Але зважаючи на тривалість пандемії COVID-19 у світі, кількість хворих та померлих від цієї хвороби, кількість та тривалість обмежень, які застосовуються різними країнами у світі з метою запобігти подальшому розповсюдженню епідемії, негативні економічні наслідки, які пандемія COVID-19 спричинила для всього світу, а також той факт, що Україна використовує вакцини, які рекомендовані Всесвітньою організацією охорони здоров`я, суд доходить висновку, що зазначені ЄСПЛ у п.300 цього рішення твердження можуть бути застосовані до даних правовідносин.

Згідно з постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. на території України встановлено карантин, який діє і на час винесення рішення, тобто вже більше року. Зазначеною постановою запроваджено цілий ряд карантинних обмежень. Обмеження щодо відсторонення від роботи категорії працівників, до яких відноситься позивач, були запровадженні лише у листопаді 2021 року. Тому, на думку суду, втручання у приватне життя позивача у даному випадку є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки для захисту здоров`я інших осіб.

Таким чином зі сторони відповідача Корсунь-Шевченківської гімназії Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області відсутні порушення прав позивача.

У зв`язку з викладеним у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити в повному обсязі.

При подачі позову позивачем сплачений судовий збір в сумі 908.00 грн, який відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської гімназії Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області про визнання незаконним, скасування наказу про відсторонення від роботи відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути поданою до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02.02.2022 року.

Суддя Свитка С.Л.