Ухвала суду № 102860107, 26.01.2022, Яремчанський міський суд

Справа № 354/595/15-ц

Провадження № 2/354/7/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Кулик В.Р.

прокурора Верешко М.І.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1644 га серії ІФ №047320 від 17 червня 2003 року та витребування у ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1644 га, яка розташована на ділянці «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство»,-

в с т а н о в и в:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» у серпні 2015 року звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №047320 від 17 червня 2003 року площею 0,1644 га, та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку, яка розташована на ділянці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2015 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У відповідності до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №31 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 30 липня 2020 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Польської М.В.) вказану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.

12 листопада 2020 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просить поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №047320 від 17 червня 2003 року площею 0,1644 га, та витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1644 га, яка розташована на ділянці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою суду від 28 січня 2021 року залучено до участі у вказаній справі в якості співвідповідача ОСОБА_3

26 травня 2021 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просить поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №047320 від 17 червня 2003 року площею 0,1644 га, виданий ОСОБА_2 та витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1644 га, яка розташована на ділянці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

26 січня 2022 року від представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 -адвоката Шургот О.В. надійшла заява про залишення позову прокурора без розгляду. В обґрунтування даної заяви зазначено, що відповідно до висновку про застосування норм права, що викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 не допускається здійснення прокурором представництва у суді інтересів держави в особі державних компаній до яких відносяться державні підприємства, а тому позовна заява в частині позову, поданого в інтересах ДП «Ворохтянське лісове господарство» підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України. Щодо позову прокурора, поданого в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України зазначено, що із врахуванням норм Положення про Державне агентство лісових ресурсів України та ст.28-1 Лісового кодексу України Держлісагентство є органом державної влади та суб`єктом владних повноважень, що відповідно до положень абзацу 1 ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» надає прокурору право звертатись до суду із позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень, аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 911/3293/16. При цьому відповідно до абзацу 2 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 досліджуючи питання представництва прокурором інтересів держави у суді уточнила висновки, зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18, Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах 923/560/18 та №913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі №915/242/18, від 10 жовтня 2019 року у справ №0440/6738/18 та вказала, що прокурор звертаючись до суду із позовом має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Таким чином, прокурору достатньо дотриматись порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Конституційний Суд України у рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008 вказав, що захищати інтереси держави насамперед повинні відповідні компетентні органи, а не прокурор, який не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Згідно рішення Конституційного Суду України від 05 червня 2019 року №4-р(ІІ)2019 щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідний компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим, перед зверненням до суду із вказаним позовом прокурор всупереч ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» не звернувся до Держлісагентства, як компетентного органу держави, із повідомленням про виявлені ним порушення інтересів держави. Будь-які докази того, що прокурор в установленому законом порядку направляв відповідне повідомлення на адресу Держлісагентства відсутні і протягом всього періоду часу перебування справи на розгляді у суді представлені не були та будь-яке посилання на їх існування у поданих прокурором в ході розгляду справи процесуальних заявах відсутні, в той час як вказані докази мали бути подані прокурорм одночасно із поданням позову до суду, додатковим свідченням чого є той факт, що у позові наявне посилання лише на повідомлення, яке направлялось на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство». Таким чином, позов в інтересах держави в особі Держлісагенства поданий прокурором в порушення вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» за відсутності підстав для представництва інтересів держави в суді та підлягає залишенню без розгляду відповідно до п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України.

У підготовче судове засідання представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 -адвокат Шургот О.В. не з`явилася, направила на адресу суду заяву, в якій просить розглянути подану заяву про залишення позову без розгляду у відсутності відповідачів та їх представника.

Прокурор Верешко М.І. у підготовчому судовому засіданні з приводу задоволення заяви відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про залишення позову без розгляду заперечив, посилаючись на те, що наявність підстав для представництва прокурором інтересів у даній справі обґрунтовується на трьома факторами: наявністю проблеми, обізнаністю компетентного органу держави, в даному випадку Держлісагентства та ДВ «Ворохтянське лісове господарство», про наявність порушення інтересів держави та відсутністю належного реагування на вказані порушення. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу. Вказав, що після подання відповідачами клопотань про залишення позову без розгляду, Івано-Франківською обласною прокуратурою було направлено відповідне звернення до Державного агентства лісових ресурсів України, у відповідь на яке отримано лист від 08 листопада 2021 року. У вказаному листі Держлісагентство підтвердило той факт, що йому було відомо про наявні порушення інтересів держави щодо вилучення із державної власності та постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок, однак із відповідними позовами на захист інтересів держави вказаний орган самостійно до суду не звертався, однак при надходженні від органів прокуратури в тому числі прокуратури Івано-Франківської області повідомлень в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про звернення до суду із позовами в інтересах Держлісагентства та лісогосподарських підприємств про повернення земельних ділянок завжди їх підтримувало. Також зазначив, що прокуратурою Івано-Франківської області інших позовів в інтересах Держлісагенства, окрім тих, які на даний час розглядаються Яремчанським міським судом Івано-Франківської області не подано, а тому даний лист є безпосереднім доказом того, що при зверненні до суду із вказаним позовом прокурором було дотримано вимог, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Представник відповідача Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області Москаль Р.Ю. у підготовчому судовому засіданні вказав, що з приводу заяви відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про залишення позову без розгляду покладається на розсуд суду.

Інші учасники справи у підготовче судове засідання не з`явились, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 198, частини 1 статті 223 ЦПК України неявка учасників справи (представника) не перешкоджає проведенню підготовчого провадження.

Проаналізувавши заявлене клопотання про залишення позову без розгляду та його мотиви, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить на наступного висновку.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 45 ЦПК України, в редакції, що була чинною на час подання позову, у цивільних справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

Аналогічні положення викладені у статті 56 ЦПК України, у редакції, що є чинною на час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26 червня 2019 у справі № 587/430/16-ц).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома ст.23 Закону).

Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц та вказала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У даній справі прокурор подав позов в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство».

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Ворохтянське лісове господарство» є державним підприємством, тобто самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 906/853/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 911/551/19, від 04 січня 2021 року у справі № 911/1150/20.

Таким чином, зважаючи на те, що ДП «Ворохтянське лісове господарство» являється самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді і прокурором не надано доказів, що ДП у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, тому звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі даного державного підприємства, відбулось із порушенням вимог абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Із врахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» та вважає необхідним залишити позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі ДП без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Щодо позову прокурора у даній справі, поданого в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №521 Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

За змістом пункту 3 Положення основними завданнями Держлісагентства є, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Згідно з підпунктами 4, 5, 6, 7, 8, 9, 21, 30, 33 Положення Держлісагентство здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають зазначені рішення; здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбачених законом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності.

Аналіз цих пунктів Положення дозволяє дійти висновку, що Держлісагентство є центральним органом, до основних завдань якого належить, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового господарства.

Згідно зі статтею 28-1 Лісового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, крім іншого, здійснює державний контроль за додержанням нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства, організовує ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів, організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів.

Виходячи із вищенаведеного, Держлісагентство є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, що відповідно до положень абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» надає право прокурору звертатись до суду із позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №911/3293/16.

Абзацом 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 досліджуючи питання щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді, уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18 та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, як встановлено судом, перед зверненням до суду із вказаним позовом прокурор всупереч вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не звернувся до Держлісагентства, як компетентного органу держави, із повідомленням про виявлені ним порушення інтересів держави, а направив зазначене звернення лише на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство», що підтверджується долученим до позовної заяви листом від 27 серпня 2015 року за вих. №05/1-520вих-15.

Будь-які докази того, що прокурор в установленому законом порядку направляв відповідне повідомлення на адресу Держлісагентства у матеріалах справи відсутні та протягом всього періоду часу перебування справи на розгляді у суді представлені не були та будь-які посилання на їх існування у поданих прокурором в ході розгляду справи процесуальних заявах відсутні.

Наданий прокурором лист Держлісагентства від 08 листопада 2021 року, не може бути взятий судом до уваги в якості належного та достатнього доказу на підтвердження повноважень прокурора у даній справі, оскільки вказаний лист жодним чином не засвідчує той факт, що прокурор перед зверненням до суду дотримався вимог, визначених у частині 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та направив відповідне повідомлення компетентному органу держави, після чого за відсутності реагування з боку останнього на виявлені порушення закону набув права на пред`явлення до суду позову в інтересах держави в особі Держлісагентства.

При цьому суд зауважує, що відповідні докази на підтвердження повноважень прокурора щодо представництва інтересів держави в особі Держлісагентства мали бути подані прокурором одночасно із поданням позову до суду, як це було зроблено на обґрунтування повноважень у частині представництва інтересів ДП «Ворохтянське лісове господарство», оскільки саме на прокурора покладається обов`язок доведення обґрунтованості підстав для здійснення представництва, однак вказані докази, як зазначено вище подані не були, при цьому додатковим свідченням їх відсутності є той факт, що у позові прокурора наявне посилання лише на повідомлення, яке направлялось на адресу ДП.

Посилання прокурора на те, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені спростовується висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26травня 2020 року у справі №912/2385/18, в яких чітко зазначено, що для того, щоб звернення прокурора не могло вважатись необґрунтованим, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, що в такому випадку дає право прокурору представляти та захищати інтереси держави самостійно. Однак у даній справі прокурор зазначених вимог Закону не дотримався.

Таким чином, суд приходить до переконання, що позов, в інтересах держави в особі Держлісагентства поданий прокурором в порушення вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», за відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Із врахуванням вищенаведеного суд вважає, що позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1644 га серії ІФ №047320 від 17 червня 2003 року та витребування у ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1644 га, яка розташована на ділянці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство»підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 56, 258-261, п.16 ч.1 ст.353, ст.354 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1644 га серії ІФ №047320 від 17 червня 2003 року та витребування у ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1644 га, яка розташована на ділянці «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство»-залишити без розгляду.

Копію ухвали направити учасникам справи для відома.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду – якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 31 січня 2022 року.

Головуючий суддя: Т. Л. Ваврійчук