Рішення № 102830658, 28.01.2022, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/5018/21

Провадження № 2/484/287/22

Рішення

іменем України

(заочне)

28.01.2022 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Максютенко О.А.

за участю секретаря судового засідання Завірюха В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: приватний нотаріус нотаріального округу міста Києва Хара Наталії Станіславівни, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

установив

позивач звернувся до суду із позовною заявою про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню посилаючись на те, що 10.02.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис про стягнення з нього на користь товариства боргу за кредитним договором у розмірі 23335.78 грн. Позов мотивовано тим, що в квітні 2021 року до ВЯ В 2227 за місцем роботи позивача для виконання надійшла постанова про зверенння стягнення на його заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника винесену 22.03.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. у виконавчому провадженні № 64814486. У виконавчому написі не зазначено, на підставі яких документів його здійснено, а лише вказано суму, яка підлягає стягненню. Крім того, він не отримував жодних повідомлень про наявність боргу та вимоги про досудове врегулювання спору. Будь-які документи приватним виконавцем йому не надсилались.

Вважає, що на час вчинення виконавчого напису у приватного нотаріуса не було усіх необхідних документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а також нотаріусом не були дотримані вимоги законодавства, яке регулює порядок вчинення виконавчих написів на документах, які свідчать про безспірність заборгованості, внаслідок чого було порушено його права.

Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати по сплаті правничої допомоги в сумі 6 тис.грн. та витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 28.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

28.01.2022 року представник позивача надав до суду письмове пояснення щодо обґрунтування витрат на правничу допомогу, де він зазначив обсяг виконаних робіт на правничу допомогу: складання позовної заяви та заяви про забезпечення позову. Представник також зазначив, що гонорар адвоката визначений договором становить 6 тис грн та не підлягає ніякому детальному опису та доведенню.

Відповідач 27.01.2021 року до суду надав заяву про визнання позову та просили стягнути з них судові витрати у розмірі 50% від суми судового збору сплаченого позивачем за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову.

Пояснень від третіх осіб до суду не надходило.

Ухвалою суду від 28.01.2021 року вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим провадженням № 64814486 про примусове виконання виконавчого напису № 5801, виданого 10.02.2021 року.

Станом на день розгляду справи учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення. Сторонами до початку розгляду справи не подано будь-яких заяв, клопотань тощо.

Вирішуючи надану справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, коли наявні підстави для звільнення від доказування.

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 10.02.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис № 5801 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 23335.78 грн. на користь АТ «ПУМБ».

Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. 12.03.2021 року року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64814486 з примусового виконання виконавчого напису № 5801 від 10.02.2021 року. В межах виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову22.03.2021 року про зверенння стягнення на заробітну плату, пенсію. Стипендію та інші доходи боржника.

Позивач вважає, що заборгованість не є безспірною, виконавчий напис вчинений з порушенням законодавства, тому звернулася до суду за захистом свого права шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, вчиняються нотаріусами для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та пунктами 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначені умови вчинення виконавчих написів, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо: подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (підпункт 3.1).

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року за № 1172.

Згідно з п.2 "Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (зі змінами), на який міститься посилання в оскаржуваному написі, для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", а саме пункт 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.

З огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172 в редакції від 29.11.2001, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п.2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин". Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові у справі 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.

Відповідно до пункту 1 Розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами" постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса", для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України ).

Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

В постанові КЦС ВС від 23.01.2018 року у справі № 310/9293/15-ц зазначено, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що позивач був сповіщений про намір вчинення виконавчого напису, у відповідача на момент його вчинення існувало право на стягнення заборгованості, і що виконавчий напис вчинено на підставі первинних документів, які підтверджують заявлену до стягненню суму заборгованості; з наявних доказів неможливо встановити період, за який нараховані проценти та пеня.

Розрахунок боргу, зазначений у виконавчому написі щодо наявності грошового зобов`язання позивача, є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог до позивача.

Вказане свідчить про те, що вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису було здійснено за відсутності документів, які свідчать про безспірність заборгованості боржника.

Позивач майже одразу звернувся до суду після початку стягнення з нього заборгованості по виконавчому напису нотаріуса, заперечив наявність боргу, це є достатньою правовою підставою для визнання даного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а відповідач не позбавляється можливості вирішити спірні питання у позовному провадженні.

Отже, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а як встановлено судом заборгованість не є безспірною.

Зазначене в сукупності дає підстави для висновку, що на момент вчинення виконавчого напису не існувало обставин, що беззаперечно підтверджували безспірність заявлених відповідачем вимог, що є безумовною підставою для задоволення позову та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні, в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову.

Згідно квитанції № 60211 від 20.12.2021 року, позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 908 гривень 00 копійок.

Крім того, у межах даної цивільної справи позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, яку ухвалою суду задоволено у повному обсязі.

Відповідно до квитанції № 43504 від 16.12.2021 року, позивачем при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову сплачений судовий збір у сумі 454 гривні 00 копійок.

Враховуючи, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позовні вимоги, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у загальній сумі 681 гривня 00 копійок.

Крім того, приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 681 гривня 00 копійок. Така сума є різницею між розміром сплаченого позивачем судового збору та його частиною, яка підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З практики Верховного Суду вбачається, що склад та розмір витрат на правничу допомогу входить до предмета доказування у справі. Доказування суми витрат, яка підлягає відшкодуванню, ґрунтується на письмових доказах.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу, та вказала, що на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Вивчивши надані позивачем документи на підтвердження оплати послуг правника в розмірі 6 000,00 грн, а це лише один договір про надання правничої допомоги та представництва інтересів в суді, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є не доведеними та не обґрунтованими в цій частині, і не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

вирішив

позовні вимоги - задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 10.02.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. зареєстрований в реєстрі за № 5801, про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного Товариства «Перший Український міжнародний Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 23335.78 грн.

Стягнути з Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 681 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого 16.12.2021 року за квитанцією № 43504 у сумі 227 грн., та судового збору сплаченого 20.12.2021 року за квитанцією №60211 у сумі 454 грн.

В іншій частині вимог відмовити.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складання повного судового рішення 28.01.2022 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 проживає АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Акціонерне Товариство «Перший Український міжнародний Банк» ( ЄДРПОУ 14282829 вул. Андріївська,4 м. Київ, 04070).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог:

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна ( вул.. Поправки Юрія,6 оф.14 м. Київ, 02094)

Приватний нотаріус нотаріального округу міста Києва Хара Наталія Станіславівна (вул.. Січкових Стрільців, 37-41, оф.215 м. Київ, 01054)

Суддя: