Рішення № 102828601, 25.01.2022, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/1164/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Біокарт-Агро”

вул. Реміснича, буд. 28, офіс 306, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Агропартнер”

проспект Перемоги, 133, м. Чернігів, 14013

про стягнення 540 903,70грн

представники учасників справи:

від позивача: не прибув,

від відповідача: Кульгейко Л.Ю. - адвокат.

У судовому засіданні 25.01.2022 була підписана вступна та резолютивна частини рішення на підставі ст.233, 240 Господарського процесуального кодексу України.

Товариством з обмеженою відповідальністю “Біокарт-Агро” подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропартнер” про стягнення 450000,00грн заборгованості як оплату за повернутий товар, 27813,70грн – 3% річних, 63090,00грн - інфляційних нарахувань.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами було укладено договір №435/12 від 15.12.2017 щодо поставки мінеральних добрив, по якому відповідач поставив товар позивачу, а позивач здійснив за нього оплату. Водночас поставлений товар було повернуто відповідачу по накладній №3 від 22.10.2019, що стало підставою для повернення відповідачем коштів, сплачених позивачем за такий товар.

Ухвалою суду від 19.11.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк у 10 днів з дня вручення даної ухвали усунути зазначені недоліки, шляхом подання до суду: квитанції (платіжного доручення) про сплату судового збору у сумі 8113,56 грн.

Ухвалою суду від 26.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.12.2021. Також вказаною ухвалою встановлено сторонам строки для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

14.12.2021, у встановлений судом строк, від відповідача надійшов відзив на позов, який прийнятий судом до розгляду.

У судовому засіданні 21.12.2021 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 18.01.2022, про що сторони повідомлені під розписку.

28.12.2021, у встановлений судом строк, від позивача надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду.

У судове засідання 18.01.2022 прибули повноважні представники сторін, суд розпочав розгляду справи по суті та постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 25.01.2022, про що сторони повідомлені під розписку.

20.01.2022 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника позивача на лікарняному.

У судове засідання 25.01.2022 прибув повноважний представник відповідача.

Позивач представника у судове засідання не направив.

Інших заяв та клопотань до суду від сторін не надходило.

Суд, враховуючи строки розгляду справи та відсутність доказів неможливості направити у судове засідання іншого представника позивача, відповідно до ст. 202 ГПК України дійшов висновку, що неявка позивача не перешкоджає продовженню розгляду справи по суті, тому відмовив у задоволенні заяви позивача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

15.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агропартнер” (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Біокарт-Агро” (далі - покупець) укладено договір №435/12 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору продавець поставляє, а покупець приймає мінеральні добрива (надалі – товар) на умовах даного договору. Кількість, номенклатура, ціна, строки та інші умови поставки кожної партії товару, що постачається згідно даного договору. визначаються у специфікаціях, що є додатками до даного договору і становлять його невід`ємну частину (в подальшому "Додатки").

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання (п.11.4 договору).

15.12.2017 сторонами договору підписано Додаток №1/12 до договору, у якому погоджено найменування товару, його кількість, ціну за одиницю та вартість з ПДВ.

Згідно з Додатком №1/12 до договору загальна вартість товару, який поставляється становить 23431000,00грн; товар поставляється і ціна відповідно погоджена сторонами на умовах поставки: EXW та підпорядковуються умовам Інкотермс-2010; адреса складу продавця: Чернігівська область, смт Ріпки, вул. Вокзальна, будинок №9; відвантаження відбувається наступним чином: 680 т селітри аміачної відвантажується в строк по 19.12.2017 включно, залишок товару відвантажується в строк до 15.03.2018; умови оплати – попередня оплата 100% в строк по 22.12.2017 включно згідно наданого рахунка.

На виконання умов договору, Додатку №1/12 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №3284 від 19.12.2017.

19.12.2017 ТОВ "Агропартнер" здійснило поставку ТОВ "Біокарт-Агро" селітри аміачної в біг/бегах вир-во Україна кількістю 680 т вартістю 6460000,00грн, що підтверджується видатковою накладною №4645 від 19.12.2017;

ТОВ "Біокарт-Агро" здійснило часткову оплату за поставлений товар на загальну суму 110000,00грн, а саме: 22.12.2017 платіжними дорученнями №2430 на суму 250000,00грн, №2431 на суму 400000,00грн та 27.12.2017 платіжним дорученням №2440 на суму 450000,00грн.

Листом від 20.02.2018 ТОВ "Біокарт-Агро" звернулось до ТОВ "Агропартнер" з проханням повернути грошові кошти у сумі 650000,00грн як помилково перераховані підприємством згідно платіжних доручень: від 22.12.2017 №2430 на суму 250000,00грн, від 22.12.2017 №2431 на суму 400000,00грн

13.03.2018 ТОВ "Агропартнер" повернуло ТОВ "Біокарт-Агро" грошові кошти в сумі 650000,00грн на підставі листа №02_20_01 від 20.02.2018, про що свідчить платіжне доручення №6135 від 13.03.2018.

22.10.2019 ТОВ "Біокарт-Агро" повернуло ТОВ "Агропартнер" 680 т селітри аміачної, вартістю 6460000,00грн, що підтверджується накладною на повернення постачальнику №3 від 22.10.2019.

Позивач 07.09.2021 направив відповідачу претензію №10907/01 з вимогою у строк до 17.09.2021 включно повернути кошти в сумі 450000,00грн, сплачені платіжним дорученням від 27.12.2017 №2440, як оплату за поставлений товар.

Відповідач кошти не повернув, що стало підставою для нарахування 3% річних у сумі 27813,70грн за період з 22.10.2019 по 12.11.2021 та інфляційних втрат у сумі 63 090,00грн за період з листопада 2019 року по жовтень 2021 року.

Відповідач позовні вимоги не визнає, в обґрунтування заперечень посилається на те, що ним зобов`язання по договору виконано повністю – товар поставлено. Також зазначає, що договір не містить строків повернення товару та строків повернення коштів покупцю у випадку повернення товару. На думку відповідача, договір №435/12 від 15.12.2017 та ст.526 ЦК України не можуть бути підставою для стягнення заборгованості у сумі 450000,00грн, яка заявлена позивачем. При цьому відповідач зазначає, що позивачем невірно визначено періоди нарахування 3% та інфляційних втрат, оскільки прострочення зобов`язання з оплати заборгованості у сумі 450000,00грн виникло з 18.09.2021.

У відповіді на відзив позивач зазначає про те, що оскільки покупець повернув, а продавець прийняв товар, поставлений по договору (накладна на повернення від 22.10.2019 №3), відносини між сторонами договору трансформувались в зобов`язальні: відбулась зміна прав та обов`язків постачальника та покупця у договірному зобов`язанні (покупець став управленою стороною по відношенню до постачальника/продавця і набув права вимоги, а постачальник/продавець став зобов`язальною стороною по відношенню до покупця і набув обов`язок вчинити на його користь певні дії), що зумовлено вчиненням сторонами певних дій (в силу приписів ч.2 ст. 526 ЦК України), які повністю залежали від волі сторін. На думку позивача, оскільки ТОВ "Агропартнер" прийняло повернутий товар, тим самим добровільно взяло на себе зобов`язання повернути ТОВ "Біокарт-Агро" сплачені ним за цей товар кошти у сумі 450000,00грн. Також позивач зазначає, що заборгованість виникла саме 22.10.2019 (дата повернення товару).

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вважає тлумачення позивачем норм ст. 526 ЦК України таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що договір №435/12 від 15.12.2017, Додаток №1/12 від 15.12.2017, підписані сторонами, скріплені печатками сторін, що свідчить про набрання ними чинності.

Із змісту договору вбачається, що на його підставі між сторонами виникли правовідносини поставки.

Згідно з ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не по пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст.663 ЦК України).

Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2).

Предметом позову є стягнення 450000,00грн, які були перераховані як оплата за поставлений товар згідно з платіжним дорученням від 27.12.2017 №2440.

У платіжному дорученні у призначенні платежу зазначено, що кошти перераховані позивачем відповідачу "За селітру аміачну біг/бег Україна зг рах №3284 від 19.12.17р в т.ч. НДС 20% - 75000.00 грн."

При цьому, слід зазначити, що рахунок на оплату №3284 від 19.12.2017 було виписано саме на виконання умов договору №435/12 від 15.12.2017 та Додатку №1/12 від 15.12.2017.

Позивач стверджує про наявність договірних відносин між сторонами спору, у яких відбулась зміна прав та обов`язків постачальника та покупця у договірному зобов`язанні, що зумовлено вчиненням сторонами певних дій (в силу приписів ч.2 ст. 526 ЦК України), які повністю залежали від волі сторін. На його думку, оскільки поставлений товар було повернуто відповідачу по накладній №3 від 22.10.2019, це є підставою для повернення відповідачем коштів, сплачених позивачем за такий товар.

Водночас слід зазначити, що станом на день подання позову відповідач свої зобов`язання по договору виконав повністю – товар поставив. При цьому, сам договір не містить зобов`язань позивача повернути товар, як і зобов`язань відповідача щодо повернення коштів покупцю у випадку повернення товару та строків повернення таких коштів.

Як випливає з обставин справи, позивач повернув відповідачу 680 т селітри аміачної, вартістю 6460000,00грн, згідно з накладною на повернення постачальнику №3 від 22.10.2019, що не передбачено умовами договору.

Тобто, такі дії позивача є позадоговірними, тому ст.526 ЦК України не може бути підставою для стягнення заборгованості у сумі 450000,00грн, яка заявлена позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають установленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи, що позивачем на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, у розмінні статей 76-79 ГПК України, не доведено порушення відповідачем договірних зобов`язань з повернення коштів за повернутий товар по Договору №435/12 від 15.12.2017, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення 450000,00грн боргу.

Вимога позивача про стягнення 3% річних у сумі 27813,70грн за період з 22.10.2019 по 12.11.2021 та інфляційних втрат у сумі 63 090,00грн за період з листопада 2019 року по жовтень 2021 року є похідною, а відтак не підлягає задоволенню, з огляду на наведені обставини.

За таких обставин, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову повністю.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Серявін та інші проти України” вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Решта доводів сторін, в тому числі викладених у відзиві на позов, заявах та поясненнях, поданих до матеріалів справи документах та наданих усних пояснень ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача.

За таких обставин, судовий збір у сумі 8113,56грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 129, 232-233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 28.01.2022.

Суддя В.В. Моцьор