Рішення № 102805192, 27.01.2022, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/1780/21 Провадження № 2/613/79/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року м. Богодухів

Богодухівський районний суд Харківської області у складі головуючого суді Харченка С.М., за участю секретаря судового засідання Барейкіної О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області про визнання права користування земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Колєсніка І.А. звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати за нею в порядку спадкування право постійного користування земельною ділянкою площею 1,60 га, кадастровий номер: 6320884500:01:002:0383, для ведення підсобного сільського господарства.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, ОСОБА_2 , яка постійно до дня своєї смерті проживала в с. Кленове Богодухівського р-ну Харківської обл.

Позивачка та ОСОБА_3 (батько позивачки та чоловік спадкодавиці), прийняли спадщину ОСОБА_2 за законом першої черги спадкування по 1/2 частці кожний. Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківською області на майно ОСОБА_2 заведено спадкову справу за № 426/2017. До складу спадщини ОСОБА_2 входить право постійного користування земельною ділянкою площею 1,60 га, для ведення особистого підсобного господарства, державної форми власності, на території колишньої Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, за межами населеного пункту, згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018234, виданим 31.10.1997 Кленівською сільською радою на підставі рішення ради № 13 від 29.03.1993. Позивачка та її батько прийняли у спадок по 1/2 частці кожний у даному речову праві після ОСОБА_2 , спадкові свідоцтва на це речове право оформлені ними не були.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки, ОСОБА_3 , який постійно до дня своєї смерті проживав в с. Кленове Богодухівського р-ну Харківської обл. За життя ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким заповів позивачці все своє майно, до складу якого також увійшла зазначена 1/2 частка у даному речові праві.

Позивачка прийняла спадщину батька за заповітом. Богодухівською державною нотаріальною конторою на майно ОСОБА_3 заведено спадкову справу за № 104/2019. Інших спадкоємців батька позивачки за заповітом/законом немає. Таким чином, після смерті своїх батьків позивачка прийняла у спадщину від кожного із них по Ѕ частці у праві постійного користування даною земельною ділянкою. Відтак, об`єднавши ці частки після смерті батька та прийняття його спадщину, позивачка є носієм і набувачем цього права в порядку спадкування в цілому та одноособово. 16.11.2021 Богодухівською державною нотаріальною конторою позивачці повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування вказаною земельною ділянкою, оскільки нотаріусом установлено спір про право, пов`язаний із невизначеністю в чинному законодавстві щодо правових підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою, припинення цього речового права після смерті спадкодавця та його належності до спадкового майна. За цих обставин виник спір щодо визнання цього речового права за позивачкою, в нотаріальному порядку воно не визнане, у зв`язку із цим позивачка позбавлена можливості отримати правовстановлюючий документ та здійснити державну реєстрацію цього права, набутого в порядку спадкування.

Позивачка вважає, що вона успадкувала дане речове право на вказану земельну ділянку, а тому спір має бути вирішений в судовому порядку.

Ухвалою від 18.11.2021 судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В підготовчому провадженні виконано наступне.

Відповідач - Богодухівська міська рада відзив на позовну заяву до суду не надав, в заяві представника від 22.11.2021 (вх. № 613/7984/21-вх) зазначив, що у вирішенні справи по суті покладається на розсуд суду, справу просив розглянути без участі в судовому засіданні представника міської ради.

Ухвалою від 09.12.2021 за клопотанням представника позивачки суд витребував з Богодухівської держнотконтори копії спадкових справ батьків позивачки - ОСОБА_2 за № 426/2017 та ОСОБА_3 за №104/2019, матеріали яких були приєднані до справи.

За клопотанням представника позивачки від 08.12.2021 (вх. № 613/8421/21-вх) до справи приєднано лист Богодухівської держнотконтори № 1760/01-16 від 19.11.2021, який містить письмове повідомлення нотаріуса про відмову позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Заходи забезпечення доказів та позову судом не вживалися.

Ухвалою від 13.01.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник позивачки - адвокат Колєснік І.А. надав до суду заяву, в якій зазначив, що позивачка позов підтримує, просив суд розглянути справу без участі в судовому засіданні сторони позивачки та ухвалити у справі рішення про задоволення позову; понесені судові витрати позивачки залишити за нею без стягнення їх з відповідача.

Таким чином від усіх учасників справи надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності в судовому засіданні.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, що передбачено ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У ч.ч. 2, 4 ст. 247, ч. 4 ст. 268 ЦПК України унормовано, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється; суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням цих обставин судом здійснено судовий розгляд справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності учасників справи в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить таких висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивачки, що підтверджується записами актів цивільного стану, які зазначені в свідоцтвах про народження серії НОМЕР_1 , про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , про смерть серії НОМЕР_3 .

22.09.2017 Богодухівською держнотконторою заведено спадкову справу на майно ОСОБА_2 за № 426/2017. З матеріалів спадкової справи ОСОБА_2 суд встановив, що позивачка та її батько ОСОБА_3 прийняли спадщину ОСОБА_2 за законом першої черги спадкування по 1/2 частці кожний, оформили спадкові свідоцтва на інше нерухоме майно від 21.02.2018, реєстр. №№ 1 -285, 1-287.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , батько позивачки, що підтверджується вище зазначеними записами актів цивільного стану та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

12.03.2019 Богодухівською держнотконторою заведено спадкову справу на майно ОСОБА_3 за № 104/2019.

Згідно довідки виконавчого комітету Кленівської сільської ради № 02-31/389 від 02.07.2019, яка долучена до спадкової справи, ОСОБА_3 на момент смерті був зареєстрований та проживав сам в с. Кленове Богодухівського р-ну Харківської обл., сільською радою був посвідчений заповіт ОСОБА_3 від 31.07.2009, реєстр. № 11.

Заповіт ОСОБА_3 наявний в спадковій справі, посвідчений він 31.07.2009 секретарем Кленівської сільради, реєстр. № 11, згідно із яким останній заповів все своє майно своїй дочці, тобто позивачці.

В матеріалах спадкової справи наявна заява позивачки від 12.03.2019 до Богодухівської держнотконтори, реєстр. № 310, згідно із якою позивачка заявила про прийняття спадщини батька за заповітом і 16.07.2019 та 22.07.2019 позивачці нотаріусом були видані спадкові свідоцтва на майно батька, реєстр. №№ 2-731, 2-846.

Матеріали спадкової справи ОСОБА_3 не містять даних про інших спадкоємців, вони достовірно підтверджують, що позивачка в установлені строк і порядок прийняла спадщину батька за заповітом.

В силу положень ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч. 1 ст. 1217 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У ст. 1261 ЦК України унормовано, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, дослідивши матеріали спадкових справ батьків позивачки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд вважає встановленим фактом того, що позивачка є єдиним набувачем спадкових прав на усе майно своїх батьків, яке належало їм за життя.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018234, виданим 31.10.1997 Кленівською сільською радою Богодухівського району Харківської області на підставі рішення ради № 13 від 29.03.1993, ОСОБА_2 була надана в постійне користування земельна ділянка площею 1,60 га, для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

15.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ за № 42-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», згідно з яким за актом приймання-передачі від 15.12.2020 передано у комунальну власність Богодухівської територіальної громади в особі Богодухівської міської ради 941 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності загальною площею 4993,4776 га, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради на території Богодухівського району Харківської області, зокрема, і земельну ділянку з кадастровим номером: 6320884500:01:002:0383.

В указаному акті приймання-передачі відображено, що зазначена земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018234 від 31.10.1997, який, як це зазначено вище, був виданий ОСОБА_2 .

Відповідно з даними Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, що містяться в інформаційній довідці, ОСОБА_2 є суб`єктом права постійного користування на земельну ділянку площею 1,60 га з кадастровим номером: 6320884500:01:002:0383, державної форми власності, цільове призначення - 01.04 для ведення підсобного сільського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення підсобного сільського господарства.

Отже, судом встановлено, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: 6320884500:01:002:0383, ділянка є сформованою, відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру за речовим правом - постійне користування для ведення підсобного сільського господарства (особистого підсобного господарства), яке належить ОСОБА_2 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018234 від 31.10.1997.

Як слідує з матеріалів справи, позивачка звернулася до Богодухівської держнотконтори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку. Богодухівська держнотконтора листом за № 1760/01-16 від 19.11.2021 повідомила позивачці про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування вказаною земельною ділянкою з вище зазначених підстав.

Вирішуючи цей спір щодо спадкування позивачкою даного речового права, суд виходить з такого.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Поняття «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином для ведення особистого підсобного господарства є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 7 ЗК України від 18.12.1990 (чинного на час набуття ОСОБА_2 права постійного користування спірною земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України України у редакції Закону від 25.10.2001, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц.

Суд у даному спорі застосовує вказані положення законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин зазначає, що на момент смерті ОСОБА_2 їй на законних підставах належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001 підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001, є такими, що порушують це право.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у ст. 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Тому право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало.

Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020, справа № 179/1043/16-ц, у постанові від 23.06.2020, справа № 922/989/18.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц і від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, ані відсутність у ЗК України 2001 року такого права на земельну ділянку, як право постійного користування, ані смерть особи, якій належало таке право, самі по собі не припиняють права постійного користування вказаною земельною ділянкою та не виключають права постійного користування земельною ділянкою зі складу спадщини.

Статтею 141 ЗК України в чинній редакції встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Суд зауважує, що ані за життя, ані після смерті ОСОБА_2 , належне їй право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене, про що свідчить вказана інформація з Державного земельного кадастру. Доказів того, що це право було припинено в установленому законом порядку, матеріали справи не містять.

Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини ОСОБА_2 , фактом її смерті це право припинено не було.

З урахуванням установлених обставин справи, суд визнає обґрунтованим і доказаним твердження позивачки про те, що після смерті своїх батьків позивачка прийняла у спадщину від кожного із них по Ѕ частці у праві постійного користування даною земельною ділянкою, а тому після смерті батька об`єднала ці частки в даному речовому праві і може вважатися його законним набувачем в порядку спадкування в цілому.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті Кодексу визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За нормою ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

У ч. 1 ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

У правових позиціях Верховного Суду, висловлених в постановах від 15.07.2020, справа № 355/340/17-ц, від 23.01.2013, справа № 6-164цс12, зазначається, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз`яснення про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

За обставини справи судом встановлено та підтверджено доказами, що позивачці було відмовлено в нотаріальному оформленні успадкованого права постійного користування спірною земельною ділянкою, що означає про невизнання цього права, а отже вона мала належні підстави заявити до суду вимоги про визнання цього права в судовому порядку.

Суд визнає обраний позивачкою спосіб судового захисту невизнаного права належним та ефективним.

За положеннями п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України розпорядником земельної ділянки є Богодухівська міська рада, а тому саме вона є відповідальною особою за даними вимогами позивачки та є належним відповідачем у цьому спорі.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з наведених мотивів суд визнає позовні вимоги законними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Суд приймає до уваги заяву представника позивачки щодо судових витрат, а тому понесені позивачкою судові витрати в розмірі 908 грн судового збору за подання позову розподілу між сторонами не підлягають, що відповідає приписам ст.ст. 13, 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 82, 133, 136, 141, 244-245, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право постійного користування земельною ділянкою площею 1,60 га, кадастровий номер: 6320884500:01:002:0383, для ведення підсобного сільського господарства.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Суддя