Рішення № 10277299, 29.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/3729.06.10

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Лізинг»

Про розірвання договору купівлі-продажу та повернення майна

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача Гавуляк В.С. –голова правління, наказ № 110/ос від 01.10.04.

Від відповідача не з’явився

Від третьої особи не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс»до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»про:

- розірвання Договору № б/н від 22.09.08. купівлі-продажу нежитлової будівлі автостанції, що знаходиться за адресою: Львівська область, Жидачівський район, м. Ходорів, вул. Грушевського М., б. 63, укладеного між позивачем та відповідачем;

- зобов’язання відповідача повернути позивачу об’єкт продажу - автостанцію, що знаходиться за адресою: Львівська область, Жидачівський район, м. Ходорів, вул. Грушевського М., б. 63.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач в порушення умов Договору не виконав свого обов‘язку покупця, плату за придбаний об‘єкт повністю не сплатив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.10. порушено провадження у справі № 30/37, розгляд справи було призначено на 11.02.10. о 11-00.

08.02.10. представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано клопотання про об’єднання справ № 30/37, № 30/38, № 30/43 в одну справу. В задоволенні клопотання судом відмовлено.

Представники сторін в судове засідання 11.02.10. не з’явились, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 18.01.10. про порушення провадження у справі № 30/37 не виконали, але 08.02.10. представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано клопотання про відкладення розгляду справи № 30/37, 10.02.10. представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано клопотання про відкладення розгляду справи № 30/37.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.10. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи № 30/37 відкладено на 02.03.10. о 15-20.

В судовому засіданні 02.03.10. представником відповідача подано суду письмові заперечення по справі № 30/37, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»зазначає, що навіть у випадку розірвання судом Договору № б/н від 22.09.08. купівлі-продажу нежитлової будівлі автостанції, позивач не вправі вимагати від відповідача повернення нерухомого майна автостанції, а в праві вимагати лише його оплати.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»вважає, що повністю розрахувався за придбане у позивача нерухоме майно автостанції шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, та робить висновок, що не має заборгованості перед позивачем.

В судовому засіданні 02.03.10. представником відповідача подано суду клопотання про відкладення розгляду справи № 30/37, для надання можливості сторонам врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди.

Представник позивача не заперечує проти поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 02.03.10. представником відповідача подано суду клопотання про продовження на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строку вирішення спору у справі № 30/37.

Представник позивача не заперечує проти поданого відповідачем клопотання.

В судовому засіданні 02.03.10. судом на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 29.04.10. о 10-05.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.10 продовжено строк вирішення спору у справі № 30/37.

В судовому засіданні 29.04.10. представником позивача на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої Відкрите акціонерне товариство «Львівавтотранс»просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості в розмірі 89 300,00 грн.

Крім того, в судовому засіданні 29.04.10. представником позивача було подано письмові пояснення по справі, відповідно до яких Відкрите акціонерне товариство «Львівавтотранс»зазначає, що у відповідності до п. 3 Договору купівлі-продажу автостанції від 22.09.08. покупець зобов'язувався перерахувати за об'єкт продажу –89 300,00 грн. протягом 30 днів з дати підписання Договору та Протоколу № 138-81Н від 05.09.08., факт повного розрахунку за продану нерухомість буде підтверджено фінансово-платіжними документами про перерахування її вартості на рахунок Продавця, та наголошує, що на сьогоднішній день кошти за об'єкт не сплачені, фінансово-платіжні документи не представлені.

Також, позивач посилається на те, що щодо укладення угоди про розстрочення боргу від 11.08.08. між ВАТ «Львівавтотранс»та ТзОВ «Транс-Лізинг»та відповідно укладення Договору про відступлення права вимоги між відповідачем та ТзОВ «Транс-Лізинг»від 22.08.08., він на здійснення таких правочинів не давав ніяким представникам відповідних довіреностей, а про їх існування вперше стало відомо лише з ухвали Господарського суду м. Києва.

В своїх письмових поясненнях Відкрите акціонерне товариство «Львівавтотранс»зазначає, що не відповідають дійсності твердження представника відповідача про направлення зустрічних однорідних вимог на суму 715750 тис. грн., оскільки ніяких заяв позивач не отримував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.10. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи № 30/37 відкладено на 03.06.10. о 11-00.

В судовому засіданні 03.06.10. представником позивача було подано письмові пояснення по справі № 30/37, відповідно до яких Відкрите акціонерне товариство «Львівавтотранс»зазначає наступне. 08.08.08. ВАТ «Львівавтотранс»видало довіреність Сушку Олександру Володимировичу представляти інтереси товариства у виконавчому провадженні по стягненню боргу з позивача на підставі наказів Господарського суду Львівської області. Стягувачем по виконавчому провадженні є ТОВ «Транс - Лізинг». З ухвали Господарського суду міста Києва стало відомо, що 11.08.08. представник Сушко О. В. підписав мирову угоду про розстрочення боргу із стягувачем не повідомивши про це ВАТ «Львівавторанс»та голову правління особисто, оскільки таких повноважень на укладення багатотисячної угоди голова правління не давав (848 623,18 грн.). Для підписання таких угод згідно Статуту ВАТ «Львівавтотранс»потрібна згода Спостережної ради п. 9.3. Крім того, дана угода не була затверджена Господарським судом Львівської області всупереч п. 5 Мирової угоди та ст. 78 ГПК України.

Крім того, щодо укладення договору про відступлення права вимоги між відповідачем та ТОВ «Транс-Лізинг»від 22.08.08. позивач зазначає, що про його існування вперше голові правління стало відомо лише з направленої ухвали Господарського суду міста Києва, а тому не відповідають дійсності твердження представника відповідача про направлення зустрічних однорідних вимог на суму 715750 тис. грн., оскільки ніяких заяв позивач не отримував.

Позивач посилається на те, що на момент укладення договору відступлення права вимоги від 22.08.08. ТОВ «Транс - Лізинг»вже набуло статусу стягувана та вже здійснило права вимоги до ВАТ «Львівавтотранс», а на дату укладення договору купівлі-продажу автостанції за адресою: Львівська обл., Жидачівський район, м. Ходорів, вул. Грушевського М., б. 63 – 22.09.08. відповідач не повідомив (приховав інформацію) ВАТ «Львівавтотранс»про існування мирової угоди і договору відступлення права вимоги, які відповідно датовані 11 та 22 серпня 2008 року, оскільки наперед знав, що не буде здійснювати розрахунків по укладених договорах купівлі-продажу автостанцій.

Таким чином, позивач вважає що мирова угода про розстрочення боргу від 11.08.08. та Договір уступки права вимоги від 22.08.08. не мають юридичної сили, так як укладені з порушенням норм чинного законодавства України.

В судовому засіданні 03.06.10. представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої Відкрите акціонерне товариство «Львівавтотранс»просить суд накласти арешт на все нерухоме майно та грошові суми, що знаходяться на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»на суму заборгованості 89300 грн. В задоволенні заяви судом відмовлено

03.06.10. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Лізинг»через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано письмові пояснення, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Лізинг»зазначає, що на момент прийняття керівництвом ВАТ «Львіватотранс»та ТОВ «Транс-Лізинг»рішення про укладення Мирової угоди про розстрочення боргу від 11.08.08. у ВДВС ГУЮ у Львівській області знаходилось на виконанні два виконавчих документа: накази Господарського суду Львівської області від 27.09.07. № 4/1256-4/75 та від 18.09.06. № 4/390-17/47 (4/761-4/30) на суму 848 623,18 грн.; за постановою державного виконавця у разі стягнення суми заборгованості, ВАТ «Львівавтотранс»зобов'язане було сплатити виконавчий збір у розмірі 10% від вказаної суми (84 862 грн.) та погасити видатки на примусове виконання рішення.

Крім того, в письмових поясненнях зазначається, що під час здійснення виконавчого провадження державним виконавцем ВДВС ГУЮ у Львівській області було накладено арешт на нерухоме майно автостанцій, які належали на праві власності ВАТ «Львівавтотранс», серед яких було і нерухоме майно автостанції зазначене у договорі купівлі-продажу, який наявний у матеріалах справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Лізинг»посилається на те, що 11.08.08. представники ВАТ «Львіваторанс»та ТОВ «Транс-Лізинг»уклали Мирову угоду про розстрочення боргу, після укладення якої з нерухомого майна автостанцій, яке належало ВАТ «Львівавтотранс», було знято арешт і ВАТ «Львівавтотранс»вправі було вільно розпорядитися їм на власний розсуд.

Також, в письмових поясненнях є посилання на те, що оскільки умовами Мирової угоди про розстрочення боргу було передбачено право ТОВ «Транс-Лізинг» відступити право вимоги за цією угодою до ВАТ «Львівавтотранс», то ТОВ «Транс-Лізинг»до виконання зі сторони ВАТ «Львівавтотранс»свого зобов'язання в частині сплати боргу уклало з ТОВ «СІД Автотранс»договір відступлення права вимоги від 22.08.08., у відповідності до якого ТОВ «Транс-Лізинг»відступило ТОВ «СІД Автотранс»на підставі ст.512-519 ЦК України право вимоги до ВАТ «Львівавтотранс»на суму 848 623,18 грн. за Мировою угодою про розстрочення боргу від 11.08.08.

Враховуючи викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Лізинг»вважає, що вимоги ТОВ «СІД Автотранс»до ВАТ «Львівавтотранс»про зарахування зустрічної заборгованості в сумі 848 623, 18 грн. на підставі укладеного з ТОВ «Транс-лізинг»договору уступки права вимоги від 22.08.08. є обґрунтованими та підлягають до задоволенню.

Представник відповідача в судове засідання 03.06.10. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 29.04.10. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.10. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Лізинг», на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.06.10. о 11-40.

В судовому засіданні 29.06.10. представник позивача підтримав свої позовні вимоги.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 29.06.10. не з’явились, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 03.06.10. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні за згодою представника позивача було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

22.09.08. між Відкритим акціонерним товариством “Львівавтотранс” (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СІД Автотранс” (далі - Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі № б/н від 22.09.08. (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.) Продавець продав, а Покупець купив належні продавцю 55/100 ідеальних частин нежитлової будівлі автостанції, що знаходиться за адресою: Львівська область, Жидачівський район, м. Ходорів, вул. Грушевського М., б. 63.

Пунктом 3 Договору визначено, що продаж нежитлової будівлі здійснюється за 89300,00 грн. з ПДВ, які Покупець зобов‘язується перерахувати на поточний рахунок Продавця протягом 30 банківських днів з дня підписання 03.09.08. сторонами цього Договору Протоколу проведення відкритих торгів Товарною біржею “НАША” № 138-81 Н. Факт повного розрахунку за продану нерухомість буде підтверджено фінансово-платіжними документами про перерахування її вартості на вказаний в Договорі поточний рахунок Продавця.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов Договору не виконав свого обов‘язку покупця, плату за придбаний об‘єкт повністю не сплатив.

Крім того, в обгрунтування своїх позовних вимог, позивачем зазначено, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогами про перерахування коштів по Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача заяви-претензії, та лист звернення № 01-519 від 15.12.08. з вимогою погасити заборгованість.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як визначено ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору та чинного законодавства України не виконав свого обов‘язку покупця, плату за придбаний об‘єкт повністю не сплатив, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»виникла заборгованість перед Відкритим акціонерним товариством «Львівавтотранс»в розмірі 89 300,00 грн.

Заперечення відповідача про те, що не має заборгованості перед позивачем внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог не приймаються судом до уваги з огляду на наступне

11.08.08. між TOB “Транс-Лізинг” та позивачем було укладено мирову угоду про розстрочення боргу, у відповідності до якої позивач визнав заборгованість перед TOB “Транс-Лізинг” у розмірі 848 623,18 грн., яка підтверджується матеріалами виконавчих проваджень відкритих на підставі наказів Господарського суду Львівської області від 18.09.2006 № 4/390-17/47 та від 27.09.2007 № 4/1256-4/75.

Умовами п. 7 мирової угоди про розстрочення боргу передбачено, що TOB “Транс-Лізинг”вправі відступити право вимоги до ВАТ “Львівавтотранс” у розмірі 846 623,18 грн. третій особі у відповідності до статей 512-516 ЦК України.

22.08.08. між TOB “Транс-Лізинг” та відповідачем підписано Договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого TOB “Транс-Лізинг” відступило відповідачу право вимоги до позивача у розмірі 846 623,18 грн., яке належало TOB “Транс-Лізинг” на підставі угоди про розстрочення боргу від 11.08.08.

Разом з цим, частина 5 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України визначає, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Оскільки, мирова угода, згідно якої позивач визнав заборгованість перед TOB “Транс-Лізинг” у розмірі 848 623,18 грн. не затверджена Господарським судом Львівської області (відповідної ухвали на підтвердження зазначених обставин сторонами не подано), таким чином вона не породжує обов‘язків для позивача.

Крім цього, доцільно зазначити, що частина 2 статті 512 Цивільного кодексу України визначає, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов‘язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Позивач в поданих до суду 03.06.10. письмових поясненнях зазначає, що йому стало відомо про укладення договору про відступлення права вимоги від 22.08.08. лише з отриманої ухвали суду. Доказів на спростування тверджень позивача та підтверджуючих дотримання порядку повідомлення позивача про заміну кредитора відповідач суду не надав.

Враховуючи все вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором № б/н від 22.09.08. купівлі-продажу в розмірі 89 300,00 грн.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 89,00 грн. підлягають поверненню з Державного бюджету України з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України № 825 від 05.08.09., яка втупила в дію 13.08.09., внесено зміни до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.05. № 1258 “Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів”, згідно якої розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у господарських справах встановлено в сумі 236,00 грн.

Сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається на день подання позовної заяви.

Позивач в якості доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу подав платіжне доручення № 2385 від 23.10.09. про сплату витрат в розмірі 325,00 грн., тоді як позивач звернувся з позовом до суду після зміни розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процессу, а сааме 29.12.09., тобто в більшому розмірі ніж передбачено.

Відповідно до положення п. 13 ст. 6 “Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ”, повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку після звернення особи.

Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Стаття 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, передбачає часткове повернення сплаченого державного мита у випадку внесення його в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Позивач в якості доказів сплати державного мита подав платіжне доручення № 2375 від 23.10.09. про сплату державного мита в розмірі 978,00 грн.

В зв’язку з тим, що позивачем при подачі позовної заяви було сплачено державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством України, а саме зайво сплачена сума в розмірі 85,00 грн., відповідно до ст. 8 Декрету кабінету Міністрів України «Про державне мито», підлягає поверненню позивачу.

Враховуючи викладене, зайве сплачені позивачем витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 89 (вісімдесят дев‘ять) грн. 00 коп., та зайво сплачене позивачем державне мито в розмірі 85 (вісімдесят п'ять) грн., 00 коп. підлягають поверненню з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс»задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІД Автотранс” (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 16/13, код ЄДРПОУ 35428933) на користь Відкритого акціонерного товариства “Львівавтотранс” (79041, м. Львів, вул. Окружна, б. 57а, код ЄДРПОУ 22406913) 89300 (вісімдесят девять тисяч триста) грн., 00 коп. - основного боргу, 893 (вісімсот дев'яносто три) грн. 00 коп. - витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. На підставі даного рішення - повернути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Львівавтотранс” (79041, м. Львів, вул. Окружна, б. 57а, код ЄДРПОУ 22406913) зайво сплачене державне мито в сумі 85 (вісімдесят п'ять) грн., 00 коп. на підставі платіжного доручення № 2375 від 23.10.09. яке залишається в матеріалах справи № 30/37, та зайво сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 89 (вісімдесят дев'ять) грн., 00 коп. на підставі платіжного доручення № 2385 від 23.10.09. яке залишається в матеріалах справи № 30/37.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.М. Ващенко