Постанова № 10276530, 23.06.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"23" червня 2010 р. № 2а- 2997/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О., суддів - Мельникова Р.В., Шляхової О.М.,

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі:

представника позивача - Кривошеєнко О.Ю.,

представника відповідача - Симонова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудсервіс" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000121800/0 від 12.03.2010р. про визначення суми податкового зобовязання на прибуток у сумі 48028,10 грн. та фінансової санкції по податку на прибуток 24014,05 грн., всього - 72042,15 грн.; та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000131800/0 від 12.03.2010р. про визначення позивачу суми податкового зобовязання по ПДВ у сумі 38422,50 грн. та фінансової санкції по ПДВ 19211,25 грн., всього - 57633,75 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі службового посвідчення, виданого ДПА в Харківській області, начальником відділу відпрацювання схем мінімізації платежів до бюджету Дяченко Д.Д. була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Технобудсервіс» з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яке мало правовідносини з плаником податків - ПП фірма «Алісан Україна». Позивач зазначає, що перевірка проведена всупереч вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні», висновки акту ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова не відповідають вимогам Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» N 327 від 10.08.2005р., донарахування спірних податкових зобовязань зроблено всупереч вимог п.п. 15.1.1. п. 15.1., статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Крім того, позивач зазначає, що правових підстав винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідно вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» не існувало, тому просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги адміністративного позову підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

В ході судового розгляду справи представником відповідача було надано заперечення проти адміністративного позову, у яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає його безпідставним. Зазначив, що діючим законодавством для документальних невиїзних перевірок не передбачено видання наказу та направлення на перевірку, а вимагається лише вручення платнику податків запрошення за 10 днів до її проведення, що відповідачем і було зроблено, тому вважає, що порушення відповідачем порядку проведення перевірки відсутнє. Крім того, представник відповідача зазначив про відсутність реального настання обумовлених договором підряду наслідків з посиланням на протокол допиту громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5, невідповідність договорів, актів виконаних робіт та податкових накладних вимогам законодавства. В обґрунтування своєї позиції, представник відповідача також зазначив, що з боку відповідача відсутні порушення строків, визначених п.п. 15.1.1. п. 15.1., статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки вважає, що податкові декларації позивача з податку на прибуток за 4 квартал 2006р. та з ПДВ за грудень 2006р. містять перекручені дані, тому вважаються ДПІ не поданими.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

ТОВ «Технобудсервіс» зареєстровано виконавчим комітетом Харківської міської ради 28.11.2001р., свідоцтво про державну реєстрацію №14801050002005880.

ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ППФ «Алісан-Україна» за період з 01.12.2006 по 31.01.2007 рік, за наслідками якої було складено акт № 684/18-007/31645571 від 24.02.2010 року. Відповідно до п. 2.1. зазначеного акту перевірка проводилася з 15.02.2010 по 18.02.2010.

Перевіряючими зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р №168/97 "Про податок на додану вартість" Далі Закон України № 168/97, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 38422,5грн., у т.ч. грудень 2006 року - 38422,5грн. та вимог п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі Закон України №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 48028,1 грн., у т.ч.:4 квартал 2006 року-48028,1 грн.

Такого висновку податковий орган дійшов виходячи з того, що Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2008 року, що набула законної сили, визнано недійсним з моменту видачі отримані ПП фірма «Алісан-Україна» свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ№29894253 від 30.10.2006 р. та № 100047057 від 16.06.2007р., тому укладений позивачем та ППФ «Алісан-Україна» правочин не спричинив реального настання правових наслідків та суперечить інтересам держави та суспільства.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000121800/0 від 12.03.2010р., яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 72042,15 грн., з яких: основний платіж у розмірі - 48028,10 грн., фінансова санкція -24014,05 грн. та податкове повідомлення рішення № 0000131800/0 від 12.03.2010р.,яким визначено податкове зобовязання по ПДВ у сумі 57633,75 грн., з яких: основний платіж -38422,50 грн. та фінансова санкція - 19211,25 грн.

Щодо повноважень податкового органу на проведення перевірки суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про державну податкову службу в Україні» визначено статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. За змістом ст. 3 згаданого Закону органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями ВР АР Крим і Ради міністрів АР Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Матеріалами справи встановлено, що згідно преамбули акту ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 684/18-007/31645571 відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Технобудсервіс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Алісан-Україна».

Підставою для проведення перевірки в акті перевірки визначено ч. 1 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04 грудня 1990 року № 509-XII.

Вказаною нормою передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Таким чином, конкретні випадки, в яких у податкового органу виникає право на проведення невиїзних документальних перевірок та порядок їх проведення, повинні бути встановлені в законі.

Відповідач, в обґрунтування правомірності перевірки посилається на Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005р. №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005р. за №925/112105 (далі - Порядок № 327), яким передбачено, що у разі неявки посадових осіб субєкта господарювання для проведення невиїзної документальної перевірки протягом 10 днів після отримання письмового запрошення органу податкової служби складається акт про неявку посадових осіб субєкта господарювання на запрошення органу податкової служби.

Однак вищезазначений порядок не є Законом, та не має такого Закону який передбачає підстави проведення невиїзних документальних перевірок.

Суд також зазначає, що вказана у акті перевірки підстава для проведення перевірки, а саме, щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Алісан-Україна», передбачена для позапланових виїзних перевірок, відповідно до п.5 ч.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». При цьому, матеріали справи містять постанову Харківського окружного суду від 22.02.2010 року, яка набрала законної сили та відповідно до якої в задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова до ТОВ «Технобудсервіс» про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з цих підстав було відмовлено (арк. справи 134).

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають діючому законодавству.

Щодо наявності у відповідача підстав для нарахування податкових зобов'язань поза межами строків, визначених п.п. 15.1.1. п. 15.1. ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед державними бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 від 21.12.2000р.(далі Закон України №2181) суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 15.1.1.п.15.1 ст.15 ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до акту перевірки, при перевірці правильності визначення валових витрат та повноти нарахування податку на додану вартість перевірялись дані декларації з податку на додану вартість за грудень 2006р.№ 90427, яка отримана ДПІ 15.01.2007р., та з податку на прибуток підприємства за 4 кв. 2006р. №99430, яка отримана ДПІ 01.02.2007р. (арк. справи 21,36,95,98).

Таким чином, податковий орган визначив суму податкових зобовязань платника ТОВ «Технобудсервіс» після закінчення строку передбаченого п.п. 15.1.1. п. 15.1. ст.15 Закону України №2181.

Суд зазначає, що у п.п. 15.1.2. Закону України № 2181 наведено вичерпний перелік підстав коли податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, а саме: а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано; б) судом встановлено скоєння злочину, посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

В обґрунтування правомірності своїх дій відповідач посилається на ч.5 п.п. 4.1.2 п. 4.1. статті 4 Закону № 2181, якою передбачено можливість не визнання з боку податкового органу податкової декларації, яка заповнена всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення.

Суд зазначає, що відповідно до ч.5 п.п. 4.1.2 п. 4.1. статті 4 Закону України №2181 податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується відповідачем по справі, що податкові декларації за 2006р. містили зазначення обов'язкових реквізитів, були підписані відповідними посадовими особами ТОВ «Технобудсервіс», були скріплені печаткою підприємства платника податків.

Крім того, відповідно до ч. 5 п.п. 4.1.2 п. 4.1. статті 4 Закону України №2181, у випадках невизнання податковим органом поданої звітності як податкової декларації, контролюючий орган звертається до платника податків з пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), при цьому таке рішення платник податків має право оскаржити. Судом встановлено, що такого рішення відповідачем не виносилось.

З урахуванням наведеного доводи ДПІ про неприйняття своєчасно поданих, таких, що містять обов'язкові реквізити, підписаних відповідними посадовими особами та скріплених печатками підприємства декларацій, є необґрунтованими.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, в додаткових поясненнях, на те, що декларація з податку на прибуток ТОВ «Технобудсервіс» за 1 кв.2007р. була надана до ДПІ 03.05.2007р., оскільки при перевірці повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість дані зазначеної декларації не перевірялись.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про нарахування податковим органом позивачу податкових зобов'язань поза межами строку, визначеного у підпункті 15.1.1п.15.1.ст.15 Закону України № 2181.

Відносно висновку відповідача про порушення ТОВ «Технобудсервіс» вимог пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97 суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у якості правових підстав донарахування позивачу спірних податкових зобовязань з податку на додану вартість, податковим органом зазначена постанова Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2008 року по справі № 2-а-2944/08 згідно якої встановлено факт нікчемності угоди купівлі-продажу підприємства ППФ «Алісан-Україна» іншому учаснику, визнано недійсним з моменту видачі отримані ППФ «Алісан-Україна» свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 29894253 від 30.10.2006р. та № 100047057 від 16.06.2007р.

В акті перевірки зазначено, що не задекларувавши податкові зобовязання з податку на додану вартість ПФ «Алисан-Україна» ухилилась від виконання обовязків по їх сплаті. Зроблено висновок, що відповідно до ст.215, п.1,5 ст.203, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, правочини укладені та такі, що виконувались, від імені ПФ «Алисан-Україна»не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства. (арк. справи 35).

З приводу позиції відповідача суд зазначає таке.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 1 та 4 «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, порушення допущенні одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, не можуть впливати на права та обовязки іншого платника податків.

Суд також зазначає, що відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного Кодексу (далі - ЦК) України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із абзацом 1 ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно із абзацом 1 ч.2 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним. Згідно із ч.2 ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялись сторони. Згідно з ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України, господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печаткою. Згідно вимог ч.3 ст. 180 ГК України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору. В силу ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 08.12.2006р. між ППФ «Алісан-Україна» та ТОВ «Технобудсервіс» був укладений договір підряду № 75. Предмет зазначеного договору, визначено у п.1.1., відповідно до якого ТОВ «Технобудсервіс» доручає, а ППФ «Алісан-Україна» зобовязується виконати ремонт стін ГКП, одноповерхова частина ТОВ «Сан Интербрю Україна». Ціна договору визначена у п.2, відповідно до якого вартість робіт складає 230534,90грн., в т.ч. НДС -38422,50 грн. Відповідно до п.4.1, датою початку робіт вважається дата підпису договору, закінчення робіт не пізніш 31 грудня 2006р.

Відповідно до умов укладеного договору ППФ «Алісан Україна» виконало ремонтні роботи, про що свідчить акти виконаних підрядних робіт за грудень, в яких визначено найменування та витрати (локальний кошторис) (арк. справи 70-77), відомості-витрати по факту (арк. справи 78-81) та довідки щодо вартості виконаних підрядних робіт ( арк. справи 82-85), а також податкові накладні № 28/12-06, № 29/12-06, № 30/12-06, № 31/12-06(арк. справи 66-79). Розрахунки між субєктами господарювання за виконані роботи були проведені у безготівковому порядку на загальну суму 38422,50 грн., про що свідчать платіжні доручення №12 від 09.01.2007р., №14 від 10.01.2007р., №15 від 11.01.2007р., №19 від 12.01.2007р., №23 від 16.01.2007р.

Таким чином, вищезазначеними документами підтверджено факт виконання сторонами договору підряду № 75 від 08.12.2006 р. в повному обсязі.

Крім того, здійснення вищезазначених ремонтних робіт повністю узгоджується з видами діяльності ТОВ «Технобудсервіс» визначеними у довідці №4329 від 20.01.2005р., а саме: загальне будівництво будівель (нові роботи, реконструкції та відновлення), будівництво місцевих трубопроводів і прокладання ліній енергозабезпечення та звязку місцевого призначення, водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи, інші види діяльності повязані з покриттям підлоги і стін, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. (арк. справи 108).

В акті перевірки не зазначено посилання ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на те, що у ТОВ «Технобудсервіс» відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу управлінського або технічного персоналу, не вказано здійснення зазначених операцій з урахуванням часу, обсягу матеріальних ресурсів та інше, що свідчить про відсутність реального характеру укладеного між ППФ «Алісан-Україна» та ТОВ «Технобудсервіс» договору підряду № 75 від 08.12.2006р.

Посилаючись на вимоги ст.203 ЦК України, відповідач не зазначив, в чому ж саме зміст правочину суперечить діючому законодавству.

Крім того, відповідно до п.п.7.4.1., п.7.4. ст.7 Закону України №168/97, в редакції, що діяла на момент правовідносин ППФ «Алісан-Україна» та ТОВ «Технобудсервіс», зазначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.4.4. Закону України №168/97, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого в звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України №168/97, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України №168/97, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до п.7.4.5 вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.18 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженої Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріпляються печаткою такого платника податку-продавця. Згідно з п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Позивачу були виписані ППФ «Алісан - Україна» податкові накладні з дотриманням вимог п.п.7.2.1.п.7. Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд також зазначає, що відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника ПДВ діє до дати її анулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами по справі, що анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ППФ «Алісан-Україна» здійснилось лише 21.05.2008р., про що свідчить акт №113/29-04, зазначене підприємство знаходиться в Єдиному державному реєстрі. (арк. справи 100).

Отже, на дату підписання податкових накладних контрагент позивача перебував на податковому обліку як платник ПДВ, мав відповідне свідоцтво про реєстрацію його платником ПДВ, перебував в Єдиному державному реєстрі.

Су дійшов висновку, що визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ з підстави перереєстрації юридичної особи з порушенням чинного законодавства не тягне за собою автоматично недійсність всіх правочинів, укладених до цього такою юридичною особою, та не свідчить про укладення всіх правочинів з метою ухилення від сплати податків.

Суд зазначає, що чинними законодавчими та нормативними актами не передбачено обовязок сторони угоди перевіряти правоздатність, сплату податків іншою стороною угоди. Крім того за змістом ст. 20 Закону України „Про систему оподаткування” в редакції ЗУ від 18.02.1997 року № 77/97 ВР зі змінами та доповненнями обовязок контролю за здійсненням контрагентами розрахунків з бюджетом віднесено тільки на державні податкові органи та інші державні органи у рамках їх компетенції. Позивач не повинен нести відповідальність за можливі порушення законодавства, припущені з боку контрагентів за господарськими операціями. Про це прямо вказано у статті 61 Конституції України, а саме, юридична відповідальність має індивідуальний характер.

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів пп. 7.4.1,7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” при формуванні податкового кредиту, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для виключення зі складу податкового кредиту позивача сум ПДВ, сплачених (нарахованих) по операціях з ППФ "Алісан - Україна".

Щодо висновків відповідача про порушення ТОВ «Технобудсервіс» вимог п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у якості правових підстав донарахування позивачу спірних податкових зобовязань з податку на прибуток, податковим органом також зазначена постанова Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2008 року по справі № 2-а-2944/08 згідно якої встановлено факт нікчемності угоди купівлі-продажу підприємства ППФ «Алісан-Україна» іншому учаснику, визнано недійсним з моменту видачі отримані ППФ «Алісан-Україна» свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 29894253 від 30.10.2006р. та № 100047057 від 16.06.2007р.

В акті перевірки зроблено висновок, що первинні документи отримані ТОВ «Технобудсервіс» від ППФ «Алісан - Україна» не спричиняють реального настання правових наслідків, не можуть бути основою для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток.

З приводу позиції відповідача суд зазначає з наступне..

Відповідно до п.5.1 ст.5 ЗУ "Про оприбуткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1. цього Закону врегульовано, що до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат сплачених (нарахованих) у термін звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажу продукції і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених п. 5 .3 5.7 ст.5.

Відповідно до п. 5.3.9. Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено в судовому засіданні, всі операція між ТОВ «Технобудсервіс» і ППФ «Алісан-Україна» були здійснені на підставі відповідних первинних документів, а саме: договору підряду № 75 від 08.12.2006 року, факт виконання якого засвідчено актами виконаних робіт б/н за грудень 2006р., податковими накладними від 28.12.2006р. № 28/12-06, 29/12-06, 30/12-06, 31/12-06 та документів про фактично повне здійснення розрахунків у безготівковій формі на підставі платіжних доручень № 12 від 09.01.2007 року на суму 54643,70 грн., № 14 від 10.01.2007 року на суму 57683,40 грн., № 15 від 11.01.2007 року на суму 56334,60 грн., № 19 від 12.01.2007 року на суму 30000,00 грн., № 23 від 16.01.2007 року на суму 31873,20 грн.

У судовому засіданні представники сторін підтвердили факт розрахунків позивача з контрагентом в безготівковій формі. Вказана обставина відображена і в акті перевірки № 684/18-007/31645571, де на стор. 5, 12 зазначено, що розрахунки між субєктами господарювання проводилися у безготівковій формі, в рахунок оплати за виконані послуги сплачено: 54643,70 грн. в т.ч. ПДВ 9107,30грн.; 57683,40 грн. в т.ч. ПДВ 9613,90 грн.; 56334,60 грн. в т.ч. ПДВ 9389,10 грн.; 30000,00 грн. в т.ч. ПДВ 5000,00грн.; 31873,20 грн. в т.ч. ПДВ 5312,20грн.

З урахуванням наведеного, витрати по договору підряду № 75 від 08.12.2006 року дійсно та повністю повязані з придбанням послуг. Враховуючи, що господарські операції підприємств підтверджено первинними документами, визначеними законодавством, підстав для виключення зі складу валових витрат суми 48028,10 грн. не має.

Суд зазначає, що обовязкові приписи ч. 2 статті 19 Конституції України зобовязують органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не спростовано факт, що всі первинні документи про виконання договору підряду, зокрема акти виконаних робіт та податкові накладні, виписані сторонами на виконання умов договору та вимог чинного законодавства, відповідають вимогам Закону України “Про податок на додану вартість”, Порядку заповнення податкової накладної, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідачем не надано доказів, а судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договору не направлений на реальне настання наслідків, обумовлених ним.

З урахуванням наведеного, посилання податкового органу на ст. 215 ЦК України та визначення нікчемними всіх правочинів, укладених з ППФ «Алісан-Україна» безпідставне.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди серед іншого перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи.

При розгляді даної справи судом встановлено, що перевірка відповідачем здійснювалась за відсутністю підстав передбачених Законом, податкові зобовязання були донараховані поза межами строку передбаченого Законом та без належних обґрунтувань.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позов про скасування податкових повідомлень рішень Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000121800/0 від 12.03.2010р. та № 0000131800/0 від 12.03.2010р. є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний колегія суддів,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудсервіс" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000121800/0 від 12.03.2010 року.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000131800/0 від 12.03.2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудсервіс" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня виготовлення повного тексту постанови та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 30.06.2010 року.

Головуючий суддя Піскун В.О.

Суддя Мельников Р.В.

Суддя Шляхова О.М.