Постанова № 10276348, 01.07.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-2737/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єресько Л.О.,

при секретарі Коробовій А.В.,

за участю:

прокурора - Кучерявої Т.В.,

представника позивача - Фищука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Прокурора м. Полтави, в інтересах держави в особі Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідівдо Агрофірми "Вересень"про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

14 червня 2010 року Прокурор м. Полтави, в інтересах держави в особі Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідівзвернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Агрофірми "Вересень"про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 16806 грн. 67 коп. та пені в розмірі 272 грн. 16 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ”, а саме в 2009 році підприємство не виконало нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 1 робочого місця, що має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 16806 грн. 67 коп. та пені у розмірі 272 грн. 16 коп. у звязку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій .

У судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримли позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не зявився, хоча в матеріалах справи наявні докази, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомив, клопотань та заперечень не надав.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як зазначено у ст. 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування. Відповідно до п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. N 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно п. 9 цього Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

За змістом ст. 20 України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Пункт 4 ст. 17 КАС України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Отже, даний спір підвідомчий адміністративному суду.

Судом встановлено, що згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (форма № 10-ПІ, реєстраційний номер 53/206/37 від 28.02.2010 року), наданим Агрофірмою "Вересень" Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві в цей період становила 150 осіб, фонд оплати праці штатних працівників складав 2521 тис. грн. У відповідності до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 6 робочих місць.

У рядку 02 вищезазначеного звіту відповідач визначив, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 6 осіб, а також надав список інвалідів, які працювали на підприємстві в 2009 році.

Разом з тим, обрахована позивачем відповідно до Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 р. N 42, середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві в 2009 році, становить 5 робочих місць ((12 міс.+12 міс.+12 міс.+12 міс.+12 міс.+1 міс.)/12іс. = 5,08, що округлюється до 5).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач невірно визначив середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а, отже, підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця.

Частиною 3 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею ж 18 встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, нормами цієї статті встановлені конкретні обовязки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю /далі по тексту - роботодавців/ стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, виконання яких роботодавцями презумує виконання їх обовязку щодо самостійного працевлаштування інвалідів, встановленого частиною 3 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ”. А, оскільки працевлаштування інвалідів роботодавцями неможливе без відповідного волевиявлення інвалідів, то норми статті 18 також визначають, хоч і опосередковано, обовязок інвалідів звернутися з метою працевлаштування або до роботодавців безпосередньо, або до центру зайнятості. В свою чергу альтернативний спосіб реалізації прав інвалідів на працевлаштування зумовлює обовязок роботодавців звітувати до центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420 “Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення ” формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій ”, яка відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення ” подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.

У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

З огляду на викладене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Цей звіт є водночас і запитом про направлення до роботодавця інвалідів для працевлаштування, оскільки центр зайнятості, отримавши інформацію від інвалідів насамперед про їх бажання працювати, а від роботодавця про намір та можливості працевлаштувати інвалідів, не тільки має змогу, а й зобовязаний відреагувати на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів певною працею та бажання конкретних інвалідів реалізувати своє право на працевлаштування з врахуванням індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, наявних у них кваліфікації та знань. До такого висновку можна дійти, виходячи зі змісту норм статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” та пункту 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення ”.

Так, відповідно до статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення ” Державна служба зайнятості має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Згідно листа Глобинського районного центру зайнятості № 1213 від 31.05.2010 року, копія якого наявна в матеріалах справи, відповідачем впродовж усього 2009 року звіти про наявність вакансій (форми 3-ПН), не подавались.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату цих санкцій відповідно до статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ”.

Відповідно до статті 20 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

У відповідача в 2009 році працювало 150 працівників, фонд оплати праці у вказаному році складав 2521000 грн. 00 коп., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає: 2521000: 150 = 16806,67 грн.

За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач до 16.04.2009 (термін сплати встановлено частиною 4 статті 20 вказаного Закону до 15 квітня року, наступним за роком, у якому відбулося порушення нормативу) повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 16806,67 х 1 - 0 = 16806,67 грн.

У зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну позивачем було зараховано пеню в сумі 272,16 грн (16806,67 грн х 0,03%) х 54 дн.

Оскільки вказані суми так і не були сплачені відповідачем, то відповідно до частини 5 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” ці суми можуть бути стягнуті в примусовому порядку за відповідним рішенням суду.

У відповідності до частини 4 статті 94 КАС України у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Прокурора м. Полтави в інтересах держави в особі Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Агрофірми "Вересень" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.

Стягнути з Агрофірми "Вересень" (код ЄДРПОУ 23810167, с. Погреби, Глобинський район, Полтавська область, р/р 26008010686201 в ПАТ "Альфа-Банк", МФО 300346) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, р/р 31210230700011 в ГУДК України в Полтавській області, МФО 831019, отримувач УДК у Глобинському районі) адміністративно-господарські санкції у розмірі 16806 грн. 67 коп. (шістнадцять тисяч вісімсот шість гривень шістдесят сім копійок) та пеню у розмірі 272 грн. 16 коп. (двісті сімдесят дві гривні шістнадцять копійок).

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана у 20-денний строк після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 06 липня 2010 року.

СуддяЛ.О. Єресько