Рішення № 102763026, 24.01.2022, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1058/21

Провадження № 2/368/175/22

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"24" січня 2022 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Лєвшин Н.О.

з участю представника позивача адвоката Кулініченка Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду м. Кагарлик цивільну справу в загальному позовному провадженні за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -

встановив:

представник позивача просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну частку (пай) площею 2,62 умовних гектара в с. Мирівка, Кагарлицького району, Київської області, яка належала згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) КВ №025602 зареєстрованого 10 серпня 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №603158 площею 2,5115 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 3222285600:02:301:0002, на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, зареєстрований 24 квітня 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010801401176 на ім`я ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи позов наступним.

10 серпня 1996 року ОСОБА_2 отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) КВ № 025602 розміром 2,62 умовних гектара в с. Мирівка, Кагарлицького району, Київської області.

27 січня 2006 року ОСОБА_2 заповів свою земельну ділянку площею 2,5115 га з кадастровим номером 3222285600:02:301:0002 в с. Мирівка Кагарлицького району Київської області ОСОБА_1 , позивачу по справі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Позивач, ОСОБА_1 , будучи єдиним спадкоємцем за заповітом, 13 квітня 2007 року звернувся з заявою до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

16 травня 2007 року розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області №311 було передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,5115 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 23222285600:02:301:0002, на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 603158.

24 квітня 2008 року на підставі розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області №311 від 16 травня 2007 року був зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №603158 на ім`я - ОСОБА_2 . Відповідно до даного акту останній, з 24 квітня 2008 року, став власником земельної ділянки площею 2,5115 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 3222285600:02:301:0002, на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку.

Статтею 1223 Цивільного кодексу України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, а відповідно до ст.1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1299 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, але для цього необхідно отримати свідоцтво про право на спадщину.

Протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, позивач, ОСОБА_1 подав до Кагарлицької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті - ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , позивачу по справі, було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, що розташована на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, так як державний акт на померлого - ОСОБА_2 , був виданий після його смерті, що підтверджується копією відмови. При цьому позивачу було роз`яснено право звернення до суду.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а згідно ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Як передбачено п. 3.5 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», обговореного на засіданні Пленуму Вищого спеціалізованого суду України 01 березня 2013 року, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1 і ч. 2 ст.126 ЗК України в редакції Закону від 05 березня 2009 року № 1066-УІ, введеного в дію 02 травня 2009 року).

Крім цього встановлено наступні підстави для звернення до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку: спадкодавець придбав у власність земельну ділянку за договором купівлі-продажу, дарування та іншою угодою, свідоцтвом про право на спадщину, проте не проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку; спадкодавцем складено заповіт на земельну частку(пай), але на день його смерті земельна ділянка йому не належить на підставі державного акту і за таких обставин нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку за заповітом.

Відповідно до п. 3.5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року N 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» встановлено, що спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року N7 про те, що відповідно до ст.1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Відповідно до ст.125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до наказу Держкомзему №168 від 15 лютого 2010 року «Про затвердження Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам» встановлюється, що кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальний цифровий код (номер) земельної ділянки, що не повторюється на території України, який формується під час проведення кадастрової зйомки, відображається на кадастровому плані земельної ділянки та документації із землеустрою та присвоюється їй при здійсненні державної реєстрації. Кадастровий номер зберігається за земельною ділянкою протягом усього часу іі існування, забезпечує унікальність ідентифікації земельної ділянки в державному земельному кадастрі і державному реєстрі земель, та зазначається на чергових кадастрових планах, у відомостях автоматизованої системи державного земельного кадастру, документах, що посвідчує право на земельну ділянку, договорах, угодах, витягах, охоронних зобов`язаннях, свідоцтвах, повідомленнях та довідках.

Виходячи з вищевказаного з часу присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, вона була внесена до відповідних реєстрів.

Згідно ст.78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни України, відповідно до ч. 1 ст.81 ЗК України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділенні в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а згідно ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, таким чином основним документом, який підтверджується право власності особи на земельну ділянку є відповідний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Крім цього згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону, відповідно до п.п. а, б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, а згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У постанові Верховного суду України від 22 травня 2013 року № 6-33 цс 13 сформульована правова позиція про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Державний акт на право приватної власності на землю був виготовлений на спадкодавця після його смерті, що свідчить про його незаконність.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що вказує на правомірність мого звернення до суду.

Представник відповідача в особі - Кагарлицької міської ради Київської області в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах є розписка про отримання судової повістки, причини неявки в суд не повідомив, а тому суд вважає, що відповідач в засідання суду не з`явилася без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухавши представника позивача та дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку про винесення рішення про задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносин.

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Підставами звільнення від доказування відповідно до вимог ст.82 ЦПК України є обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи,зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причинне подання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст.124 Конституції України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Нормою ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

10 серпня 1996 року ОСОБА_2 отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) КВ № 025602 розміром 2,62 умовних гектара в с. Мирівка, Кагарлицького району, Київської області.

27 січня 2006 року ОСОБА_2 заповів свою земельну ділянку площею 2,5115 га з кадастровим номером 3222285600:02:301:0002 в с. Мирівка Кагарлицького району Київської області ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Позивач, ОСОБА_1 , який є єдиним спадкоємцем за заповітом, 13 квітня 2007 року звернувся із заявою до Кагарлицької районної державної нотаріальної контори про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

16 травня 2007 року розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області № 311 було передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,5115 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 23222285600:02:301:0002, на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 603158.

24 квітня 2008 року на підставі розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області №311 від 16 травня 2007 року був зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №603158 на ім`я - ОСОБА_2 . Відповідно до даного акту останній, з 24 квітня 2008 року, став власником земельної ділянки площею 2,5115 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 3222285600:02:301:0002, на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку.

Статтею 1223 Цивільного кодексу України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, а відповідно до ст.1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1299 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, але для цього необхідно отримати свідоцтво про право на спадщину.

Протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, позивач, ОСОБА_1 подав до Кагарлицької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті - ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , позивачу по справі, було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, що розташована на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, так як державний акт на померлого - ОСОБА_2 , був виданий після його смерті, що підтверджується копією відмови. При цьому позивачу було роз`яснено право звернення до суду.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а згідно ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Як передбачено п. 3.5 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», обговореного на засіданні Пленуму Вищого спеціалізованого суду України 01 березня 2013 року, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1 і ч. 2 ст.126 ЗК України в редакції Закону від 05 березня 2009 року № 1066-УІ, введеного в дію 02 травня 2009 року).

Крім цього встановлено наступні підстави для звернення до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку: спадкодавець придбав у власність земельну ділянку за договором купівлі-продажу, дарування та іншою угодою, свідоцтвом про право на спадщину, проте не проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку; спадкодавцем складено заповіт на земельну частку(пай), але на день його смерті земельна ділянка йому не належить на підставі державного акту і за таких обставин нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку за заповітом.

Відповідно до п. 3.5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року N 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» встановлено, що спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року N7 про те, що відповідно до ст.1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Відповідно до ст.125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до наказу Держкомзему №168 від 15 лютого 2010 року «Про затвердження Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам» встановлюється, що кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальний цифровий код (номер) земельної ділянки, що не повторюється на території України, який формується під час проведення кадастрової зйомки, відображається на кадастровому плані земельної ділянки та документації із землеустрою та присвоюється їй при здійсненні державної реєстрації. Кадастровий номер зберігається за земельною ділянкою протягом усього часу іі існування, забезпечує унікальність ідентифікації земельної ділянки в державному земельному кадастрі і державному реєстрі земель, та зазначається на чергових кадастрових планах, у відомостях автоматизованої системи державного земельного кадастру, документах, що посвідчує право на земельну ділянку, договорах, угодах, витягах, охоронних зобов`язаннях, свідоцтвах, повідомленнях та довідках.

Виходячи з вищевказаного з часу присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, вона була внесена до відповідних реєстрів.

Згідно ст.78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни України, відповідно до ч. 1 ст.81 ЗК України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділенні в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а згідно ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, таким чином основним документом, який підтверджується право власності особи на земельну ділянку є відповідний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Крім цього згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону, відповідно до п.п. а, б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, а згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У постанові Верховного суду України від 22 травня 2013 року № 6-33 цс 13 сформульована правова позиція про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Державний акт на право приватної власності на землю був виготовлений на спадкодавця після його смерті, що свідчить про його незаконність.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також: у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За ст. 6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, так як існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Враховуючи, що у даному випадку позивач не має іншої можливості, а ніж у судовому порядку, встановити своє право на спадщину, а відтак позов є законним і обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кагарлицької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну частку (пай) площею 2,62 умовних гектара в с. Мирівка, Кагарлицького району, Київської області, яка належала згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ № 025602 зареєстрованого 10 серпня 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №603158 площею 2,5115 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 3222285600:02:301:0002, на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, зареєстрований 24 квітня 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за №010801401176 на ім`я ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення подавши безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26.01.2022 р.

Суддя І.І. Шевченко