Ухвала суду № 102675211, 18.01.2022, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/1704/21

н/п 1-кп/766/191/22

У Х В А Л А

про обрання запобіжного заходу

18.01.2022 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді: Валігурської Л.В.

за участю секретаря: Фахрієвої А.Б.

прокурора: Кравченко С.В.

обвинуваченого: ОСОБА_1

захисника: Душенко В.А.

під час відкритого підготовчого судового засідання з розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12021235030000051 від 14.01.2021, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15 – ч. 2 ст. 185 КК України, -

в с т а н о в и в:

У провадженні Херсонського міського суду Херсонської області з 03.02.2021 перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15 – ч. 2 ст. 185 КК України.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 27.07.2021 ОСОБА_1 був оголошений у розшук, у зв`язку з чим прокурор 21.09.2021 звернулась до суду з клопотанням про обрання щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання зазначила, що ОСОБА_1 може переховуватись від суду, оскільки для участі в судових засіданнях не з`являється, крім того щодо останнього вже постановлено два обвинувальні вироки, а ще одне провадження перебуває на розгляді Цюрупинського районного суду Херсонської області, що свідчить про наявність ризику продовження протиправної діяльності постійного місця проживання не має. Також просила врахувати, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, відомості про міцні соціальні зв`язки відсутні.

Під час вирішення питання щодо застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, захисник та обвинувачений заперечили проти задоволення клопотання прокурора, запевнивши у відсутності підстав для ухилення від явки до суду, зазначивши, що обвинувачений має постійне місце проживання, проживає з батьками, до суду не з`являвся, оскільки судові виклики не отримував. Під час розгляду інших кримінальних проваджень щодо нього до суду з`являвся, не порушуючи покладених на нього обов`язків. Крім того останній обвинувачується у вчиненні одного епізоду протиправної діяльності, а під час іспитового строку нових злочинів не вчиняв.

Прокурор наполягала на задоволенні заявленого нею клопотання, просила суд його задовольнити.

При вирішенні питання про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приймає до уваги наступне.

Частиною ч. 1 ст. 331 КПК України визначено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч. 2 ст. 331 КПК України).

Наведена правова норма є відсильною щодо норм кримінально-процесуального закону, розміщених у розділі ІІ КПК. Зокрема, ч. 2 ст. 184 КПК України регламентовано, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. У ході проведення судового засідання встановлено, що зазначені вище вимоги кримінально-процесуального законодавства стороною обвинувачення було дотримано.

При вирішенні питання щодо доцільності застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу, суд враховує положення ч. 1 ст. 177 та ч. 1 ст. 178 КПК, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997.

Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані ст. 177 КПК України. Зокрема з ч. 1 ст. 177 КПК України випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов?язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Також суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні одного нетяжкого злочину, пов`язаного із замахом на таємне викрадення майна, за яке передбачений найбільш суворий вид відповідальності, з огляду також і на положення ч. 3 ст. 68 КПК України, у виді позбавлення волі на строк не більше 4 років. Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 , визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує можливість обвинуваченого переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також при вирішенні питання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченого; відомості, що характеризують особу ОСОБА_1 , який хоча і має непогашені судимості за попередніми вироками, проте покарання за ними призначено із застосуванням ст. 75 КК України. Крім того останній за попереднім місцем проживання характеризується позитивно; має міцні соціальні зв`язки, враховуючи наявність зареєстрованого місця проживання, а також тимчасового, де спільно проживає із сім`єю своєї матері.

Суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення здійснюється саме на виконання вимог п. п. 1, 2 ч.1 ст. 91 КПК України, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому ч. 1 ст. 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При вирішенні питання щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що хоча відносно ОСОБА_1 і було неодноразово застосовано примусовий привід через систематичне невиконання покладеного на нього обов`язку щодо явки до суду, в результаті чого останній був оголошений у розшук, проте останній має постійне місце проживання.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.

У свою чергу альтернативою можливості застосування тримання під вартою може бути і «особисте зобов?язання», який відповідно до ч. 1 ст. 179 КПК України полягає у покладенні на обвинуваченого зобов?язання виконувати покладені на нього судом обов?язки, передбачені ст. 194 КПК України.

Так не зважаючи на встановлення ряду ризиків, які можуть мати своїм наслідком порушення обов?язків обвинуваченим ОСОБА_1 , суд вважає встановлені вище обставини недостатніми для обрання найбільш судового запобіжного заходу, оскільки обвинувачений має постійне та зареєстроване місце проживання, відомостей про негативні характеристики матеріали кримінального провадження не містять, як і відсутні дані про вчинення за цей час нового кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне, з метою забезпечення кримінального провадження, попередження переховування ОСОБА_1 від суду та вчинення ним нових злочинів, застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов?язання.

Керуючись п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 176-178, 179, 183, 184, 194, 369, 372 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_1 – відмовити.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Велика Олександрівка Херсонської області) запобіжний захід у вигляді «особистого зобов?язання» строком на два місяці до «18» березня 2022 року.

Покласти на ОСОБА_1 наступні процесуальні обов`язки:

1) прибувати до суду, із визначеною періодичністю;

2) повідомляти суд та орган внутрішніх справ за місцем проживання про зміну місця проживання.

Порушення умов запобіжного заходу у виді «особистого зобов`язання» може мати наслідком:

- застосування грошового стягнення у розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- застосування більш суворого запобіжного заходу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя: Л.В. Валігурська