Рішення № 102666284, 19.01.2022, Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 576/2490/21

Провадження № 2/576/18/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області у складі:

Головуючого судді: Сапона О.В.,

за участі секретаря: Самойленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Глухівської міської ради про визнання права на приватизацію

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 19.12.2000 року вона зареєстрована та проживає в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , який на підставі рішення Глухівської міської ради від 10.08.2001 року передано до комунальної власності Глухівської міської ради. Заборгованість по сплаті комунальних платежів відсутня. Іншого житла позивач не має. 29 вересня 2021 року вона звернулась до виконкому Глухівської міської ради із заявою щодо приватизації кімнати за вказаною адресою, однак їй було відмовлено, оскільки позивачем не долучено до заяви ордеру на жилу площу у гуртожитку. Вважає, що відповідач незаконно відмовив їй у приватизації житлового приміщення, чим порушив її право на житло, яке гарантовано Конституцією та Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Просить суд визнати дії виконавчого комітету Глухівської міської ради Сумської області щодо відмови у приватизації протиправними та зобов`язати виконавчий комітет Глухівської міської ради Сумської області провести приватизацію кімнати АДРЕСА_2 .

Представник позивача – адвокат Осьмаков О.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові, просив задовольнити позов.

Представник відповідача – ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем при зверненні до виконкому Глухівської міської ради із заявою про приватизацію кімнати не було надано повного пакету документів для її приватизації, а саме не було надано ордеру на вселення, зв`язку з чим було неможливо розглянути питання щодо передачі в приватну власність позивача житлового приміщення в гуртожитку і будь-якого рішення про відмову позивачу у приватизації не приймалось.

Заслухавши представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, судом встановлено, що 29 вересня 2021 року позивач звернулась до виконкому Глухівської міської ради із заявою про передачу їй у приватну власність житлового приміщення у гуртожитку, що вона займає на умовах найму.

На її звернення виконкомом Глухівської міської ради повідомлено, що розгляд порушеного нею питання можливе лише за умови надання у повному обсязі документів згідно переліку, передбаченого Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009 року.

Рішенням Глухівської міської ради від 10 серпня 2001 року дано згоду на прийняття шляхом безоплатної передачі із державної у комунальну власність територіальної громади міста гуртожитку професійно-технічного училища №31, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Затверджено акт приймання-передачі будівлі гуртожитку, яким підтверджується відсутність претензій у сторін відносно державного майна, яке передається у комунальну власність територіальної громади міста.

19 грудня 2000 року ОСОБА_1 зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі – Закон) сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Згідно ст. 2 Закону громадяни можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації житла у гуртожитку.

Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

У підпункті «а» пункту 7 ч. 1 ст. 5 Закону зазначено, що приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється шляхом безоплатної їх передачі громадянам з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Звертаючись із цим позовом до суду, позивач посилалась на порушення відповідачем її права на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку, визначеного Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», в якому вона проживає на законних підставах з 2000 року.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За правилами ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Частиною 3 ст. 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Зазначені норми є загальними, оскільки відсилають до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ч.4 ст.5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Статтею 4 Закону передбачено, що громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Аналіз вищевикладених норм права свідчить про те, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках, вирішуються судом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України по справі №750/2176/17 від 12.05.2021 року.

Під час розгляду справи факт законності вселення та проживання позивача у спірному приміщенні гуртожитку сторонами не оспорювався.

Предметом цього позову є визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинити заходи, спрямовані на реалізацію права на приватизацію.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Судом було встановлено, що відповідач для вирішення питання позивача щодо приватизації житлового приміщення у гуртожитку поставив певні умови.

Вказана бездіяльність виконавчого комітету Глухівської міської ради свідчить про порушення права позивача на приватизацію жилого приміщення.

Таким чином, якщо орган місцевого самоврядування зволікає з винесенням відповідних рішень, він має бути зобов`язаний вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача.

Подібні висновки щодо ефективності зазначеного способу захисту права на приватизацію також було висловлено Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19).

Врахувавши наведені вимоги законодавства та дослідивши зазначені докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, а саме: 908 грн. понесених позивачем витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а всього підлягають стягненню 3908 грн..

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати дії виконавчого комітету Глухівської міської ради Сумської області щодо відмови ОСОБА_1 у приватизації кімнати АДРЕСА_2 .

Зобов`язати виконавчий комітет Глухівської міської ради Сумської області провести приватизацію ОСОБА_1 кімнати АДРЕСА_2 .

Стягнути з виконавчого комітету Глухівської міської ради Сумської області на користь ОСОБА_1 3908 грн. понесених судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Глухівського міськрайонного суду О.В.Сапон