Рішення № 102664611, 18.01.2022, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 490/14605/13-ц провадження №2/489/736/22

РІШЕННЯ

Іменем України

18 січня 2022 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомленням учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», на теперішній час Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», (далі - ПриватБанк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

У грудні 2013 року ПриватБанк звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 29830,79 грн. та понесені судові витрати.

Як на підставу позовних вимог вказано, що відповідно до укладеного договору № б/н від 25.02.2006 відповідач ОСОБА_1 25.02.2006 отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,0 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач своїм підписом в заяві підтвердив згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком договір. Відповідно до пункту 8.6 Умов надання банківських послуг – при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500,00 грн. + 5% від суми позову.

Через неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань станом на 31.10.2013 утворилася заборгованість у розмірі 29830,79 грн., з яких 6862,34 грн. заборгованість за кредитом, 21071,75 грн. заборгованості по процентам, а також 500,00 грн. штрафу (фіксована складова) та 1396,70 грн. штраф (процентна складова).

Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 16.12.2013 було відкрито провадження у справі та ухвалою суду від 17.01.2014 справу передано за підсудністю до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03.02.2014 відкрито провадження у справі.

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24.02.2014 позовні вимоги ПриватБанку задоволено повністю.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26.10.2021 заочне рішення скасовано та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Одночасно суд витребував в ПриватБанку завірену копію виписки з рахунку позичальника, докази строку дії кредитної картки, встановлення та зміни кредитного ліміту, а також розрахунок заборгованості, в т.ч. з урахуванням строку позовної давності.

Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України не надходило.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи встановлено 25.02.2006 між ПриватБанком та відповідачем укладено договір б/н у вигляді заяви, згідно з умовами якої позичальник отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 5000,00 грн., з базовою процентною ставкою 3 (три) проценти в місяць із розрахунку 360 днів в році та строком дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії кредитної картки. Також сторони узгодили, що погашення позичальником заборгованості по кредитному договору здійснюється щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості.

Підписавши заяву відповідач надав свою згоду, що ця заява разом із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Позивач додав до позовної заяви копію Умов та Правил надання банківських послуг, на яких відсутній підпис позичальника.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, через неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань станом на 31.10.2013 утворилася заборгованість у розмірі 29830,79 грн., з яких 6862,34 грн. заборгованість за кредитом, 21071,75 грн. заборгованості по процентам, а також 500,00 грн. штрафу (фіксована складова) та 1396,70 грн. штраф (процентна складова).

За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статті 76ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вказано вище, ухвалою від 26.10.2021 суд витребував в ПриватБанку завірену копію виписки з рахунку позичальника, докази строку дії кредитної картки, встановлення та зміни кредитного ліміту, а також розрахунок заборгованості, в т.ч. з урахуванням строку позовної давності.

Ухвалу суду представник ПриватБанку отримав 02.12.2021, що підтверджується відміткою штемпеля ПриватБанку на повідомленні про вручення поштового відправлення та трекінгом відстеження з офіційного веб-сайту Укрпошти https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html.

Проте до теперішнього часу вимоги ухвали суду ПриватБанком не виконано та витребуваних доказів до суду не надано. За такого, суд здійснює розгляд справи на підставі наявних в ній доказів.

За правилами статей 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статі 611 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 цього ж Кодексу, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правовий висновк про те, що Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Матеріали справи не містять підтверджень того, що відповідач розумів Умови та Правила надання банківських послуг, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву.

Таким чином, з огляду на наведені положення закону витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин, що також відповідає висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 11.03.2015 у справі № 6-16цс15, та не спростовано позивачем при розгляді цієї справи.

Між тим, підписана відповідачем заява від 25.02.2006 містить умови про суму кредитного ліміту, базову процентну ставку і порядок нарахування процентів, а також строк дії кредитного ліміту і порядок погашення заборгованості, а тому є належним і допустимим доказом на підтвердження наявності між сторонами кредитних правовідносин.

Оскільки відповідачем не оспорено підписання заяви та заборгованості по кредиту суд приходить до висновку про правомірність позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в розмірі 6862,34 грн. та доведення такого розміру позивачем.

Правомірною є вимога і про стягнення процентів за користування кредитними коштами.

Однак суд не погоджується із розміром такої заборгованості, оскільки позивач не надав суду доказів строку дії кредитної картки, від якого залежить строк дії кредитного ліміту, що передбачено умовами заяви, та відповідно правомірність розрахунку заборгованості по процентам.

Оскільки позивач не надав доказів строку дії кредитної картки, внаслідок чого суд позбавлений можливості самостійно розрахувати проценти, відповідно нараховані позивачем проценти по 31.10.2013 в розмірі 21071,75 грн. є недоведеними. Крім того, їх нарахування здійснено позивачем поза межами трирічного строку позовної давності, так як останнє погашення заборгованості відповідачем здійснено 31.03.2009.

Недоведеною є вимога і про стягнення з відповідача штрафів 500,00 грн. (фіксована складова) та 1396,70 грн. (процентна складова), нарахування яких проведено позивачем на підставі пункту 8.6 Умов надання банківських послуг, які є нележаним доказом, оскільки вони не містять підпису відповідача, що свідчить про не погодження таких умов з відповідачем у спосіб, передбачений положеннями статті 207 ЦК України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однією з підстав скасування заочного рішення було заявлення представником відповідача про застосування строку позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

Із розрахунку позивача вбачається, що останнє погашення заборгованості відповідач здійснив 31.03.2009 в розмірі 500,00 грн. В подальшого погашення заборгованості ним не здійснювалося.

Таким чином, передбачений статтею 257 ЦК України строк позовної давності, в останнє був перерваний відповідно до положень статті 264 ЦК України відповідачем 31.03.2009, через що трирічний строк позовної давності сплинув 31.03.2012.

З штемпеля поштового відділення на конверті вбачається, що до Центрального районного суду міста Миколаєва ПриватБанк звернувся з позовною заявою 04.12.2013, тобто за межами трирічного строку позовної давності, що згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

Із заявою про поновлення строку позовної давності позивач до суду не звертався.

Додана до позовної заяви копія ухвали Заводського районного суду міста Миколаєва від 19.09.2011 у справі № 2-3584/11, якою через непідсудність позов ПриватБанку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернуто позивачу, не свідчить про переривання строку позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини та наявні у справі докази суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так як в задоволенні позовних вимог відмовлено підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № б/н від 25.02.2006 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д;

відповідач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 18.01.2022.

Суддя І.В.Коваленко