Рішення № 102642350, 12.01.2022, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

12.01.2022 227/2786/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Любчик В.М.,

за участю

секретаря судового засідання Сафронової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Криворізької сільської ради Донецької області про визнання права власності за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в:

13 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Криворізької сільської ради Донецької області, про визнання права власності за набувальною давністю, яку позивачем було уточнено 04 серпня 2021 року.

Позов обґрунтований тим, що позивач з 2005 року постійно проживає в будинку АДРЕСА_1 . Взимку 2005 року ОСОБА_1 звернув увагу на те, що даний будинок, в якому він разом з батьками мешкав ще до 1992 року, стоїть занедбаний та руйнується. За інформацією сусідів, вже більше 10 років в будинку ніхто не живе, де знаходиться власник будинку вони не знають, хто офіційно володіє ним також невідомо. Після цього він звернувся до сільської ради, де йому повідомили, що не володіють інформацією щодо права власності на спірний будинок. Тому він прийняв рішення зайняти його та, оскільки будинок був в аварійному стані, непридатному для проживання, він почав його ремонтувати, приводити в належний житловий стан. Витрати на ремонтно-будівельні роботи значно перевищують вартість самого будинку. У січні 2005 року він зареєструвався в будинку за даною адресою. За інформацією Центру надання адміністративних послуг в м. Добропілля Донецької області, згідно державних реєстрів відомості щодо права власності, інших речових прав, іпотек, обтяжень на будинок АДРЕСА_1 відсутні. Тобто офіційного законного власника цього будинку на даний час немає. Інформація щодо земельної ділянки під даним будинком у Криворізькій сільській раді відсутня. За інформацією Добропільського бюро технічної інвентаризації, отриманою в лютому 2021 року, згідно архівних даних станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстроване. Інвентаризаційна справа в архіві відсутня. Інвентаризація не проводилась. 22 березня 2021 року у Добропільському БТІ отримав на своє ім`я, як замовник, технічний паспорт. Таким чином, спірний будинок нікому не належить на праві будь-якої власності. На неодноразові його усні звернення до відповідача про визнання за ним права власності на дане домоволодіння, оскільки понад десять років він безперервно користується цим майном, щоразу отримував усні відмови. За експертною оцінкою вартість спірного будинку на дату оцінки 02 лютого 2021 року складає 19307 грн. Претензій від третіх осіб щодо правомірності володіння та користування вказаним майном не надходило.

У своєму позові, ОСОБА_1 обґрунтовує визначення відповідачем по справі Криворізьку сільську раду тим, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном територіальної громади, тобто в даному випадку Криворізька сільська рада.

З урахуванням викладеного, вважає, що починаючи з січня 2005 року (тобто понад 16 років) він фактично добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується майном, яке є безхазяйним, утримує його та обробляє земельну ділянку, тому відповідно до ст. 334 ЦК України, просив визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Шилове Добропільського району Донецької області, громадянина України, право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, від нього в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі, за наявними матеріалами справи. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача також в судове засідання не з`явився. Виконуюча обов`язки сільського голови звернулась до суду із заявою, в якій просила розглянути справу без участі представника відповідача, просила ухвалити рішення на розсуд суду.

Згідно ст. 223 ЦПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_2 суду пояснив, що доводиться позивачу другом та сусідом, бо мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, пояснив, що позивач по справі ОСОБА_1 проживає в будинку АДРЕСА_1 з 2005 року та потихеньку робить там ремонт. Проживає періодами. Хто саме проживав у будинку до 2005 року йому не відомо.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 суду пояснив, що проживає з позивачем на одній вулиці та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, підтвердив, що ОСОБА_1 проживає в будинку АДРЕСА_1 з 2005 року та робить в ньому ремонт.

Дослідивши матеріали справи, врахувуючи зміст спірних правовідносин, заслухавши пояснення свідків, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до такого.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 27 січня 2005 року, що підтверджується копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , виданого Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області від 14 лютого 2004 року (а.с. 5), та довідкою Криворізької сільської ради від 01 липня 2021 року (а.с. 25)

Як вбачається з довідки Криворізької сільської ради від 26 березня 2021 року, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за вищевказаною адресою понад десять років. (а.с. 7)

Згідно архівних даних станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , не зареєстроване. Інвентаризаційна справа в архіві відсутня. Інвентаризація не проводилась, що підтверджується довідкою Добропільського БТІ (а.с. 9).

Крім того, інформація щодо земельної ділянки під будинком, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в сільській раді відсутня (а.с. 26).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 грудня 2020 року, відомості щодо права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на будинок АДРЕСА_1 , в перелічених реєстрах відсутні (а.с. 8).

Вартість житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до звіту про оцінку майна від 02 квітня 2021 року, становить 19307 грн. (а.с. 10-18)

З технічного паспорту, виготовленого 22 березня 2021 року на замовлення ОСОБА_1 , вбачається, що житловий будинок (А-1) побудований у 1950 році; сарай (Г-1) – у 1948 році; веранда (а-1) та погріб з шийкою (В-1) – у 1955 році; літня кухня (Б-1), тамбур (б-1), навіс (б1-1) побудовані у 1980 році (а.с. 19-24).

Як вбачається з копії витягу погосподарської книги за 1986-1990 роки, (по земельнокадастровій книзі № 18, особовий рахунок № НОМЕР_2 ) глава сім`ї ОСОБА_4 , члени сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 (а.с. 27-28)

З копії витягу погосподарської книги за 1996-2000 роки, (по земельнокадастровій книзі – номер відсутній, особовий рахунок № НОМЕР_3 ) глава сім`ї ОСОБА_4 , члени сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 (а.с. 27-28)

Витягом з домової книги, розпочатої 06 травня 1997 року, підтверджується, що ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 27 січня 2005 року. Однак, за цією ж адресою з 27 лютого 1987 року була зареєстрована ОСОБА_7 (померла), а з 27 січня 2005 року ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які вибули, та ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які залишаються зареєстрованими в даному домоволодінні. (а.с. 61-62)

В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст.16 ЦПК України може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України, набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Ураховуючи, що Цивільний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року (п.1.Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України) норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року, а відтак визнання за рішенням суду права власності на нерухоме майно (ч. 4 ст. 344 ЦК України) може мати місце з 01 січня 2011 року.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у їх сукупності.

Володіння без правової підстави-це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Добросовісність володіння, як підстава для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено наступні висновки щодо застосування норм права.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Таким чином, тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 215/5451/16-ц (провадження № 61-8009св18), від 03 квітня 2019 року в справі № 206/1441/17 (провадження 61-16648св18), від 13 грудня 2019 року (провадження № 61-19690св19).

Судом встановлено, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 , був збудований у 1950 році.

29 червня 1998 року набула чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом № 121 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09 червня 1998 року, відповідно до якої обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію права власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введено лише з 29 червня 1998 року, проте спірний житловий будинок збудований у 1950 році, тобто до набрання чинності Інструкцією.

Для державної реєстрації права власності на об`єкти, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, можуть бути подані: документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги; виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений,- сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою (ст. 31 Закону).

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для проведення державної реєстрації прав власності на об`єкти, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

З 1979 року в УРСР погосподарський облік у сільських Радах народних депутатів здійснювався за особливою формою статистичного обліку. Згідно з пунктом першим Вказівок по веденню погосподарського обліку у сільських Радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, документами погосподарського обліку для сільських Рад народних депутатів, зокрема, є форма № 1 «Погосподарська книга». Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26, встановлений порядок закладки погосподарських книг, в останніх, зокрема, міститься розділ «Споруди, які є особистою власністю господарства». У погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. Записи у погосподарських книгах визнавалися в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами.

За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, затверджені зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад було віднесено до компетенції виконкомів місцевих Рад.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 12 і 81);

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).

Згідно ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи встановлені судом обставини в їх сукупності, а саме те, що житловий будинок АДРЕСА_1 , було збудовано у 1950 році, однак за відомостями Криворізької сільської ради, в тому числі і відповідно до по господарських книг, право власності на нього не зареєстроване, інвентаризаційна справа в архіві відсутня, інвентаризація не проводилась, інформація щодо земельної ділянки під будинком в сільській раді відсутня. Таким чином, позивачем не доведено, що об`єкт давнісного володіння мав власника або у встановленому законом порядку визнаний безхазяйним.

Не доведено позивачем також і добросовісність заволодіння спірним житловим будинком. Адже в самому позові ОСОБА_1 посилається на те, що зі слів сусідів та з інформації сільської ради він дізнався, що в будинку ніхто тривалий час не проживає і вирішив його зайняти, що не є доказом добросовісності заволодіння будинком. Посилання позивача на його неодноразові звернення з усними клопотаннями до Криворізької сільської ради про те, щоб за ним визнали право власності на дане домоволодіння, та відмову йому у вчиненні вказаних дій не підтверджено жодним доказом на підтвердження вказаних обставин. Як і не надано документів, які б підтверджували право позивача на проживання в житлі на момент здійснення реєстрації місця проживання.

Отже, оскільки відсутня наявність усіх вказаних у частині першій статті 344 ЦК України умов у сукупності для визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Криворізької сільської ради Донецької області про визнання права власності за набувальною давністю, - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 12 січня 2021 року.

Головуючий суддя В.М. Любчик

12.01.2022