Ухвала суду № 102639116, 11.01.2022, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/22542/21

Провадження № 1-в/127/575/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Курбатової І.Л.,

при секретарі Коваль О.В.,

за участю прокурора Безпалюка А.О.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Ковганича В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання на більш м`яке покарання та застосування ст. 81 КК України. В судовому засіданні засуджений клопотання уточнив та повідомив, що він просить застосувати до нього вимоги ст. 82 КК України та замінити невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі на більш м`яке покарання у виді обмеження волі. Клопотання мотивоване тим, що засуджений відбуває покарання у ДУ «Вінницька виправна колонія (№86)», до закінчення терміну ув`язнення залишилося 1 рік і 8 місяців, має заохочення від адміністрації. Крім цього, засуджений виконував правила внутрішнього розпорядку, підтримував соціально-виховні заходи, навчається, закінчив курси волонтерів та курси соціального працівника. Він є одруженим, у дружини є мати пенсіонерка та брат інвалід ІІ групи.

Прокурор Безпалюк А.О. заперечував щодо клопотання, вважав, що підстави для його задоволення відсутні, засуджений 9 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, заохочувався 3 рази. Крім цього комісії установ відмовляли засудженому у застосуванні ст. 81 КК України та ст. 82 КК України. На підставі вказаного, вважає, що на даний час не має достатніх даних які свідчили б, що засуджений ОСОБА_1 став на шлях виправлення.

Представник ДУ «Вінницька виправна колонія (№86)» заперечив щодо задоволення клопотання, вказав, що засуджений ОСОБА_2 не став на шлях виправлення.

Захисник засудженого зазначив, що дане клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Вказав, що ОСОБА_1 заохочувався 3 рази, в тому числі 2 рази адміністрацією ДУ «Вінницька виправна колонія (№86)». Вказане свідчить, що засуджений ОСОБА_1 став на шлях виправлення та йому може бути замінена невідбута частина покарання у виді позбавлення волі на обмеження волі. На підставі вказаного, просив суд задовольнити клопотання та застосувати до засудженого ст. 82 КК України.

Засуджений ОСОБА_1 клопотання підтримав, просив замінити йому невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі на більш м`яке покарання у вигляді обмеження волі у відповідності до ст. 82 КК України

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання та особову справу засудженого ОСОБА_1 дійшов висновку, що в задоволенні клопотання слід відмовити з наступних підстав.

Так, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можлива після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила нове умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання.

Вироком Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст. 121 КК України на 8 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком від 12.11.2011 року та остаточно призначено покарання 9 років позбавлення волі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду від 20.12.2016 року вирок Апеляційного суду від 07.07.2016 року змінено, зменшено покарання ОСОБА_1 до 8 років 9 місяців позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін.

З особової справи засудженого та матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово судимий, останній раз засуджений за вчинення умисного тяжкого злочину передбаченого ч.2 ст. 121 КК України. Вказаний злочин ОСОБА_1 вчинив після умовно-дострокового звільнення протягом невідбутої частини покарання призначеного вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12.12.2011 року.

Станом на час звернення з клопотанням, засуджений відбув більше двох третин строку призначеного покарання у виді позбавлення волі.

Згідно ч. 1, 3 ст. 82 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням. Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

З особової справи засудженого та матеріалів подання вбачається те, що ОСОБА_1 дійсно три рази заохочувався адміністраціями установ, проте протягом строку відбування покарання дев`ять разів притягувався до відповідальності за допущені порушення.

З характеристики на засудженого ОСОБА_1 вбачається, що засуджений характеризується посередньо, навчається у закладі загальної середньої освіти, відвідує заходи виховного та режимно-профілактичного характеру та не завжди робить для себе належні висновки. Крім цього, приймає участь у програмі диференційованого виховного впливу, однак активної участі у її реалізації не приймає. Приймати участь в самодіяльних організаціях не бажає. Підтримує соціально-корисні зв`язки з братом та сестрою шляхом отримання посилок та бандеролей.

На даний час ОСОБА_1 не працює, згідно його пояснень наданих у судовому засіданні, не працює саме за власним бажанням.

Крім того, з характеристики вбачається, що рішенням комісії ДУ «Олексіївська виправна колонія (№25)», протокол № 6 від 30.01.2019 року відмовлено засудженому ОСОБА_1 у переведенні до дільниці соціальної реабілітації як особі, яка не стала на шлях виправлення.

Рішенням комісії ДУ «Олексіївська виправна колонія (№25)», протокол № 18 від 15.09.2020 року засудженому ОСОБА_1 відмовлено у заміні невідбутої частини покарання більш м`яким, як особі яка не стала на шлях виправлення.

Рішенням комісії ДУ «Вінницька виправна колонія (№86)», протокол №7 від від 06.04.2021 року засудженому відмовлено в умовно-достроковому звільнені, як особі яка не довела свого виправлення.

Оцінюючи доводи захисника про те, що засуджений став на шлях виправлення, оскільки до нього за останній рік застосовано два заохочення, суд зазначає наступне.

Згідно характеристики засуджений ОСОБА_1 заохочувався два рази адміністрацією ДУ «Вінницька ВК (№86)» з метою стимулювання правослухняної поведінки засудженого.

Вказане свідчить, що заохочення застосовані до засудженого ОСОБА_1 для того щоб стимулювати його змінити свою поведінку, стати на шлях виправлення і аж ніяк не є підтвердженням того, що він змінився і вживає хоча б якісь заходи для виправлення.

Щодо доводів засудженого, про наявність у його дружини матері пенсійного віку та брата інваліда ІІ групи, як однієї із підстав для заміни покарання, суд звертає увагу на наступне.

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений у ст. 51 Конституції України. Таким чином, вказані обов`язки покладаються не на засудженого, а на його дружину. Крім цього, із характеристики на засудженого вбачається, що він підтримує соціальні зв`язки лише із братом та сестрою. Вказане, на переконання суду, свідчить виключно про бажання засудженого використати статус брата та матері його дружини для задоволення вказаного клопотання. Також, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не працює за власним бажанням, внаслідок чого не отримує заробітну платну, отже жодним чином не зможе забезпечувати матір та брата своєї дружини.

Таким чином, суд вважає, що матеріали клопотання, додані до нього докази не дають підстав вважати, що засуджений став на шлях виправлення, оскільки неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, не працює за власним бажанням, посередньо характеризується адміністрацією установи, що свідчить про неналежну поведінку засудженого під час відбування покарання та ставить під сумнів успішність процесу виправлення, незважаючи на підтримку останнім соціальних зв`язків з родиною, наявність заохочень.

Також суд враховує і факт того, що ч. 4 ст. 59 КВК України визначено одну з обов`язкових складових відбування покарання у виді обмеження волі. Так, ч. 4 ст. 59 КВК України визначено обов`язок особи, що відбуває покарання у виді обмеження волі сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру. Стаття 60 КВК України визначає, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Таким чином, засуджений ОСОБА_1 , який не працює за власним бажанням на даний час та не працював протягом строку відбування покарання, просить замінити йому покарання у виді позбавлення волі на обмеження волі, яке передбачає обов`язкову сумлінну працю. Разом з тим, жоден доказ у особовій справі засудженого не свідчить про те, що він має намір працювати під час відбування покарання, тим паче робити це сумлінно, як визначено ч. 4 ст. 59 КВК України, що свідчить про недоцільність заміни покарання.

Враховуючи сукупність вищевикладеного та виходячи з того, що питання про можливість заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді обмеження волі є правом, а не обов`язком суду, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст. 82 КК України, ст. 537, ст. 539 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а особою, яка утримується під вартою протягом того ж строку з дня отримання копії ухвали.

Суддя: