Рішення № 102636931, 12.01.2022, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/158/2022

130/2748/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2022 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Заярного А.М.,

за участі секретаря судових засідань Мухи Р.П.,

представника позивача Федоренко П.П.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з цим позовом, в якому просила визнати виконавчий напис №8726 від 29.01.2020 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича (свідоцтво №5486) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» коштів в сумі 24884,49 грн. таким, що не підлягає виконанню.

Стислий виклад позиції позивача.

21.06.2011 між позивачем та ПАТ «Платинум Банк», яке відступило своє право вимоги відповідно до договору факторингу з подальшим відступленням такого права відповідачу було укладено кредитний договір № 1590/2026CLPS2 з цільовим призначенням на поточні потреби. Кошти відповідно до умов кредитного договору та графіку щомісячних платежів позивачем було сплачено. Заборгованість відсутня. Проте постановою державного виконавця серії ВП № 64771460 від 15.03.2021 було відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису № 8726, виданого 29.01.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., відповідно до якого нотаріус звернув стягнення з позивача за не виплачені в строк грошові кошти за кредитним договором.

З моменту оформлення кредиту жодного повідомлення про наявність будь – яких грошових зобов`язань за кредитним договором їй не надходило. Крім того, з дня виникнення права вимоги пройшло більше трьох років, відповідно відповідачем було пропущено строки позовної давності. Також, вчинений виконавчий напис є незаконним, адже існує спір з приводу суми заборгованості.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги, викладені в позовній заяві підтримала повністю та просила їх задовольнити.

Заперечення відповідача.

08.11.2021 та повторно 21.12.2021 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про врегулювання спору за участю судді, заява про визнання позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до даної заяви представник відповідача не заперечував проти задоволення позовних вимог в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, просив стягнути з відповідача 50 % суми сплаченого позивачем судового збору, а решту повернути позивачу з держаного бюджету. Також надійшло клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу.

Процесуальні дії, заяви та клопотання.

29.09.2021 ухвалою судді відкрито провадження у справі. Підготове засіданні у справі призначено на 17.11.2021. Задоволена заява позивача про забезпечення позову. Зупинено стягнення за виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. №8726 від 29.01.2020 про стягнення боргу з ОСОБА_1

25.10.2021 надійшла заява від позивача про стягнення витрат на правову допомогу з наданими відповідними розрахунками.

08.11.2021 надійшла заява від представника відповідача про врегулювання спору за участю судді та заява про визнання позовних вимог (направлена до суду 03.11.2021).

17.11.2021 підготовче засідання відкладено на 12.01.2022.

21.12.2021 від представника відповідача повторно надійшло клопотання про врегулювання спору за участю судді, заява про визнання позовних вимог, та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (направлена до суду 15.12.2021).

30.12.2021 надійшли письмові пояснення від позивача по суті заяв представника відповідача.

12.01.2022 у підготовчому судовому засіданні мотивованою ухвалою суду у задоволенні клопотання представника відповідача про врегулювання спору за участі судді відмовлено.

У цьому ж судовому засіданні відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про виклик третьої особи через офіційний сайт судової влади та про витребування доказів.

12.01.2022 третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М. належними чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не надав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, в заздалегідь поданому до суду клопотанні просив розгляд справи проводити у відсутність представника. Позовні вимоги в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню визнав повністю.

Суд на підстав ч. 3 ст.211, п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, розглянув справу у відсутність відповідача та третьої особи.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до абзацу 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що представник ТОВ «Фінансова компанія Управління активами» звернувся з заявою до Жмеринського МР ВДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про примусове виконання рішення на підставі виконавчого документу, а саме виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Гуревічовим О.М. за № 8726 від 29.01.2020 (а.с.20-21).

Згідно з виконавчим написом № 8726 від 29.01.2020, з позивача ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами», якому ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», якому в свою чергу ПАТ «Платинум Банк» на підставі договору факторингу відступлено право вимоги за кредитним договором № 1590/2026CLPS2 від 21.06.2011, заборгованість в розмір 24884,49 грн. у зв`язку із невиконанням позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором. За вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» із стягувача стягнуто плату в розмірі 150 грн., стягнення заборгованості проводиться за період з 18.06.2013 по 20.12.2019 (а.с.14). Як зазначено, приватним нотаріусом вчинення виконавчого напису здійснено на підставі ст.ст.87-91 Закону України «Про нотаріат» і п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

Відповідно до копії кредитного договору з обслуговуванням кредитної картки та страхуванням життя позичальника від 21.06.2011 № 1590/2026CLPS2, позивачу ОСОБА_1 було надано грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування з цільовим використання: на поточні потреби (а.с.15).

Головним державним виконавцем Жмеринського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Яременюк І.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 64771460 від 15.03.2021 з примусового виконання виконавчого напису № 8726 від 29.01.2020 (а.с.18) та постанови для примусового виконання виконавчого напису про: розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з позивача виконавчого збору та арешт майна позивача ОСОБА_1 (а.с.18-22).

Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані в порядку встановленому законом.

Мотив суду. Норми права, які застосував суд.

Статями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (далі - Порядок № 296/5).

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3.5 глави 16 цього ж Порядку визначено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року по справі № 569/8884/17 визначено, що з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).

Суд прийшов до висновку, що документи, які підтверджують безспірність заборгованості сторонами не надані, оскільки про наявність спору щодо заборгованості свідчить те, що у виконавчому написі зазначені суми зі стягнення як самого тіла кредиту так і процентів, які в свою чергу розраховуються у відсотковому відношенні до боргу і можуть бути оспорені.

Крім того, у оспорюваному виконавчому написі, вказано, що підставою його здійснення є, зокрема, постанова КМУ №1172 від 29 червня 1999 року, в яку постановою КМУ №662 від 26 листопада 2014 року були внесені зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, зокрема, доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. п. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Одночасно з цим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (справа №826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі №757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 07 листопада 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.

Таким чином, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року (у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса), стосувався лише нотаріально посвідчених договорів, і не міг застосовуватись до договору № 288761 від 17.10.2018, укладеного з ОСОБА_3 .

Договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, а тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Разом з тим відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.

Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.

Згідно з п. 3.4 гл. 16 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, тобто з дня, коли стягувач (кредитор) дізнався або повинен був дізнатися про те, що його право на належне виконання зобов`язання боржником порушено. Строк, пропущений стягувачем навіть з поважних причин, не може бути поновлений нотаріусом. Пропуск стягувачем строку давності не позбавляє його права на звернення до суду з відповідним позовом.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Із аналізу наданих доказів встановлено, що договір, який був наданий нотаріусу для вчинення оспорюваного виконавчого напису був вчинений у простій письмовій формі, без його нотаріального посвідчення. Крім того, право на вчинення виконавчого напису виникло у кредитора з 20.06.2013 року, з часу коли відповідач набув статусу нового кредитора за договором відступлення права вимоги, атому трирічний термін права вимоги скінчився 20.06.2016 року. Таким чином строк протягом якого стягував міг звернутись до нотаріуса із вимогою щодо вчинення виконавчого напису сплив 20.06.2016.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що на час вчинення виконавчого напису, з дня виникнення у відповідача права вимоги, минуло більше трьох років, що також є правовою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки він суперечить Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Оскільки вищезазначені обставини визнані сторонами, то у відповідності до частини 1 ст. 82 ЦПК України, вони не підлягають доказуванню.

Щодо дії забезпечення позову.

Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 29.09.2021 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по даній цивільній справі було задоволено та зупинено стягнення з позивача на підставі виконавчого напису № 8726, вчиненому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., яким стягується з позивача на користь відповідача заборгованість в сумі 24884,49 грн., до винесення рішення у цій справі.

Таким чином, суд роз`яснює, що у зв`язку із задоволенням позову заходи забезпечення позову по даній справі продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи у відповідності до положень ч. 7 ст. 158 ЦПК України.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Вирішуючи долю судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що докази про витрати на правову допомогу були подані представником позивача 25.10.2021.

Так позивачем понесені витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги в розмірі 10 000 грн., що підтверджується договором про надання правничої допомоги від №35, додатковою угодою до договору, актом надання послуг правової (правничої) допомоги від 28.09.2021, квитанцією прибуткового касового ордера № 8 на суму 10000,00 грн. (а.с. 46-50)

Відповідно до частин першої – третьої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Саме таких висновків щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, які відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України мають враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2021 між адвокатом Федоренко П.П. та Діхтярук Г.В. укладено договір про надання правничої допомоги (а.с. 46).

У заяві від 25.10.2021 позивач просила вирішити питання про судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України. (а.с. 44-45).

Крім того, позивачем надані квитанція прибуткового касового ордера № 8 на суму 10 000 грн. та акт наданих послуг правової (правничої) допомоги від 28.09.2021.

21.12.2021 на адресу суду надійшло клопотання директора ТОВ «Фінансова компанія управління активами» Ведікданова С.К. про зменшення витрат на професійну правничу допомогу внаслідок не співмірності, відповідно до якого відповідач вважає, що понесення позивачем витрат на правничу допомогу не підтверджено належними та допустимим доказами, заявлений розмір витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн., які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, а тому, на думку відповідача, розмір таких витрат має бути зменшено.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 8 ст.141ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі№904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 Цивільного процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Касаційного Цивільного суду від 16.07.2020 у справі № 909/452/19, 02.11.2020 у справі № 922/3548/19 та 18.11.2020 у справі № 923/1121/17.

При цьому суд зазначає про відсутність обов`язку присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, при визначенні суми відшкодування враховується критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вважає завищеною оплату наданих послуг представником позивача, адже позовна заява, заява про забезпечення позову, враховуючи практику розгляду такої категорії справи, не потребує значного часу та нових правових обґрунтувань. Також суд звертає увагу, що у задоволенні заяв та клопотань представника позивача про виклик приватного нотаріуса до суду через оголошення на офіційному веб-сайті та про витребування доказів, було відмовлено як у безпідставних. Разом з тим, відповідач позов визнав у підготовчому судовому засіданні, що не потребувало від сторін значної затрати часу на розгляд цієї справи.

На переконання суду, витрати в сумі 10 000 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. З урахуванням наведеного, суд вважає доцільним стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Підсумовую, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 681 грн. (50 відсотків) за сплату судового збору та 5000 грн. на професійну правничу допомогу, а також на підставі ч. 1 ст. 142 ЦПК України підлягають поверненню позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3-13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265, 274 ЦПК України, Суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати виконавчий напис №8726 від 29.01.2020 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича (свідоцтво №5486) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» коштів в сумі 24884,49 грн. таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору, в розмірі 681,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Повернути ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову в розмірі 861,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (місцезнаходження: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха, 9-а, офіс 203, ЄДРПОУ 35017877), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. мала Житомирська, 6/5).

Суддя Андрій Заярний

Дата складання повного судового рішення 18.01.2022