Рішення № 102627806, 15.12.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12431/21

Провадження № 2/369/5455/21

РІШЕННЯ

Іменем України

15.12.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді Волчко А.Я.

при секретарі Миголь А.А.

за участю прокурора Тарасенко А.С.,

за участю представника відповідача: ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2 ,

представників відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 7 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод користування майном, шляхом скасування наказу, рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області діючи в інтересах держави в особі Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що За результатами аналізу додержання вимог земельного та водного законодавства на території Бучанського району Київської області Києво-Святошинською окружною прокуратурою виявлені порушення при розпорядженні землями водного фонду, що полягають в наступному.

Установлено, що рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/61 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5208 площею 0,99 га у с. Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

Також, рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/42 ОСОБА_5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5205 площею 0,99 га у с. Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.03.2020 ОСОБА_5 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01,:009:5205 на користь ОСОБА_2 .

Також, рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/41 ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 площею 0,99 га у с. Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.03.2020 ОСОБА_6 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 на користь ОСОБА_2 .

Крім того, рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/34 ОСОБА_7 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 площею 0,99 га у с. Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2020 ОСОБА_7 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 на користь ОСОБА_2 .

Таким чином, відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 на даний час є ОСОБА_2 .

У подальшому рішенням Білогородської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області від 22.10.2020 № 779/4 змінено цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Водночас, аналізом додержання вимог земельного законодавства встановлено, що рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №№ 649/61, №649/42, №649/41, №649/34 в частині передачі у власність земельних ділянок та рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22.10.2020 № 779/4 в частині зміни цільового призначення земельних ділянок є незаконними з наступних підстав.

Установлено, що спірні земельні ділянки із кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 накладаються на землі водного фонду, а саме на 50 метрову прибережну захисну смугу річки Ірпінь та знаходяться в 25 метровій прибережній захисній смузі каналів.

Прокуратурою з метою отримання картографічних матеріалів для підтвердження факту накладки спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу р. Ірпінь направлено запит до ДП «Державного картографо-геодезичний фонд України». З відповіді на цей запит вбачається, що земельці ділянки із .'кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 накладаються на землі водного фонду, а саме на водну поверхню та 50-ти метрову прибережну захисну смугу середньої річки Ірпінь і 25 метрові прибережні захисній смуги каналів.

Також, окружною прокуратурою направлено запит до Басейнового управління водних ресурсів Середнього Дніпра. З відповіді на зазначений запит встановлено, що земельні ділянки із кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 розташовані в межах нормативної прибережної захисної смуги р. Ірпінь (ширина 50м) на відстані 42-48 м. від урізу води.

Крім того, прокуратурою скеровано запит до Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського. Відповідно до отриманої на цей запит інформації водний об`єкт, що розташований поряд з земельними ділянками із кадастровими Номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 це природний водний об`єкт - річка Ірпінь, права притока р. Дніпро (Київське водосховище). Згідно з ст. 79 Водного кодексу України, річка Ірпінь належить до середніх річок.

Таким чином, виходячи із наведених вище положень Земельного кодексу України, а також інформації Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра, ЦГО імені Бориса Срезневського та ДП «Державний картографо-геодезичний фонд України», спірні земельні ділянки фактично розташовані в межах прибережної захисної смуги річки Ірпінь та меліоративного каналу Ірпінської осушувально-зволожувальної системи річки Ірпінь, належать до категорії земель водного фонду та не можуть бути передані у приватну власність громадянам.

Тому заступник прокурора просив суд Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною нитянкою водного фонду з кадастровим номером 3222480401:01:009:5208 площею 0,99 га, яка розташована на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, шляхом визнання незаконним та скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/61. Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3222480401:01:009:5205 площею 0,99 га, яка розташована на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, шляхом визнання незаконним та скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/42. Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 площею 0,99 га, яка розташована на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, шляхом визнання незаконним та скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/41. Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною нитянкою водного фонду з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 площею 0,99 га, яка розташована на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, шляхом визнання незаконним та скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/34. Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською територіальною громадою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, які розташовані в адміністративних межах Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 жовтня 2020 року за № 779/4 про зміну цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_2 та рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

№ 51739027 від 23.03.2020 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5208 площею 0,99 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області;

№ 51832673 від 31.03.2020 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5205 площею 0,99 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області;

№ 51833051 від 31.03.2020 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 площею 0,99 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області;

№ 51858538 від 02.04.2020 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 площею 0,99 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області;

Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською територіальною громадою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 шляхом їх повернення на користь Білогородської сільської територіальної громади з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Ухвалою суду від 13.09.2021 року відкрито провадження у справі.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив згідно якого просив відмовити у вимогах позову.

Відповідач ОСОБА_7 подав до суду відзив згідно якого просив відмовити у вимогах позову.

Представник відповідача Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області подав до суду відзив згідно якого просив відмовити у вимогах позову.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник проти вимог позову заперечували та просили в позові відмовити. В подальшому подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні проти вимог позову заперечував та просив в позові відмовити. В подальшому подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

В судовому засіданні представник відповідача Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області проти вимог позову заперечував. В подальшому представник Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник прокуратури в судовому засіданні вимоги позову підтримав та просив їх задоволити. В подальшому представник прокуратури продав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги просив задоволити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/61 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5208 площею 0,99 га у с. Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

Також, рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/42 ОСОБА_5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5205 площею 0,99 га у с. Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.03.2020 ОСОБА_5 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01,:009:5205 на користь ОСОБА_2 .

Також, рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/41 ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 площею 0,99 га у с. Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.03.2020 ОСОБА_6 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 на користь ОСОБА_2 .

Крім того, рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 березня 2020 року №649/34 ОСОБА_7 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 площею 0,99 га у с. Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2020 ОСОБА_7 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 на користь ОСОБА_2 .

Таким чином, відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 на даний час є ОСОБА_2 .

У подальшому рішенням Білогородської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області від 22.10.2020 № 779/4 змінено цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (ч. 1 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 6-10 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Статтею 58 ЗК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Згідно зі ст. 87 Водного кодексу України для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

Частиною 4 ст. 59 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

За змістом п. «ґ», «е» ч. 4 ст. 84 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірних рішень сільською радою) до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів.

Звертаючись до суду з даним позовом заступником прокурора було зазначено що спірні земельні ділянки із кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 накладаються на землі водного фонду, а саме на 50 метрову прибережну захисну смугу річки Ірпінь та знаходяться в 25 метровій прибережній захисній смузі каналів, тому спірні земельні ділянки фактично розташовані в межах прибережної захисної смуги річки Ірпінь та меліоративного каналу Ірпінської осушувально-зволожувальної системи річки Ірпінь, належать до категорії земель водного фонду та не можуть бути передані у приватну власність громадянам.

Разом з тим проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та передачі їх у власність відповідачам, а також проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок земельних ділянок на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що надійшли на затвердження до Білогородської сільської ради відповідали вимогам статей 12, 38-42, 116, 121, та 186 Земельного кодексу України, статтям 19, 20, 22, 23, 25-30, 50, 60, 62 Закону України «Про землеустрій», що відповідно підтверджувалось наявними у проектах землеустрою висновками експертів Головних управлінь Держгеокадастру, а тому у Білогородської сільської ради були відсутні підстави відмовити у затверджені зазначених проектів.

Факт належності спірних земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення, відповідно підтверджувалось доданими до проектів землеустрою картографічними даними, експлікаціями і абрисами земельних ділянок.

Листи ДП «Державний картографо-геодезичний фонд України», Басейного управління водних ресурсів Середнього Дніпра та Центральної геодезичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, на які посилається прокурор як на доказ, не доводять протиправності дій Білогородської сільської ради, а лише підтверджують наявність прибережної захисної смуги р. Ірпінь.

Без проведення геодезичних вимірювань неможливо встановити перетин, накладання та/або часткове розміщення земельних ділянок, що передані у власність відповідачам у межах прибережної захисної смуги.

Земельно-технічна експертиза по справі не проводилась.

Встановлені обставини свідчать, що на час прийняття оспорюваних рішень органу місцевого самоврядування і на час розгляду справи судом, спірні земельні ділянки належали до земель сільськогосподарського призначення і, відповідно, перебували та перебувають на державному обліку Держгеокадастру України як землі сільськогосподарського призначення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що прокурором не доведено належність до земель водного фонду заявлених в позовній заяві земельних ділянок, та відповідно не доведено неправомірність оскаржуваних рішень сільської ради та необхідності їх скасування.

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст. 387 ЦК України. Так, згідно з ч. 1 цієї статті власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Встановивши, що на момент відведення земельні ділянки належали до земель сільськогосподарського призначення і перебували на обліку уповноваженого державного органу - Держгеокадастру України саме як землі сільськогосподарського призначення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування земельних ділянок із володіння законного власника.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип законності є одним із принципів здійснення місцевого самоврядування в Україні, визначених статтею 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами першою та третьою статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування визначається Конституцією, цим та іншими законами, які не суперечать положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 10 та частини десятої статті 59 вищевказаного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів невідповідності Конституції або законам України визначаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, саме органи місцевого самоврядування згідно із частиною 5 статті 60 цього Закону здійснюють від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Пунктом 34 частини першої статті 26 згаданого Закону визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Таким чином, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами, що належать територіальній громаді, здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Білогородська сільська територіальна громада Бучанського району Київської області.

Прокурором заявлені вимоги в інтересах Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області. Проте, за вищенаведених положень законодавства, інтереси вказаної територіальної громади представляє у спорі саме Білогородська сільська територіальна громада Бучанського району Київської області, яка є відповідачем по справі і заперечувала проти заявленого прокурором позову.

При цьому, прокурором не доведено невиконання та(або) неналежне виконання органом місцевого самоврядування представницьких функцій інтересів територіальної громади.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 76 ЦПК України визначає що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині другій статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та таким, що не підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно та керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 76-82, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В позові заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод користування майном, шляхом скасування наказу, рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.Я. Волчко