Ухвала суду № 102618592, 13.01.2022, Черкаський районний суд Черкаської області

707/1894/18

2/707/17/22

У Х В А Л А

про відмову у задоволенні клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду

13 січня 2022 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді – Миколаєнко Т.А.,

за участі: секретаря судового засідання – Хандусь І.А.,

прокурора – Пітюренка М.В.,

розглядаючи у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, свідоцтв про право власності,-

у с т а н о в и в :

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області ОСОБА_4 від 14 вересня 2018 року позовну заяву заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, свідоцтв про право власності залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків /т. 1 а.с. 110-111/.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Соколишиної Л.Б. від 29 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити її розгляд в порядку загального позовного провадження /т. 1 а.с. 121/.

Підготовче провадження не закрито.

Ухвалою суду від 25 березня 2019 року провадження у справі зупинено до прийняття кінцевого рішення Касаційним цивільним судом Верховного Суду у цивільній справі № 707/1298/18 /т. 1 а.с. 221/.

У зв`язку зі звільненням головуючої судді ОСОБА_4 з посади судді Черкаського районного суду Черкаської області у відставку, розпорядженням керівника апарату Черкаського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2020 року за № 52 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи /т. 1 а.с. 222/.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 серпня 2020 року визначено нового головуючого суддю – Миколаєнко Т.А. /т. 1 а.с. 223/.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 02 вересня 2021 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження, поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 25 жовтня 2021 року /т. 1 а.с. 239-240/.

25 жовтня 2021 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Поддимай А.Б. /т. 2 а.с. 7-8/ проведення підготовчого розгляду справи відкладено до 30 листопада 2021 року.

30 листопада 2021 року у зв`язку з відсутністю у суду відомостей про повідомлення представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Поддимай А.Б. про дату, час та місце розгляду справи, підготовче судове засідання відкладено до 13 січня 2022 року.

Разом з тим, 22 березня 2019 року, до зупинення провадження у справі, від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку на адресу суду надійшли клопотання про залишення позову без розгляду, ідентичні за змістом /т. 1 а.с. 199-202, 205-208/.

Вказані клопотання мотивовані тим, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право здійснювати в суді представництво законних інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. За приписами ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відтак, прокурор має право представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширення тлумачення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді законом не передбачено та не відповідає положенням ст. 19 Конституції України. Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурором не надано обґрунтування порушення інтересів держави та необхідність їх захисту у даній справі. Прокурор не оспорює віднесення спірних земельних ділянок до власності територіальної громади с. Свидівок та наявність у Свидівоцької сільської ради повноважень розпоряджатися земельними ділянками, оскільки вони розташовані в межах населеного пункту. На конституційному рівні принципово відокремлено комунальну власність від державної власності. Комунальна власність не входить до складу державної, є самостійним об`єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи. Органи місцевого самоврядування не є частиною державної влади, оскільки можуть самостійно (тобто незалежно від держави та її органів) вирішувати питання місцевого значення. Інтереси територіальної громади, в принципі, можу не співпадати з інтересами держави. Таким чином, не можна ототожнювати поняття «держава» та «територіальна громада». Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. На думку відповідачів, конкретний інтерес держави у даній справі фактично відсутній, так як у результаті задоволення позову держава не одержує ніякого матеріального чи нематеріального блага, адже можливим вигодонабувачем може бути лише територіальна громада. Тобто, на переконання відповідачів, виходячи з позовних вимог прокурора, він фактично діє не в інтересах держави, а в інтересах територіальної громади, оскільки вибуття земельної ділянки із володіння територіальної громади може вплинути виключно на інтереси територіальної громади. Так як спірна земельна ділянка розташована у межах населеного пункту с. Свидівок Черкаського району, то позовна заява, на думку відповідачів, не може бути заявлена в інтересах держави, а тільки в інтересах громади в особі Свидівоцької сільської ради як власника земель комунальної власності. Водночас, відповідачі стверджують, що підставою представництва інтересів держави у даній справі прокурор помилково зазначив відсутність органу, який був би уповноваженим здійснювати контроль у сфері земель водного фонду, яким є Державне агентство водних ресурсів України. Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. Докази дотримання Черкаською місцевою прокуратурою вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення суб`єкта владних повноважень про представництво його інтересів у суді, за твердженням відповідачів, у матеріалах справи відсутні. З огляду на вищевикладене, відповідачі вважають, що позовна заява заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району, Русина П.П., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, свідоцтв про право власності підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, оскільки позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

У підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 13 січня 2022 року, прокурор заперечив проти даних клопотань, просив відмовити у їхньому задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також представник відповідача ОСОБА_1 – адвоката Поддимай А.Б. та представник відповідача – Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення підготовчого розгляду справи, у підготовче судове засідання не з`явилися втретє, про причини неявки суд не повідомили.

За приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести підготовче судове засідання за відсутності учасників справи, які не з`явилися у підготовче судове засідання.

Заслухавши прокурора, оглянувши матеріали справи, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, від 15 січня 2009 року, пункт 35).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 уточнила свої висновки, зроблені у постановах: від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

При цьому, прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 707/1298/18 (у якій розглядався аналогічний позов заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури щодо земельної ділянки, яка входить до того ж загального земельного масиву, що і спірна земельна ділянка), зазначив, що в даному випадку йде річ про земельні ділянки, які за своїм цільовим призначенням відносяться до земель водного фонду, а також вказав на те, що в даному випадку Державне агентство водних ресурсів України (надалі Держводагентство) є центральним органом виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

Прокурор, звертаючись до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його, у тому числі, неправомірною зміною цільового призначення спірних земельних ділянок, повинен надати підтвердження про повідомлення суб`єкта владних повноважень, яке здійснює контроль за використанням земель водного фонду.

Оглянувши матеріали даної справи, суд встановив, що 09 серпня 2018 року заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури Троцько Є.В. звернувся з листом до Голови Держводагентства ОСОБА_5 , у якому повідомляв, що прокурором вивчаються питання на предмет вжиття заходів представницького характеру щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для потреб індивідуального дачного будівництва за рахунок земель водного фонду, відведених для будівництва і обслуговування Кременчуцького водосховища, та просив повідомити, чи погоджувалася проектна документація щодо ряду земельних ділянок, у тому числі спірних, наданих ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за рахунок земель водного фонду. Водночас, у даному листі прокурор зазначає кадастрові номери спірних земельних ділянок та прізвища громадян, яким вони були надані /т. 1 а.с. 66-67/.

20 серпня 2018 року Державним водним агентством України була направлена відповідь на лист прокурора, у якій повідомляється, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ним не погоджувалися /т. 1 а.с. 68/.

Беручи до уваги вказану відповідь, суд констатує, що у даній справі Держводагентство з серпня 2018 року було повідомлене про відведення спірних земельних ділянок, оскільки прокурором повідомлялися їхні кадастрові номери, а тому у Держводагентства були всі можливості перевірити на публічній кадастровій карті розміщення вказаних земельних ділянок та, у разі встановлення їхнього розміщення на землях водного фонду, належним чином відреагувати.

Доказів відповідного реагування з боку Держводагентства, як на момент подачі прокурором позову у вересні 2018 року, так і до даного часу суду надано не було. За таких обставин суд вважає, що Держводагентство, будучи належним чином повідомлене про вибуття даних земельних ділянок з власності держави, фактично не вчинило і не вчиняє жодних дій з цього приводу, що розцінюється судом як бездіяльність. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 10 лютого 2021 року в справі № 640/11630/18 та від 02 квітня 2020 року в справі № 645/7199/18.

Прокурор, звертаючись з вказаним позовом, зазначив про те, що спірні земельні ділянки є землями водного фонду і порушення інтересів держави відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконного рішення про зміну їхнього цільового призначення, та, як наслідок, протиправної передачі у приватну власність для потреб індивідуального дачного будівництва, тому прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави.

У збереженні земельних ділянок водного фонду виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Частина друга статті 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

У спорах стосовно земель водного фонду, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

На думку суду, прокурор, встановивши, що відчуження земельних ділянок відбулося органом місцевого самоврядування у порушення вимог законодавства і вказані дії призвели до порушення прав держави, а орган, який мав би контролювати вказані порушення, фактично самоусунувся, має право звертатися з позовом, який спрямований на захист права власності держави і свідчить про наявність у прокурора повноважень для представництва інтересів держави у цій справі.

Крім того, суд бере до уваги, що оспорюване рішення було прийнято у 2015 році. Держводагентству достеменно було відомо про вказані обставини з серпня 2018 року, а дана цивільна справа перебуває на розгляді у суді з жовтня 2018 року, провадження у даній справі було зупинено відповідно до ухвали суду з березня 2019 року. За таких обставин, суд вважає, що залишення позову без розгляду суперечитиме законним інтересам держави.

За обставинами спору суд визнає, що участь прокурора у цій справі є виправданою, відповідає інтересам держави, спрямована на захист інтересів держави та не порушує принцип рівності сторін.

Крім того, посилання відповідачів, як на підставу залишення позову без розгляду, на п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд вважає не обґрунтованими та не коректними, оскільки згідно з п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. У даному випадку прокурор є самостійним позивачем, а не особою, яка звернулася з позовом в інтересах іншої особи без відповідних повноважень. Разом з тим, згідно з вимогами чинного законодавства прокурор зобов`язаний обґрунтувати підстави здійснення представництва держави у суді в статусі самостійного позивача і судом при відкритті провадження у даній справі вказані положення було враховано.

Керуючись ст.ст. 257, 259, 260 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотань відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду – відмовити.

Ознайомитись з повним текстом ухвали, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, на офіційному вебпорталі «Судова влада України» в мережі Інтернет за веб-адресою: https://ck.ck.court.gov.ua.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали суду складено та підписано 13 січня 2022 року.

Суддя: Т. А. Миколаєнко