Рішення № 102594359, 18.01.2022, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/203/22

Провадження № 2-о/539/12/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року м. Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Алтухової О.С.,

за участю секретаря – Ануфрієвої Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Суми), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території,

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулася в суд з заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території.

В заяві вказала, що вона є дружиною ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Тепличне, Луганської області на тимчасово окупованій території

Факт смерті чоловіка підтверджується: свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 виданого 24 грудня 2021 року Артемівським відділом записів актів громадянського стану Луганського міського управління юстиції Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки, Довідкою про причину смерті № С148 від 16 грудня 2021 року, Лікарським свідоцтвом про смерть виданого 17 грудня 2021 року.

Вищевказані документи не вважаються дійсним на території України.

Встановлення факту смерті матері їй необхідно для отримання свідоцтва про смерть України та для отримання спадщини.

Враховуючи вищевикладене, заявник просила суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця хутора Колдубіно Троїцького району, Луганської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території в селищі Тепличне, Луганського району, Луганської області, на тимчасово окупованій території. Підставою смерті, згідно довідки про причину смерті став атеросклероз судин головного мозку.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності. Заявлені вимоги просить задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, надано заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про одруження серія НОМЕР_2 виданого 03 липня 1965 року, 03 липня 1965 року заявник ОСОБА_3 одружилася з ОСОБА_2 , 1938 р.н.

Згідно Лікарського свідоцтва про смерть №148, виданого 17 грудня 2021 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті мовою оригіналу « АДРЕСА_1 ».

Згідно довідки про причину смерті № 148, виданої 17 грудня 2021 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті: атеросклероз сосудів головного мозку.

Згідно Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 виданого 24 грудня 2021 року мовою оригіналу «Артемовским отделом записи актов гражданского состояния Луганского городского управления юстиции Министерства юстиции Луганской Народной Республики», ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актова запис № 2753.

Згідно довідки від 03.06.2019 № 1630-5000135857 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка с.Обмачеве, Бахмачського району, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 .

При зверненні заявниці ОСОБА_1 до Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Суми), отримала відмову у проведенні державної реєстрації смерті у зв`язку з тим, що свідоцтво про смерть видане на території, де органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, не відповідає встановленій формі документів відповідно до чинного законодавства України та не є підставою для проведення державної реєстрації смерті.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації смерті є документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

На підставі викладеного, а також враховуючи те, що законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 та встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті «атеросклероз сосудів головного мозку», що надасть можливість отримати свідоцтво про смерть, видане відповідним державним органом України, тобто такого, що має юридичне значення.

Керуючись ст.ст. 13, 81, 247, 259, 263-265, 268, 293, 315, 317 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця хутора Колдубіно Троїцького району, Луганської області, яким помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території в селищі Тепличне, Луганського району, Луганської області, причиною смерті згідно довідки про причину смерті став атеросклероз судин головного мозку.

Рішення підлягає негайному виконанню, відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

- заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

- заінтересована особа: Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Суми), адреса місця знаходження: м. Лубни, вул. Гагаріна, 20, ЄДРПОУ 42517293.

Повне судове рішення складено та підписано 18 січня 2022 року.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду О.С. Алтухова