Вирок № 102588458, 17.01.2022, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/455/21

Номер провадження 1-кп/404/25/21

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року Кіровський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Антипової І.Л.,

при секретарях Штомпель О.М., Стельмухової Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому кримінальне провадження №12020120000000402 про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , уродженця м.Кіровограда, українця, громадянина України, військовослужбовця, головного сержанта 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини А4472, з повною загальною середньою освітою, одруженого, проживаючого по АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України не маючий судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора Кошового О.О.,

представника потерпілої Любович О.Ю.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ :

15.05.2004 року відповідно до наказу командира військової частини 9930 № 89-ос ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини, постановлено на всі види забезпечення. 05.03.2020 року відповідно до наказу командира військової частини А4472 № 65 ОСОБА_1 призначено на посаду головного сержанта 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти.

Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, є день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Відтак, з 15.05.2004 року, тобто з моменту зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини А4472, останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов`язку - проходження військової служби за контрактом.

Згідно ст.ст. 3, 65, 68 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов`язком громадян України; кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст.ст. 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-ХІУ, ст.ст. З, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551 -XIV, військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.

Так, 30.11.2020 близько 17 години, точного часу не встановлено, військовослужбовець військової частини А4472 ОСОБА_1 , діючи з недбалістю та керуючи в порушення вимог п.п.31.1, 31.4, 31.4.1 (а) Правил дорожнього руху України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (п. 31.1 Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також: правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації; п. 31.4. Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: 31.4.1 Гальмові системи: а) змінено конструкцію гальмових систем, застосовано гальмову рідину, вузли або окремі деталі, що не передбачені для даної моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства-виробника) технічно несправним автомобілем марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по проїзній частині вулиці Миколи Левитського м. Кропивницького, зі сторони вулиці Варшавської, в напрямку вулиці Братиславської, ігноруючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д) ПДР України (п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху) проявив особисту неуважність і безпечність до забезпечення елементарних вимог безпеки, чим позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати автомобілем. В подальшому, пересікаючи нерегульоване перехрестя вулиць Миколи Левитського та Мічуріна, порушуючи вимоги п. 12.1 ПДР України (п. 12.1 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним) не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість постійно контролювати рух транспортного засобу, та під час руху допустив виїзд керованого автомобіля на праве узбіччя та наїзд на пішохода ОСОБА_2 , яка в цей момент закінчила свій маневр переходу проїзної частини вулиці Миколи Левитського, та рухалась по пішохідному тротуарі. Після вказаної події, ОСОБА_1 покинув місце дорожньо-транспортної події, чим грубо порушив вимоги п.п.2.10 (а, б, в, г, ґ, д, є) ПДР України (п. 2.10 У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов 'язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу; г) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті "г" пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також: положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред`явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції; є) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди).

У наслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, гематоми тім`яної ділянки голови справа; закритої травми хребта: компресійного перелому тіл Th 10, Тh 11 (шийних) хребців, перелому остистого відростку Тh 10 (грудного) хребця, крайового перелому 85 (крижового) хребця зліва, гематоми крижово-здухвинної ділянки справа, які відносяться до категорії середнього ступені тілесних ушкоджень, які викликали тривалий розлад здоров`я.

Вказаними діями ОСОБА_1 скоїв порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та показав, що 30.11.2020 року керуючи транспортним засобом «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 по вул.Короленка рухаючись про проїзній частині вулиці Миколи Левитського зі сторони вулиці Варшавської у м.Кропивницькому, допустив порушення пунктів Правил дорожнього руху, які вказані у обвинуваченні, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_2 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження. Він повністю підтверджує обставини вчинення злочину, вказані у висунутому йому обвинуваченні, погоджується із кваліфікацією його дій, отриманими потерпілою тілесними ушкодженнями, розкаюється у вчиненому. Цивільний позов потерпілої визнає в повному обсязі.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_1 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті та вироку суду, та приймаючи до уваги, що інші учасники, також не оспорюють фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши положення ч.3 ст.349 КПК України, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Таким чином, проводячи судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідного до вимог ст.337 КПК України, обвинувачення, висунуте ОСОБА_1 відповідно до обвинувального акта, визнається судом доведеним, воно ніким не оспорюється, а тому суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд відповідно до ст.ст.50, 65 КК України враховує ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є неумисним закінченим не тяжким злочином, особу винного, який працює, за місцем проживання та служби характеризується позитивно (т.1 а.п.113, 114), осудний, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, учасник антитерористичної операції, на обліках в закладах з надання психіатричної або наркологічної допомоги не перебуває, раніше не судимий.

До визначених ч.1 ст.66 КК України обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, суд відносить щире каяття.

Визначених ч.1 ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Крім того, при призначенні покарання суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд). Так, у справі «Ізмайлов проти Росії» Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий, надмірний тягар для особи» (п.38 рішення від 16.10.2008).

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

Із врахуванням всіх обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, який вчинив неумисний закінчений не тяжкий злочин, повністю визнав вину у вчиненому правопорушенні, працює, на обліках в лікарнях не перебуває, раніше не судимий, суд вважає за можливе попередження вчинення нових кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_1 у разі призначення йому за ч.1 ст.286 КК України покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч.1 ст.286 КК України з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Однак, враховуючи положення ч.1 ст.58 КК України, а також те, що ОСОБА_1 тривалий є військовослужбовцем, за місцем проходження військової служби характеризується виключно позитивно, є учасником бойових дій, має сім`ю, стійкі соціальні зв`язки, замість покарання у виді обмеження волі строком на два роки суд вважає за можливе призначити ОСОБА_1 службове обмеження для військовослужбовців на той самий строк, із відрахуванням в доход держави десяти відсотків із суми його грошового забезпечення. Саме таке покарання на думку суду є необхідним і достатнім для досягнення мети виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Положеннями ч.4 ст.174 КПК України, визначено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Крім того, у кримінальному провадженні заявлений цивільний позов ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 30 590 грн. 68 коп. та моральної шкоди в сумі 58 000 грн. з обвинуваченого ОСОБА_1 та 2 000 грн. з Моторного (транспортного) страхового бюро України, який підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Представник цивільного відповідача Моторне (транспортне) страхове бюро України направив до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні цивільного позову в частині вимог до Моторне (транспортне) страхове бюро України. Посилався на те, що позивач ОСОБА_2 не довела суму матеріальних і моральних збитків. Тому просить суд відмовити у задоволені цивільного позову в частині позовних вимог до Моторне (транспортне) страхове бюро України та просив розглянути справу за їх відсутності.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2019 року (справа № 465/4621/16-к, провадження № 13-24 кс19), для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК України, попереднє звернення потерпілого до цього страхового бюро із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не є обов`язковим.

Порядок звернення потерпілого чи іншої особи до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий у розумінні ст.124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини.

Статтею 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачений чіткий перелік випадків, у яких МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу; в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи; г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону; ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п.22.1. ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 41 Закону передбачено також перелік випадків, в яких регламентні виплати здійснюються саме МТСБУ за рахунок коштів з централізованих страхових резервних фондів чи з коштів фонду страхових гарантій.

Згідно з пп.41.1. ст.41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Частиною 3 ст.23 ЦК України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин справи, які мають істотне значення.

Як роз`яснив, Пленум Верховного Суду України в п.3 постанови від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Так, відповідно до положень ч.ч.1 та 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Під час судового розгляду було встановлено, що внаслідок винних дій обвинуваченого цивільному позивачу було спричинено моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою відносно неї, порушенням життєвих зв`язків, втраті душевного спокою, зміні звичного способу життя. За таких обставин, з врахуванням характеру правопорушення, матеріального стану обвинуваченого, ступеню його вини, глибини страждань потерпілої, інших обставин, які мають істотне значення, суд вважає, що виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відшкодуванню підлягає моральна шкода на користь потерпілої в розмірі 58 000 грн., яку він визнав в повному обсязі, що відповідає положенням ст.ст. 23, 1167 ЦК України та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Згідно п.1 ч.1 ст.118 КПК України витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В даній справі на підтвердження надання правничих послуг та понесених потерпілим витрат на правничу допомогу суду надано копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02.12.2020 року на суму 15 000 грн.

Отже, витрати потерпілої на правову допомогу склали 15 000 грн., що підтверджується зазначеними документами, а тому вони підлягають стягненню з обвинуваченого на підставі ч.1 ст.124 КПК України.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Процесуальні витрати на залучення експертів відповідно до ст.124 КПК України необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави, а долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

На підставі ст.58 КК України замість визначеного покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки призначити ОСОБА_1 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки із відрахуванням в доход держави із суми його грошового забезпечення щомісячно 10 (десяти) відсотків.

Речові докази: цифровий носій – карта пам`яті, лазерний диск – зберігати в матеріалах кримінального провадження; автомобіль «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 – повернути ОСОБА_1 .

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Кіровограда від 02.12.2020 року на автомобіль Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 (т.1 а.п.28-29), в тому числі, які визнані речовими доказами, - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати у кримінальному провадженні на залучення експерта для проведення експертизи у розмірі 4086 грн. 17 коп.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Стягнути з Моторно транспортного страхового бюро України (код ЄДРПОУ – 21647131) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_3 ) страхове відшкодування матеріальної шкоди в сумі 30 590 грн. 68 коп. та 2 000 в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_3 ) 58 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_3 ) 15 000 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду згідно зі ст.ст. 395, 396 КПК України, з особливостями визначеними ч.2 ст.394 КПК України може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Кіровський районний суд м. Кіровограда протягом 30 діб з моменту його проголошення.

Згідно зі ст.376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Кіровському районному суді м. Кіровограда копію цього вироку, подавши відповідну заяву.

Суддя І.Л. Антипова