Рішення № 102582100, 19.01.2022, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/7222/21

Провадження № 2/210/657/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 січня 2022 року м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Вікторович Н.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров`я на виробництві, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров`я на виробництві.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що починаючи з 01.01.1990 року по 02.04.2001 року він працював підземним прохідником та підземним підривником на шахті ім.. Артем №1. 02.04.2001 року він був переведений на ш. ім. Артема-2. Український науково-дослідний інститут промислової медицини 1996 року встановив йому професійне захворювання: вібраційна хвороба 1-2 ст. в вираженим дистрофічним синдромом у вигляді деформуючого артрозу ліктьових та колінних суглобів. Медико-соціальною експертною комісією в 1996 році йому первинно було встановлено 30 % втрати працездатності по вібраційний хворобі. При повторних переглядах з 1997 року по 1998 рік позивачу встановлювали 30 % втрати працездатності. Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 18 червня 1996 року причиною виникнення хронічного професійного захворювання є конструктивна недосконалість машин та механізмів, тривалий стаж роботи на буровому обладнанні з підвищеним рівнем вібрації та шуму, недосконалість засобів особистого захисту від вібрації. В Акті розслідування вказано перевищення рівня вібрації, а саме 113-12-дБ при ГДР 112 дБ. У зв`язку з професійним захворюванням позивач переносить постійні фізичні страждання, а саме біль та обмеження рухів в великих суглобів, переважно в плечових, ліктьових та колінних, біль та відчуття оніміння в дистальних відділах кінцівок, плацах кистей та біль в попереково-крижовому відділі хребта з іррадіацією в праву сідницю та стегно. Позивач, у позові стверджує, що заподіяна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив на його робочому місці безпечних умов праці.

Крім того, позивач у позові вказав, що 22 грудня 1998 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, так згідно наряду 22.12.1998 року, виданим начальником зміни ОСОБА_2 з бригадою слюсарів в складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які провинні були підготувати необхідний матеріал для ліквідації аварії водо-відвідувача ствола шахти. Для ліквідації аварії потрібно було взяти хомут в гірничому (ЄМО). Отримавши вказівку, позивач направився до (ЄМО) за хомутом, але в результаті поганого освітлення в стволі, він підслизнувся та впав, отримавши при цьому травму коліна. Після нещасного випадку позивач був доставлений до лікарні де йому було надано першу медичну допомогу. Згідно акту розслідування 2-12, який був складений 28.12.1998 року лікарем було поставлено позивачу діагноз посттравматичний деформуючий артроз колінного і правого гомілкового суглобів. Тривалий час він проходив лікування за своєю травмою в міських лікарнях та профілакторіях, але бажаних результатів він не отримав та стан його здоров`я не покращувався. Рішенням обласної МСЕК йому первинно 01.04.1999 року було встановлено 15% втрати працездатності по виробничій травмі. При наступних переглядах його відсоток не змінювався, починаючи з 2000 по 2003 роки. 13.06.2005 року позивачу безстроково було встановлено 15 % по виробничій травмі, а також 30% по вібраційній хворобі. В результаті загалом в нього встановлено 45% втрати професійної працездатності. Також, у 2005 році його було безстроково визнано інвалідом 3 групи. У зв`язку з нещасним випадком його постійно турбує біль та обмеження рухів в правому суглобі, швидка втома, кульгавість.

З урахуванням вказаних обставин, позивач просить стягнути на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою суду від 13 грудня 2021 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. (а.с. 28)

Представник Відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - Тер-Товмасян Ю.Г. подала до суду відзив на позов, в якому зазначила, що підприємство не погоджується з доводами та вимогами Позивача, оскільки вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не є правонаступником ДП РУ імені Кірова, у якому позивач працював у відділі капітального будівництва, оскільки підприємство припинено в 2011 році без правонаступництва.Позивач оцінив свої моральні страждання в розмірі, що становить 360 000,00 грн., відповідач вважає суму завищеною, такою, що не відповідає тяжкості та характеру шкоди про наявність якої стверджує позивач. Вказана сума позовних вимог абсолютно не відповідає вимогам розумності та справедливості.

Дослідивши наявні у справі докази, на які посилається Позивач та Відповідач, суд прийшов до наступного висновку.

При вирішенні питання про спричинення позивачеві моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стан його здоров`я, втрату професійної працездатності, вину підприємства в заподіянні шкоди, істотних вимушених змін у його життєвих стосунках.

Судом встановлено, що відповідно до записів, які містяться в трудовій книжці виданої на ім`я ОСОБА_1 , останній з 01.01.1990 року по 17.07.1996 року працював підземним прохідником з правом ведення підривних робіт шахтобудівного управління на ділянку №33 РУ ім. Кірова, з 17.07.1996 року по 11.11.1998 року працював підземним електрослюсарем на дільниці №31 РУ ім. Кірова, з 11.11.1998 року по 02.04.2001 року працював на посаді підземним електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання на шахті ім. Артема дільниця №27, з 02.04.2001 року по 01.05.2001 року працював підземним електрослюсарем черговим по ремонту обладнання на дільниці №35 в ДУ ім. Кірова; з 01.05.2001 року по 21.12.2004 року працював на посаді електрослюсарем по ремонту обладнання на шахті №2 ім. Артема ДРУ ім. Кірова; з 21.12.2004 року по 01.01.2007 року працював охоронцем дільниці «Охорона», з 01.01.2007 року по 05.01.2008 рік працював охоронцем на дільниці по обслуговуванню виробництва, 05.01.2008 року звільнений з скороченням штату, за п.1 ст.40 КЗпП України. (а.с. 7-9)

Доводи представника Відповідача зазначені у відзиві про те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не є правонаступником шахти ДП Рудоуправління ім. Кірова Суд не бере до уваги доводи зазначені у відзиві, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не є правонаступником шахти ім. «Артем ім. Артема» РУ ім. Кірова, на якому працював ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

За змістом ч.1 ст. 37 ЦК УРСР було передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Статтею 466 ЦК УРСР визначено, що в разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (стаття 465 цього Кодексу), належних з неї у зв`язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров`я чи заподіянням смерті, покладається на правонаступників юридичної особи.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про підприємства в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємство може бути створено в результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об`єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Створення підприємств шляхом виділення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємо зобов`язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

Згідно із частинами першою та шостою статті 34 цього Закону (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права й обов`язки реорганізованого підприємства.

У пунктах 2.1 та 4.1 Положення про порядок поділу підприємств і об`єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 року №43/79/5 (далі - Положення; втратило чинність 25 серпня 2015 року) було закріплено, що відокремлення - це виділення зі складу підприємства (об`єднання) структурного підрозділу (одиниці) і створення на його базі самостійного підприємства або вихід підприємства зі складу об`єднань, зазначених у підпункті «б» пункту 3.1 цього Положення. Об`єктами відокремлення є структурні підрозділи та структурні одиниці відповідно до пункту 2.1 цього Положення, а також підприємства, що входять до складу об`єднань.

Розподільний баланс є документом, у якому, зокрема, визначено обсяг майнових прав та обов`язків, які перейшли до створеної шляхом виділу (виділення, відокремлення) юридичної особи.

Судом встановлено, в ході неодноразових реорганізацій правонаступником прав та обов`язків шахти імені Артема Рудоуправління ім. Кірова став відповідач ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг».

Так згідно з п.п. 1.1.-2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України № 165 від 19 квітня 2001 року «Про подальшу реструктуризацію РУ «ім. Кірова»» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» для збільшення його статутного фонду та створення на його базі шахтоуправління з підземного видобутку руди на правах структурного підрозділу комбінату та проведена інвентаризація РУ ім. Кірова по всіх статтях балансу станом на 01 квітня 2001 року.

Пунктами 3.1.-3.2 розділу 3 вказаного Наказу було передбачено створення комісії з прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова на баланс КДГМК «Криворіжсталь»; забезпечення прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова станом на 01 травня 2001р., які передаються до КДГМК «Криворіжсталь».

Відповідно до додатку № 1 до наказу № 165 від 19 квітня 2001 року «Укрупнений перелік об`єктів та виробничих потужностей РУ «ім. Кірова», що підлягають передачі на баланс КДГМК «Криворіжсталь»» шахта ім. Артема, на якій працював батько позивача, відійшла до КДГМК «Криворіжсталь».

Згідно ст.466 ЦК УРСР в разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів, належних з неї в зв`язку з заподіянням каліцтва покладається на правонаступників.

Згідно ст.37 ЦК УРСР при злитті і поділі юридичних осіб (права і обов`язки) переходять до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права та обов`язки) переходять до останньої. Тобто, на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» закон передбачав перехід прав та обов`язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої.

Відповідно до п. 32 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків затверджених Постановою КМУ від 23 червня 1993 р. № 472 (яка регулювала правовідносини в сфері відшкодування шкоди завданої каліцтвом на виробництві в період з 1993 року по 2001 рік), при ліквідації або реорганізації підприємства відшкодування шкоди, компенсація всіх видів витрат проводиться правонаступником.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону СРСР «Про державне підприємство (об`єднання)» (в редакції, що діяла станом на 09 січня 1990 року) об`єднання, незалежно від територіального розташування структурних одиниць і самостійних підприємств, що входять до його складу, функціонує як єдиний виробничо-господарський комплекс, забезпечує органічне поєднання інтересів розвитку галузей і територій. Воно здійснює свою діяльність на основі єдиного плану і балансу.

Тобто, на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» закон передбачав перехід прав та обов`язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої, а тому ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», як правонаступник Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», є належним відповідачем у справі.

З огляду на вищезазначене, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є правонаступником РУ імені Кірова та особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу.

18 червня 1996 року на підприємстві Рудоуправління імені Кірова концерну «Укррудпром» було складено Акт № б/н розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , який працюючи прохідником-підривником отримав професійне захворювання вібраційну хворобу І ступеня.

Причинами професійного захворювання зазначено є конструктивна недосконалість машин та механізмів, тривалий стаж роботи на буровому обладнанні з підвищеним рівнем вібрації та шуму, недосконалість засобів особистого захисту від вібрації. В Акті розслідування вказано перевищення рівня вібрації, а саме 113-120-дБ при ГДР 112 дБ. Крім того, зазначено, що на ОСОБА_1 здійснювався вплив несприятливих факторів підземного середовища: підвищена вологість до 90 при понищеній температурі повітря +14 + 16, перепад швидкості повітря від 0,25 до 1-2 м/сек.

03 липня 1997 року ОСОБА_1 первинно було встановлено 30 % втрати працездатності по вібраційній хворобі, що підтверджується витягом із Акту огляду у ЛТЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги до довідки серії 2-18 АД №055558. (а.с. 14)

16 липня 1997 року ОСОБА_1 повторно було встановлено 30 % витрати працездатності по вібраційній хворобі, що підтверджується випискою із Акту огляду у ЛТЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги до довідки серії МЕД ДИА П №029987. (а.с. 14)

30 червня 1998 року ОСОБА_1 повторно було встановлено 30 % витрати працездатності по вібраційній хворобі, що підтверджується випискою із Акту огляду у ЛТЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги до довідки серії МЕД ДИА П №072309. (а.с. 14)

Відповідно до Акту №2-12 про нещасний випадок, вбачається, що 22 грудня 1998 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок на виробництві, відповідно до п. 6 вказаного зазначено, що згідно наряду 22.12.1998 року, виданим начальником зміни ОСОБА_2 з бригадою слюсарів в складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які провинні були підготувати необхідний матеріал для ліквідації аварії водо-відвідувача ствола шахти. Для ліквідації аварії потрібно було взяти хомут в гірничому (ЄМО). Отримавши вказівку, позивач направився до (ЄМО) за хомутом, але в результаті поганого освітлення в стволі, він підслизнувся та впав, отримавши при цьому травму правового коліна.

Згідно Акту розслідування 2-12, лікарем було поставлено ОСОБА_1 діагноз посттравматичний деформуючий артроз колінного і правого гомілкового суглобів. (а.с. 12-13)

01 квітня 1999 року ОСОБА_1 було встановлено 45 % витрати працездатності, 15 % по виробничій травмі та 30% по вібраційній хворобі, що підтверджується випискою із Акту огляду у ЛТЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги до довідки від 01.04.1999 року. (а.с. 15)

При наступних переглядах його відсоток не змінювався, починаючи з 2000 по 2003 роки, що підтверджується виписками із Акту огляду у ЛТЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги до довідки від 05.07.2000 року, 25.05.2001 року та 28.05.2003 року. (а.с. 15-16)

13.06.2005 року ОСОБА_1 безстроково було встановлено 15 % по виробничій травмі, а також 30% по вібраційній хворобі, безстроково визнано інвалідом 3 групи, що підтверджується Випискою з Акта огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії ДНА-02 №05237. (а.с.16)

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008, абз. 9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 зазначеного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності",Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено втрату професійної працездатності, у 1996 році по трудовому каліцтву, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, суд вважає, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6500 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 32 500,00 грн., а максимальний 1 300 000,00 грн.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)», з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004, ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з виробничою травмою та у зв`язку із професійним захворюванням він систематично переносить біль, захворювання призвело до безстрокової втрати позивачем професійної працездатності в ступені 45 %, встановлення третьої групи інвалідності,погіршенні функцій організму, тому суд приходить до висновку, що Позивачу заподіяна моральна шкода.

Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Крім того, нещасний випадок стався з вини працівника підприємства Відповідача, що підтверджується матеріалами справи.

Доводи представника відповідача про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт отримання трудового каліцтва, встановлення стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Обговорюючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, настання негативних змін у його житті, неможливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку, з урахуванням ступеню вини відповідача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний біль, обмежена в можливості роботи в домашньому господарстві, звичайних повсякденних заняттях та активному спілкуванні з сім`єю, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, а також суд враховує, що основною причиною нещасного випадку є порушення Відповідачем, як роботодавцем та Позивачем вимог з охорони праці, які призвели до нещасного випадку та професійного захворювання, що було встановлено актом розслідування хронічного професійного захворювання від 18 червня 1996 року та актом про розслідування нещасного випадку від 28 грудня 1998 року, виходячи із засад розумності та справедливості, і вважає необхідним призначити позивачу компенсацію в розмірі 180 000,00 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1800,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 3, 8, ч.3 ст. 22, 43, 46 Конституції України, ст.13 Закону України "Про охорону праці», ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про охорону праці», ст. 440-1 ЦК Української РСР, ст.ст. 4, 9, 13, 81, 133, 137, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров`я на виробництві - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», код ЄДРПОУ 24432974, місце знаходження: місто Кривий Ріг, вулиця Криворіжсталі, 1, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , суму моральної шкоди завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, у розмірі 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», код ЄДРПОУ 24432974, місце знаходження: місто Кривий Ріг, вулиця Криворіжсталі, 1, на користь держави судовий збір 1800 (одна тисяча вісімсот) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Н. Ю. Вікторович