Рішення № 102580853, 12.01.2022, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

іменем України

Справа № 285/2985/21

провадження у справі № 2/0285/125/22

12 січня 2022 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

вскладі головуючої судді Сташків Т.Г.,

за секретаря судового засідання Матвіюк Т.М.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Маяк" про зобов`язання внести зміни щодо причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

07.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, та 05.10.2021 року уточнивши позовні вимоги, остаточно просив суд: змінити формулювання причин його звільнення у наказі ТОВ «Агрофірма «Маяк» № 20-к від 06.05.2021 року з формулювання за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, на формулювання - за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником, або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зобов`язати внести відповідні зміни у трудову книжку; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до зазначеного у постанові Житомирського апеляційного суду від 21.04.2021 року № 285/256/20-ц, виходячи розрахунку 435 грн. 96 коп. за кожен день такої затримки (а.с. 53).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що з 23.01.2019 року він працював у ТОВ «Маяк» на посаді тракториста-машиніста. 29.07.2019 року відповідач незаконно звільнив позивача на підставі п. 4 ч. 40 КЗпП України, однак рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 07.11.2019 року № 285/3107/19-ц, яке набрало законної сили, зазначений наказ про звільнення було скасовано. 16.12.2019 року позивача знову було незаконно звільнено та постановою Житомирського апеляційного суду від 21.04.2021 року № 285/256/20-ц зазначений наказ про звільнення скасовано. 27.04.2021 року позивач подав до ТОВ Агрофірма «Маяк» заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 06.05.2021 року. Однак наказом відповідача № 20-к від 06.05.2021 року позивача звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, без зазначення ч. 3 цієї статті. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив задовольнити його уточнені позовні вимоги.

05.10.2021 року ТОВ Агрофірма «Маяк» подало відзив на позов, у якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що 27.04.2021 року позивач подав до ТОВ Агрофірма «Маяк» заяву про звільнення за власним бажанням. Наказом відповідача № 20-к від 06.05.2021 року позивача звільнено за власним бажанням саме на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто доводи позивача з приводу того, що відповідач змінив підставу його звільнення не відповідають дійсності. При цьому, ч. 3 ст. 38 КЗпП України помилково не була зазначена секретарем у оспорюваному наказі, однак позивач при отриманні наказу на це уваги не звернув та в подальшому не звертався до відповідача щодо внесення відповідних виправлень у наказі. У зв`язку з викладеним, відповідач просив відмовити в задоволенні позову, а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн. (а.с. 37).

05.10.2021 року позивач подав відповідь на відзив, у якому просить позов задовольнити. Зазначив, що 27.04.2021 року позивач подав до ТОВ Агрофірма «Маяк» заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю саме на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 27.04.2021 року, однак наказом відповідача № 20-к від 06.05.2021 року позивача звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, без зазначення частини 3 цієї статті. При цьому, ні в оспорюваному наказі, ні у записі в трудовій книжці відсутній запис про звільнення позивача саме на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Крім того, на дату звернення позивача до суду із зазначеним позовом (07.06.2021 року), відповідач перерахував позивачу лише 02.06.2021 року вихідну допомогу згідно рішення суду від 21.04.2021 року, вихідну допомогу було виплачено лише 09.06.2021 року. З виписки банку АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що заробітна плата, лікарняні за період тимчасової непрацездатності позивача з 22.04.2021 року до 06.05.2021 року були виплачені відповідачем частинами лише 06.09.2021 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні відбувся з порушенням вимог КЗпП України (а.с. 48).

Також 05.10.2021 року позивач направив до суду заяву про зменшення позовних вимог (фактично заяву про зміну предмету позову).

В судовому засіданні 08.11.2021 року ухвалою суду прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову та відкладено розгляд справи з метою ознайомлення сторони відповідача зі зміненими позовними вимогами.

В судовому засіданні 12.01.2021 року позивач підтримав позивач підтримав позовні вимоги від 05.10.2021 року та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не прибув повторно. Про час і місце судового розгляду повідомлені вчасно та належним чином, однак про причини неявки суду не повідомили, клопотань про розгляд справи за їх відсутності чи про відкладення розгляду справи не подавали.

За таких обставин, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що з 23.01.2019 року ОСОБА_1 працював у ТОВ «Маяк» на посаді тракториста-машиніста (а.с. 68, 72).

02.08.2019 року відповідач незаконно звільнив позивача на підставі п. 4 ч. 40 КЗпП України, однак рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 07.11.2019 року № 285/3107/19-ц, яке набрало законної сили, зазначений наказ про звільнення було скасовано, позивача поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 36 620 грн. 64 коп. (а.с. 72).

16.12.2019 року позивача вдруге незаконно звільнено на підставі п. 4 ч. 40 КЗпП України, однак постановою Житомирського апеляційного суду від 21.04.2021 року № 285/256/20-ц, зазначений наказ про звільнення скасовано, позивача поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 170 896 грн. (а.с. 76).

27.04.2021 року позивач подав до ТОВ Агрофірма «Маяк» заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 06.05.2021 року (а.с. 66).

Однак, наказом відповідача № 20-к від 06.05.2021 року позивача звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, без зазначення ч. 3 цієї статті (а.с. 67).

І. Щодо позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення та зобов`язання внести відповідні зміни у трудову книжку, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП, він може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Саме такі висновки щодо застосування положень ч. 3 ст. 38 КЗпП України викладені у Постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року № 199/8766/18, від 20 червня 2018 року № 161/10759/16-ц та від 1 лютого 2018 року № 757/25503/15-ц.

Факт порушення відповідачем законодавства про працю, а саме порушення порядку звільнення позивача підтверджується рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 07.11.2019 року № 285/3107/19-ц та постановою Житомирського апеляційного суду від 21.04.2021 року № 285/256/20-ц, а тому вказані обставини не підлягають доказуванню згідно вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України (а.с. 72, 76).

Відповідно до абз. 2 п. 18 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.92 суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Оскільки обставини порушення відповідачем законодавства про працю встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, позивач звернувся до відповідача про звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, однак відповідач у порушенням вимог законодавства звільнив позивача з інших підстав (згідно ст. 38 КЗпП України), тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення та зобов`язання внести відповідні зміни у трудову книжку.

ІІ. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що в день звільнення - 06.05.2021 року роботодавець не виплатив позивачу вихідну допомогу при звільненні та допомогу по тимчасовій непрацездатності (лікарняні).

Вихідна допомога при звільненні була виплачена позивачу лише 09.06.2021 року, а допомога по тимчасовій непрацездатності у повному обсязі була виплачена лише 06.09.2021 року, що підтверджується випискою про рух коштів на банківській картці позивача (а.с. 69, 70).

Зазначені обставини відповідачем не спростовані.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно із абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язок з оплати вихідної допомоги, а також перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року № 711/4010/13-ц суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у зв`язку із затримкою виплати вихідної допомоги) (п.п. 33-38 Постанови).

Таким чином, оскільки у порушенням вимог ст. 116 КЗпП України відповідач у день звільнення (06.05.2021 року) не провів з позивачем виплату всіх належних йому коштів (вихідної допомоги при звільненні та допомоги по тимчасовій непрацездатності), а здійснив виплату вихідної допомоги лише 09.06.2021 року, а виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності лише 06.09.2021 року, тому згідно із ст. 117 КЗпП України з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 06.05.2021 року до 06.09.2021 року (84 робочі дні).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 21.04.2021 року № 285/256/20-ц встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становила 435 грн. 96 коп. (а.с. 79 зворот).

Відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 36 620 грн. 64 коп. (435 грн. 96 коп. х 84 дні).

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підтверджуються належними доказами, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем заявлено дві позовні вимоги, проте долучена квитанція про сплату 908 грн. судового збору за одну позовну вимогу, суд стягує вказану суму з відповідача на користь позивача та 908 грн. з відповідача в дохід держави.

Керуючись статтями 4, 10-12, 76-82, 141, 258-259, 264-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Маяк" (код ЄДРПОУ 03789324, місцезнаходження: вул. Лесі Українки, 184, м. Полонне, Хмельницька область) задовольнити повністю.

Змінити причину звільнення ОСОБА_1 у наказі ТОВ Агрофірма "Маяк" № 20-к від 06.05.2021 року з "за власним бажанням" на "у зв`язку з невиконанням власником, або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України" та зобов`язати ТОВ Агрофірма "Маяк" внести відповідні зміни у трудову книжку ОСОБА_1 .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Маяк" на користь ОСОБА_1 36 620,64 грн. середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Маяк" на користь ОСОБА_1 908 грн. судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Маяк" на користь держави 908 грн. судового збору.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 17.01.2022 року.

Головуюча суддя Т.Г. Сташків