Рішення № 102558813, 12.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2022 року м. Київ № 640/22199/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправної, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

16.09.2020 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду з позовною заявою до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Фінуправління Генштабу ЗСУ), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Фінуправління Генштабу ЗСУ щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Фінуправління Генштабу ЗСУ нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 01.01.2016 по 01.03.2018.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив про протиправність нездійснення індексації його грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2020 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому висловлено позицію про відсутність підстав для задоволення позову.

Отже суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в у військовій частині А2513.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 29.08.2018 №543 позивача - полковника, начальника служби безпеки дорожнього руху Озброєння ЗСУ звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини А 2513 (по стройовій частині) від 30.08.2018 № 189 з 30.08.2018 полковника ОСОБА_1 , начальника служби безпеки дорожнього руху Озброєння ЗСУ, виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Солом`янського районного у м. Києві військового комісаріату.

Також судом встановлено, що зокрема, 05.05.2020 позивач звертався до начальника Генштабу ЗСУ із заявою, у якій, зокрема, просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та надати довідку із помісячним розрахунком індексації з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Листом від 09.06.2020 № 305/1054 Фінуправління Генштабу ЗСУ повідомило позивача про те, що згідно із Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. При цьому Порядок № 1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. А виділений у 2016-2017 роках та на день звільнення позивача у 2018 році фінансовий ресурс для здійснення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям органів військового управління (установ) зарахованим на фінансове забезпечення до Фінуправління Генштабу ЗСУ не дозволяв проводити його індексацію.

ОСОБА_1 вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018 протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Суд, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII)держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону №1282-XII та Порядку №1078.

Визначення індексації наведено у частині першій статті 1 Закону №1282-XII, відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша статті 6 Закону №1282-XII).

Частинами другою та шостою статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок №1078, згідно з пунктом 1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 11 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно пунктом 2 цього Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що відповідно до даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2015 році (грудень до грудня попереднього року) становив 143,3 %; у 2016 році (грудень до грудня попереднього року) становив 112,4 %; у 2017 році (грудень до грудня попереднього року) становив 113,7 %; у 2018 році (грудень до грудня попереднього року) становив 109,8 %.

Таким чином, у 2016-2018 році грошове забезпечення позивача підлягало обов`язковій індексації відповідно до норм Закону № 1282-XII, оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Таким чином, у 2016-2018 році грошове забезпечення позивача підлягало обов`язковій індексації відповідно до норм Закону №1282-XII, оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Так, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 стало неналежне фінансування відповідача.

Проте, суд зазначає, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Фінуправління Генштабу ЗСУ, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.

Тому, суд вважає посилання відповідача на положення Порядку №1078, яким визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення необґрунтованими, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

При цьому, суд враховує при розгляді даної справи практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, суд зазначає, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №750/5074/17.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення не проведена, суд погоджується з доводами позивача щодо протиправної бездіяльності допущеної відповідачем та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.01.2018, а також надати позивачу довідку з помісячним розрахунком індексації за вказаний період.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування правомірності своїх рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другої статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав частково, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про обґрунтованість адміністративного позову та відповідно - задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з того, що позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідачем не понесено витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-248, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправної, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (місцезнаходження юридичної особи: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 22990368).

Суддя О.М. Чудак