Ухвала суду № 102548689, 08.12.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/13800/21-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2021 р. Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Ільєвої Т.Г.

при секретарі судових засідань - Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання про закриття провадження у справі №757/13800/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної казначейської служби України про відшкодування збитків, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної казначейської служби України про відшкодування збитків.

Так, в рамках розгляду даної справи представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було подано клопотання про закриття провадження у справі, в обґрунтування якого зазначено, що є незрозумілим у чому полягає протиправна поведінка Фонду гарантування при виведенні неплатоспроможного АТ «Банк «Таврика» з ринку. Адже всі твердження ОСОБА_1 стосовно того, що Фондом не вживалися заходи для задоволення вимог кредиторів АТ «Банк «Таврика», у тому числі, пов`язані із не вжиттям заходів з повернення 26 502 636,59 Доларів США, а також що дії Фонду призвели до неплатоспроможності Банку є хибними і спростовані Фондом у поданому ним відзиві.

Окрім цього, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6233/15 від 18.06.2019, суд встановив правомірність прийнятої Правлінням НБУ постанови №548 від 20.12.2012 «Про віднесення ПАТ «Банк Таврика» до категорії неплатоспроможних», а також запровадження з 21.12.2012 тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Таврика».

Таким чином, на думку Фонду позивачем не доведено, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Фондом в наслідок своєї діяльності було порушено право позивача на отримання коштів за договором банківського вкладу чи те, що позивачу було завдано будь-якої іншої шкоди, натомість, ОСОБА_1 сам зазначає, що ОСОБА_2 отримала за рахунок коштів Фонду і гарантовану суму відшкодування за вкладом в розмірі 200 000,00 грн., а залишок коштів в розмір 3 016 819,21 грн. були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк «Таврика» та віднесена до 4-ї черги.

Не згода позивача із імперативними нормами чинного законодавства, зокрема із ч. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не є підставою вважати, що позивачу завдана майнова шкода.

Також, позивачем взагалі не зазначено в чому полягає причинний зв`язок між допущеним порушенням (протиправною поведінкою) та шкодою, оскільки вся аргументація, яку зазначає Позивач, зводиться до вчинених неправомірних дій ОСОБА_3 під час того, як АТ «Банк «Таврика» був діючим, а неправомірність дій Фонду, про які зазначає Позивач спростовуються доказами долученими до відзиву Фонду.

З врахуванням зазначеного, на думку представника відповідача наявна відсутність предмету спору, а тому дана справа підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

В судове засідання призначене на 08.12.2021 сторони з`явились про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи суд, дійшов висновку про розгляд даного питання за їх відсутності з метою швидкого розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Zand v. Austria» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з {...} питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {...}. З огляду на це вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, маючи юрисдикцію, судить осіб на підставі практики, яка передбачена законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 у справі № 1-9/2011 дійшов висновку, що положення статті 3 ЦПК України не встановлює обмеження права особи на звернення до суду, а закріплює гарантію цього права.

У рішенні від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Великої Британії" Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції) стосується невід`ємного права особи на доступ до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів наголосив, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Веllеt v. Franсе (Белле проти Франції), § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Веllеt v. Franсе (Белле проти Франції), § 36; Nunes Dias v. Portugal (ОСОБА_5 проти Португалії) (dес.) стосовно правил, що регламентують сповіщення).У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Так, згідно п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Положеннями статті 11 ЦПК України встановлено позицію диспозитивності цивільного судочинства, а саме передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини 1 статті 12, частини 1 статті 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.

За частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявленого клопотання та відмову у його задоволенні, у зв`язку з тим, що доводи відповідача зводяться до його позиції щодо вимог позивача, однак це не вказує, що позивач не вправі звертатись до суду за захистом своїх прав та обирати самостійно спосіб звернення до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-19, 255, 256, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання про закриття провадження у справі №757/13800/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної казначейської служби України про відшкодування збитків- відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Т.Г. Ільєва