Рішення № 102529012, 11.01.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2022 р. № 400/8897/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку - 30.09.2021; зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку в сумі 166 456,14 грн.

Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані посиланням на застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та обставину несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача із служби в органах внутрішніх справ. Зокрема, позивач зазначає, що відповідач остаточно розрахувався з нею 30.09.2021 - у день виплати компенсації за не використану у 2019 році відпустку в сумі 2 267,28 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить задовольнити позовні вимоги в частині 29 460,41 грн. Відповідач посилається на необхідність урахування критеріїв оцінки розміру відшкодування, визначених Верховним Судом у постановах в аналогічних справах, та вказує, що причиною затримки розрахунку при звільненні є недостатнє фінансування та наявність спору між позивачем і відповідачем щодо належних їй виплат.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що заявлена в позові сума є обгрунтованою та такою, що не підлягає коригуванню, оскільки відповідач умисно затягував виплату належних позивачу коштів.

У зв`язку з відсутністю заяв учасників справи про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Матеріали справи свідчать, що позивач звільнена з органів внутрішніх справ 02.05.2019, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача.

Сторонами у позовній заяві та відзиві визнається, що у день звільнення із служби в органах внутрішніх справ із позивачем не був проведений повний розрахунок.

Сторони також визнають, що остаточно відповідач розрахувався з позивачем 30.09.2021, виплативши їй 2 267,28 грн грошової компенсації за не використані дні відпустки за 2019 рік на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі № 400/2851/21.

Ураховуючи дату остаточного розрахунку, позивач заявила позовні вимоги за період по 30.09.2021.

Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України визначає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стаття 116 Кодексу законів про працю України покладає на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі „Кечко проти України суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд також не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (справа "Кечко проти України" (заява № 63134/00), 08.11.2005, пункти 23, 26).

Обчислюючи суму середнього заробітку при звільненні, суд виходить з такого.

Виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, та особливості їх урахування наведені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Розрахунок середнього заробітку належить здійснювати, виходячи з календарних днів.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку, суд керується такими вихідними даними:

- середньоденне грошове забезпечення позивача - 188,94 грн (визнається сторонами у позові та відзиві);

- кількість календарних днів у періоді з 02.05.2019 по 29.09.2021 (оскільки 30.09.2021 відповідач розрахувався з позивачем, цей день не належить до періоду затримки розрахунку) - 882;

188,94 х 882 = 166 645,08 грн.

Отже, середній заробіток позивача за період з 02.05.2019 по 29.09.2021 становить 166 645,08 грн.

Оцінивши зазначену суму з точки зору співмірності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для присудження позивачу суми середнього заробітку у розрахованій сумі (166 645,08 грн) з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

У постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3365/19 Верховний Суд зазначив, що, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 (наведені вище) у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 відповідно, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено обставини з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, при обчисленні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем її права на належну оплату праці, що встановлено рішенням суду, просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток.

Суд установив, що розмір середнього заробітку за період з 02.05.2019 по 29.09.2021 розрахунково становить 166 645,08 грн.

Ураховуючи викладені вище правові позиції Верховного Суду, у спірних правовідносинах суд бере до уваги сукупність таких обставин:

- наявність спору між позивачем та відповідачем щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за не використані в 2019 році дні відпустки, вирішеного судом шляхом ухвалення рішення у справі № 400/2851/21;

- передання позивачем спору з нарахування та виплати індексації на розгляд суду для отримання недоплачених сум по спливу двох з дати звільнення із служби;

- вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем не має форми умислу, беручи до уваги відсутність належного фінансування, а також те, що відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів.

На підставі наведеного та з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду щодо вимог до співмірності суми середнього заробітку, суд вважав би достатньою та співмірною суму середнього заробітку, яка становить остаточний розрахунок відповідача з позивачем - 2 267,28 грн.

Разом з тим, оскільки відповідач визнає більший розмір суми середнього заробітку, який належить нарахувати та виплатити позивачу, - 29 460,41 грн, позов належить задовольнити саме в такій сумі, оскільки вона є більшою, ніж та, яку суд вважає співмірною з огляду на наведену вище правову позицію Верховного Суду в аналогічних спорах.

Суд також узяв до уваги, що оскільки відповідач остаточно розрахувався з позивачем 30.09.2021, цей день не входить до періоду нарахування та виплати середнього заробітку. Отже, позовні вимоги належить задовольнити за період з 02.05.2019 по 29.09.2021.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 1 664,56 грн.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить 294,6 грн (29 460,41 х 1 664,56 / 166 456,14).

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код: 08592253) задовольнити частково.

2. 2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 8, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 08592253), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.05.2019 по 29.09.2021.

3. Зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 8, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 08592253) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.05.2019 по 29.09.2021 у сумі 29 460,41 грн.

4. Відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за 30.09.2021.

5. Відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку в сумі 136 995,73 грн.

6. Відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток в сумі 136 995,73 грн.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікцаійний код: 08592253) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 294,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна