Вирок № 102503396, 10.01.2022, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15016/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" січня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)

у складі головуючої судді Бірси О.В. одноособово,

за участю

секретаря судових засідань Цімох М.М.,

та сторін кримінального провадження:

прокурора Андрєєва Я.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020105040000541 від 05.08.2021 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Миколаївської області, громадянина України, працюючого водієм у ФОП, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 10.12.21 за ч. 1 ст. 185 КК до штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та який сплачено останнім 22.12.21,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального Кодексу України (далі - КК),

у с т а н о в и в :

Судом визнано доведеним, що у ОСОБА_1 05.08.20 приблизно о 08:00 год. перебуваючи за кермом автомобіля марки «Газель», н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись за маршрутом в магазин «АТБ», що розташований по пр-ту Соборності, 2/1 у м. Києві, з метою доставки для реалізації у кузові вказаного ТЗ продукції КФ ТОВ «Птахокомплекс Дніпровський» на суму 50 606 грн. без ПДВ, а саме: голова охол. ваг. 15 кг, грудка охол. ваг. 15 кг, крило охол. фас. 10 кг, набір для супу охол. фас 10 кг, ноги охол. ваг. 15 кг, печінку та серце охол. ваг. 10 кг, печінка та сердце охол. фас. 10 кг, філе охол. фас. 10 кг, хребтова частина охол. ваг. 15 кг, четвертина охол. ваг. 15 кг, четвертина охол. фас. 10 кг, шия охол. ваг. 10 кг, шия охол. фас. 10 кг, четвертина охол. фас. 10 кг, тушка охол. фас. 10 кг, грудка охол. фас. 10 кг, крило охол. фас. 10 кг, філе охол. фас. 10 кг, набір для супу охол. 10 кг., а всього загальною масою 995 кг. та вартістю 36 356 грн. без ПДВ; 95 ящиків вартістю 14 250 грн. без ПДВ, виник злочинний умисел спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна та обернення його на свою користь.

Реалізуючи указаний злочинний умисел з корисливих мотивів та з метою власного протиправного збагачення, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає ОСОБА_1 відхилився від визначеного маршруту, тим самим заволодівши указаним майном товариства та маючи змогу ним розпорядитись здійснив зупинку за адресою: м. Київ, пр-т Алішера Навої, 1, де зустрівся з невстановленою досудовим розслідуванням особою, контакти якої попередньо знайшов при пошуку точки збуту вказаного товару, та перезавантажив вищевказане майно в її ТЗ.

Після чого, отримавши за продаж вказаного товару грошові кошти у сумі 25 000 грн. ОСОБА_1 залишив стояти ТЗ «Газель», н.з. НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, пр-т Алішера Навої, 1, зникнувши з місця вчинення злочину.

Тим самим ОСОБА_1 завдав матеріальної шкоди Київській філії ТОВ «Птахокомплекс Дніпровський» на суму 50 606 грн. без ПДВ.

Вказаних висновків Суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.

Так, указав, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму дій учинив повторно крадіжку майна.

Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив Суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за вище встановлених обставин.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.

При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Відповідно до пунктів 3-4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Згідно ст. 32 КК повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, однак з урахуванням того, що (1) повторність, згідно постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в справі № 591/4366/18, має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочині в іншому кримінальному провадженні, того, що (2) у цілях кваліфікації дій особи у порядку КК наявність чи відсутність кваліфікуючої ознаки повторності, згідно орієнтирів ККС ВС у справах № 484/3214/17 (постанова від 15.05.2019) та № 520/6591/15-к (постанова від 31.05.2018), необхідно встановлювати, виходячи з тих обставин, які існували на час скоєння діяння, а не на час постановлення вироку, та того, що відповідно до примітки статті 185 КК у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, даних вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 10.12.2021 у справі № 760/7342/20, Суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставинами, що пом`якшують покарання є

? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кожного з кримінальних правопорушень, у т.ч. їх час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;

? активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не установлено.

Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 185 КК України у виді позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов`язків з числа визначених його ст. 76 КК, оскільки Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.

Щодо вироку від 10.12.21, то судом зауважується, що законодавець чітко визначив момент у часі, що обумовлює слушність застосування указаного правила - це постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили (див. положення ч. 4 ст. 70 КК), в той час, як в постанові від 01 червня 2020 року в справі № 766/39/17 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зауважила, що за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи при визначенні остаточного покарання та правил на підставі яких воно має бути сформованим слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.

Однак, Суд констатує, що за вироком від 10.12.21 обвинувачений сплатив штраф 22.12.21, а тому з огляду на його сплату правила призначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень або ж вироків, визначені положеннями ст. ст. 70-72 КК, на думку суду, не застосовуються, адже, зокрема, зі змісту положень постанови від 06.12.21 у справі № 243/7758/20 Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у т.ч. витікає, що для застосування правил призначення покарання законодавець визначає сукупність двох обов`язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності: перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим; друга - наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком. Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування указаних правил, у т.ч. якщо на момент вчинення особою нового кримінального правопорушення невідбутою частиною покарання за попереднім вироком було основне покарання у виді штрафу (ст. 53 КК), яке на час ухвалення нового вироку вже відбуте, порядок та правила призначення остаточного покарання не застосовуються.

Підстав для вирішення долі певних речових доказів не убачається, з огляду на відсутність у справі з даного питання постанов слідчого про визнання певного майна речовим доказом у порядку ст. 98 КПК.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, Суд

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я Оксана БІРСА