Рішення № 102495838, 28.12.2021, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/29/2021 Справа № 641/8099/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року м Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Онупко М.Ю.,

за участю секретаря Ігнатової О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна,-

В С Т А Н О В И В :

29.11.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просив розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований у Палаці одружень в м. Харкові, актовий запис № 6846 від 05.11.1970 року, розділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності, виділивши позивачу нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_1 , вартістю 196300 грн., та нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_2 , вартістю 253600 грн., припинивши право спільної сумісної власності на вказані об`єкти, виділити ОСОБА_2 нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_3 , вартістю 1512621 грн. припинивши право спільної сумісної власності на вказаний об`єкт, визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку двокімнатної квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 50,3 кв.м., вартістю 21679 грн., та на Ѕ частку об`єкту незавершеного будівництва - квартиру АДРЕСА_5 , вартістю 171573,75 грн.

Під час знаходження справи в провадженні суду позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги шляхом подання уточненої позовної заяви 29.01.2018 року, заяви про зменшення позовних вимог від 04.04.2019 року та заяви про уточнення позовних вимог від 06.07.2021 року. Позивач з рахуванням уточнень просив визнати нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_3 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутим за час шлюбу, визначивши частку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_3 по Ѕ частині кожному, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку нежитлових приміщень 1-го поверху АДРЕСА_3 , залишити Ѕ частку нежитлових приміщень 1-го поверху АДРЕСА_3 у власності ОСОБА_2 .

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 05.11.1970 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у Палаці одружень в м. Харкові про що зроблено актовий запис № 6846 та видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 . Сімейне життя не склалось через різні погляди на життя, часті сварки та непорозуміння. Шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені з січня 2016 року, та їх відновлення не можливе, так як намагання примиритись, адресовані з його боку відповідачу, нею не сприймаються.

За період шлюбу за спільні кошти було придбано нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення першого поверху АДРЕСА_3 . Речове право на вказаний об`єкт нерухомості зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 21359796 від 22.12.2008 року. Зазначав, що зазначене нежитлове приміщення було набуте подружжям за час шлюбу за спільні кошти, а тому вважає що зазначене майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності. У зв`язку з вказаним позивач має право на поділ майна, що набуте під час шлюбу шляхом визнання за ним право власності на Ѕ частину приміщення, незалежно від розірвання шлюбу.

11.03.2021 року відповідач ОСОБА_2 надала до суду зустрічну позовну заяву в якій просила визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 , об`єкт нерухомості, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху АДРЕСА_3 .

В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначила, що між нею та позивачем ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб 05.11.1970 року, про що зроблено запис № 6846 та видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 . Сторони продовжують проживати у шлюбі за адресою: АДРЕСА_6 . 10.06.2008 року вона уклала з ОСОБА_3 договір № 1 відступлення права вимоги передачі нежитлових приміщень у власність по договору № 61/11 від 06.11.2007 року. Вказаний договір вступив в силу з моменту його підписання, та відповідно до п. 3.4 взаєморозрахунки проведені сторонами у повному обсязі.

Також, вказала, що кошти за нежитлові приміщення були її особистим цінним майном. Оскільки, за договором купівлі-продажу домоволодіння від 22.05.2008 року вона продала частину майна за 145 500 грн., яке було її особистою власністю, оскільки частина домоволодіння з надвірними будівлями по АДРЕСА_7 , було набуте у результаті успадкування, що підтверджується договором купівлі-продажу домоволодіння від 22.05.2008 року та посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лазюк О.А. Вказані кошти вона втратила на купівлю нежитлових приміщень 1-го поверху АДРЕСА_3 , що підтверджується договором № 1 про відступлення права вимоги передачі нежитлових приміщень від 10.06.2008 року № 1 та додатковою угодою до нього. Наступного дня вона звернулася з вимогою до керуючого «Жилстрой-2» про необхідність укласти з нею акт прийому передачі нежитлових приміщень.

Крім того, відповідач вказала, що 28.08.2008 року нею було укладено акт прийому нежитлових приміщень, та в подальшому було розглянуто питання про видачу їй свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується листом № 2350242 від 11.11.2008 року. 18.12.2008 року їй було видано свідоцтво про право власності на вищезазначене нерухоме майно Комінтернівською районною у м. Харкові радою. На підставі вказаного свідоцтва вона зареєструвала своє нерухоме майно у комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» та отримала витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.12.2008 року.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20.12.2017 року було відкрито провадження за вищевказаною позовною заявою в порядку загального позовного провадження та справу призначено в підготовче судове засідання.

На підставі розпорядження керівника апарату суду Губіної Н.В. від 07.09.2020 року № 63, у зв`язку зі звільненням судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_4 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2020 року, вказані матеріали цивільної справи № 641/8099/17 надійшли до провадження судді Комінтернівського районного суду м. Харкова Онупко М.Ю.

Ухвалою від 16.09.2020 року зазначену цивільну справу було прийнято до провадження судді Онупко М.Ю. та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.03.2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та об`єднано в одне провадження

Ухвалою від 29.07.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

До судового засідання позивач та його представник не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача ОСОБА_5 надавала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

У наданому до суду відзиві на зустрічну позовну заяву позивач зазначив, що у період часу з 05.11.1970 року по теперішній час він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.02.2021 року по справі № 641/6686/19, яким шлюб між сторонами розірвано, однак вказане рішення не набрало законної сили). Під час шлюбу позивачем та відповідачем було набуто у власність нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_3 . Право власності на вказане майно виникло внаслідок правонаступництва за договором пайової участі у будівництві. Так, у 2008 році його знайомий ОСОБА_3 звернувся до нього з пропозицією щодо відступлення права вимоги за договором пайової участі у будівництві від 06.11.2007 року № 61/11, який було ним укладено з АТ «Жилстрой-2». Розмір внесеного ОСОБА_3 пайової інвестиційного внеску становив 1512621 грн. Зважаючи на те, що сторони планували розпочинати підприємницьку діяльність, у тому числі, пов`язану з торгівлею та наданням в оренду нерухомого майна, тобто мали грошові заощадження, порадившись між собою та ретельно все обміркувавши, ними було вирішено погодитися на пропозицію ОСОБА_3 .

Також, вказав, що оскільки на той час з ОСОБА_2 перебували у шлюбі, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, до того ж, відносини між ними були довірчими, за усною домовленістю було вирішено, що відповідний договір укладатиметься саме з нею. 10.06.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір № 1, за яким ОСОБА_3 було відступлено на користь ОСОБА_2 право вимоги передачі нежитлових приміщень у власність за договором від 06.11.2007 року № 61/11 пайової участі у будівництві, тобто фактично відбулось правонаступництво пайовика. На момент укладення вищевказаного договору взаєморозрахунки між сторонами було проведено у повному обсязі, взаємних претензій один до одного сторони не мали. Тобто сторонами по справі із їх спільного сімейного бюджету на виконання умов договору від 10.06.2008 року № 1 було сплачено на користь ОСОБА_3 1512621 грн. Тобто, зважаючи на викладене вище, позивач пояснив, що незважаючи на те, що право власності на вказану нерухомість було зареєстровано на ім`я одного з подружжя, вказане майно придбано за їх спільні кошти, отже є спільною сумісною власністю подружжя.

З приводу посилань відповідача ОСОБА_2 на придбання спірного майна за її власні кошти, зазначив, що від продажу частки нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу від 22.05.2008 року ОСОБА_2 за продаж своєї частки у спільній частковій власності отримала 145500 грн. Однак, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про належність 25/200 частки домоволодіння до спадкового майна, тобто не доведено приналежність вказаних грошових коштів до її особистої приватної власності, як і не додано доказів подальшого передання вказаних грошових коштів за сплату за спірне нерухоме майно. В той же час, придбання у ОСОБА_3 права вимоги на спірні нежитлові приміщення за договором пайової участі у будівництві коштували їх сімейному бюджету 1512621 грн.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву в якій зазначила, що проходить курс реабілітації після перенесеного захворювання та просила розглянути справу за її відсутності.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проти позову заперечувала в повному обсязі, вимоги зустрічної позовної заяви підтримала та посилаючись на те що спірне нежитлове приміщення було придбано виключно за особисті грошові кошти ОСОБА_2 , які були нею отримані від продажу належного їй майна, а також на інші обставини, викладені в зустрічній позовній заяві, просили їх задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до Свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 05.11.1970 року вбачається що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05.11.1970 року в Палаці одружень м. Харкова уклали шлюб, після реєстрації шлюбу подружжю присвоєно спільне прізвище « ОСОБА_2 » (т. 1 а.с. 9).

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах СК України.

Відповідно до ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У відповідності до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно до положень статті 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя у п.22 зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третья статті 368 ЦК України.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Судом встановлено, що відповідно до договору пайової участі в будівництві № 61/11 від 06.11.2007 року укладеного між АТ «Жилстрой-2» та ОСОБА_3 , сторони договору погодили, що відповідно до договору пайщик здійснює пайове інвестування будівництва багатоквартирного житлового будинку зі вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_8 (далі - об`єкт). Інвестиція здійснюється шляхом внесення грошових коштів в порядку та розмірах, передбаченим договором.

Згідно до п. 1.5 договору пайової участі в будівництві № 61/11 від 06.11.2007 року інвестиція реалізується шляхом передачі пайщику у власність приміщення в об`єкті. Пайщику передаються приміщення №№ 1.88, 1.89, 1.90, 1.91, 1.91а, 1.92, 1.93, розташовані на 1 поверсі об`єкту, загальною проектною площею 130,23 кв.м., обмеженими зовнішніми стінами по ряду А1, за рядом Г, перед віссю 1, внутрішніми стінами за віссю 3, між осями 2 і 3, перед рядом В (т. 1 а.с. 19-22).

Згідно договору № 1 відступлення права вимоги передачі нежитлових приміщень у власність за договором № 61/11 від 06.11.2007 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідно до умов якого цедент передає цесіонарію права вимоги передачі у власність нежитлові приміщення №№ 1.88, 1.89, 1.90, 1.91, 1.91 а, 1.92, 1.93, що розташовані на 1 поверсі об`єкту за будівельною адресою: АДРЕСА_9, загальною проектною площею 130,23 кв.м., обмежені зовнішніми стінами по рядку А1, за рядом Г, перед віссю 1, внутрішніми стінами по осі 3, між осями 2 і 3, перед рядом В (далі - приміщення) за договором пайової участі в будівництві № 61/11 від 06.11.2007 року (т. 3 а.с. 132).

Відповідно до листа ОСОБА_2 від 11.06.2008 року вбачається, що вона звернулась до керуючого АТ «Жилстрой-2» ОСОБА_14 з проханням підписати з нею акт прийому-передачі нежитлових приміщень АДРЕСА_8 , загальною проектною площею 130,23 кв.м., обмежені зовнішніми стінами по рядку А1, за рядом Г, перед віссю 1, внутрішніми стінами по осі 3, між осями 2 і 3, перед рядом В (т.3 а.с. 133).

Також, згідно акту прийому-передачі нежитлових приміщень в житловому будинку по АДРЕСА_9 від 28.08.2008 року у відповідності до договору № 1 уступки права вимоги передачі нежитлових приміщень у власність за договором № 61/11 від 06.11.2007 року та договору № 1 уступки права вимоги передачі нежитлових приміщень у власність від 10.06.2008 року АТ «Жилстрой-2» передає, а ОСОБА_2 приймає нежитлові приміщення №№ 1.88, 1.89, 1.90, 1.91, 1.91 а, 1.92, 1.93, які відповідають приміщенням №№ 73, 75, 76, 77, 78 в технічному паспорті на квартирний (багатоповерховий) житловий дім № 37 Б (6 секція), розташовані на 1 поверсі об`єкту, загальною проектною площею 135,0 кв.м., обмежені зовнішніми стінами по рядку А1, за рядом Г, перед віссю 1, внутрішніми стінами по осі 3, між осями 2 і 3, перед рядом В, що розташовані в будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_9 (номер будівельний). Зобов`язання передбачені договором пайової участі в будівництві № 61/11 від 06.11.2007 року виконані сторонами в повному обсязі (т. 3 а.с. 134).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Комінтернівської районної в місті Харкові Ради № 283-15 від 18.11.2008 року вирішено видати свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 25 т. 1).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 79937452 від 09.02.2017 року нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_3 вбачається що зазначене майно на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 139).

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто .

У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

І саме той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей (частина перша статті 59 СК України).

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Конструкцією ст. 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідачем у справі ОСОБА_2 на підтвердження позовних вимог щодо визнання спірного нежитлового приміщення особистою приватною власністю ОСОБА_2 , викладених нею в зустрічному позові, до суду надано договір купівлі - продажу домоволодіння від 22.05.2008 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лазюк О.А., зареєстрований в реєстрі за № 595.

Відповідно до якого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , передали, а покупець ОСОБА_13 прийняв у власність домоволодіння з надвірними будівлями по АДРЕСА_7 . Відповідно до п. 4 вказаного договору ОСОБА_2 в результаті продажу вищевказаного нерухомого майна отримала 145 500 грн. В п. 11.3 зазначеного договору вказано, що 25/200 частин відчужуваного майна є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки набута нею у результаті спадкування (т. 3 а.с. 140-141).

Також ОСОБА_2 до суду надано додаткову угоду від 10.06.2008 року до договору № 1 відступлення права вимоги передачі нежитлових приміщень у власність за договором № 61/11 від 06.11.2007 року вбачається, що ОСОБА_2 здійснила розрахунок в повному обсязі за договором № 61/11 від 06.11.2007 року та передала грошові кошти в розмірі 145 500 грн. ОСОБА_3 , який отримав вказані грошові кошти.

Як зазначає відповідач ОСОБА_2 у зустрічному позові, що право власності на спірні нежитлові приміщення першого поверху АДРЕСА_3 було отримано нею за договором про відступлення права вимоги з ОСОБА_3 від 06.11.2007 року саме за рахунок коштів, які були отримані від продажу частини житлового будинку отриманого нею у спадок, тобто зазначене майно було придбано за кошти, які є її особистою власністю.

Однак, будь яких застережень, заяв, чи інших відомостей, в тому числі і нотаріально посвідчених, про передачу ОСОБА_2 ОСОБА_3 особистих грошових коштів ОСОБА_2 вищезазначена додаткова угода від 10.06.2008 року не містить.

Суд зазначає, що надані представниками відповідача відомості із Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків в яких міститься інформація про отримані сторонами доходи на протязі 2006 року - 2 кварталу 2008 року не можуть слугувати належним та беззаперечним доказом передачі ОСОБА_2 в рахунок виконання вказаної додаткової угоди грошових коштів, що знаходилися у її особистій власності, або відсутності спільних коштів подружжя, які могли б бути витрачені на здійснення платежу за вищезазначеною угодою.

Також представниками відповідача в судовому засіданні для підтвердження факту визнання вимог за зустрічною позовною заявою позивачем ОСОБА_1 , до матеріалів справи було надано DVD диск з аудіозаписом телефонної розмови між двома особами (як зазначено представником ОСОБА_7 між позивачем та відповідачем). Однак зазначений DVD диск з аудіозаписом телефонної розмови не може бути прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу у справі зважаючи на те, що неможливо ідентифікувати осіб, розмова яких відображена на вказаному запису.

Будь-яких доказів щодо укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шлюбного договору чи наявності домовленостей щодо визначення певного майна особистою приватною власністю, а також зміни розміру часток в майні, яке придбано в період шлюбу, сторонами до суду надано не було.

Будь -яких інших доказів на підтвердження передачі ОСОБА_3 за додатковою угодою від 10.06.2008 року особистих коштів ОСОБА_2 до суду надано не було.

Нормами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.

Разом з тим відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті

81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також не може погодитися з доводами, зазначеними представниками відповідача ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , викладеними у заяві про притягнення до відповідальності позивача та представника позивача за зловживання процесуальними правами, виходячи з того, що позивачем та представником позивача ОСОБА_5 до суду було надано заяви про розгляд справи за їх відсутності, та зважаючи що їх явка до суду не визнавалася судом обов`язковою.

Виходячи з презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яке містить ст. 60 СК України, саме на відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 покладався обов`язок доведення існування обставин необхідних для спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірні нежитлові приміщенням.

За таких обставин, встановивши, що спірна квартира набута за час шлюбу і презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу ОСОБА_2 не спростована, суд приходить до висновку, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках.

Окрім того, прецедентна практика Європейського суду з прав людини, зазначає, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що зустрічна позовна заяви ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна не обґрунтовано належними та допустимими доказами та задоволенню не підлягає, а позовні вимоги позивача в редакції від 06.07.2018 року обґрунтовані та підлягають задоволенню та за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя необхідно визнати право власності на Ѕ частину нежитлових приміщень першого поверху АДРЕСА_3 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , право власності на Ѕ частину нежитлових приміщень першого поверху АДРЕСА_3 .

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано - після закінчення апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи- в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони по справі :

Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: М. Ю. Онупко