Рішення № 102448292, 04.01.2022, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2022 року Провадження №2/425/55/22

Справа №425/3224/21

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого – судді Коваленка Д.С., секретарка судових засідань – Брудницька О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження, у приміщенні зали судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг,

в с т а н о в и в:

Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулось до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості у розмірі 31 154 гривні 14 копійок за кредитним договором від 07.10.2017 року, яка станом на 25.09.2021 року складається з наступного: 27 995 гривень 82 копійки – заборгованість за кредитом, 5 158 гривень 32 копійки – заборгованість по відсоткам та судових витрат в розмірі 2270 гривні.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 17 листопада 2021 року суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду на 04 січня 2021 року, у порядку спрощеного провадження.

04 січня 2021 року учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Відповідач подав відзив на позов, а позивач заперечення на відзив, якими вони також просили провести розгляд справи без їх участі.

Тому в силу положень частини другої статті 247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності всіх учасників справи, а фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Позиції сторін (стислий виклад).

Аргументи позивача. Між банком та відповідачем був укладений кредитний договір. Укладення договору відбулось шляхом приєднання до нього відповідачем, який підписав про це відповідну анкету-заяву. Сам договір, складається з анкети-заяви, яку підписав відповідач, Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку. Банк, свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, оскільки відкрив відповідачу банківський рахунок, видав йому кредитну картку та кредитував рахунок до встановленого кредитного ліміту. Але відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за його користування, у строки встановлені договором не виконав. Тому у банка виникло право вимоги до відповідача щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним. Вказані проценти банк має право нараховувати протягом строку дії договору.

Аргументи відповідача. 07 жовтня 2017 року він отримав безвідсотковий кредит для придбання телефону, шляхом підписання заяви, яку він підписав. Про те, що кредит безвідсотковий, йому повідомив представник банку та у заяві нічого про відсотки повідомлено не було. Цей кредит він повернув. Позивач надав йому рахункову безвідсоткову картку, та він став користуватися карткою - розраховуватися нею та класти гроші на неї (тобто поповняти її). Згідно роздрукованої довідки від 07.12.2021р. за період з 07.10.2017р. по 07.12.2021р. він поповнив картку на суму 38874 гривні 52 копійки, а витратив (як вказує Позивач) 72866 гривень 26 копійок. З його підрахунків, у витрати в сумі 72866 гривень 26 копійок позивач вніс відсотки в сумі 20512 гривень. Тобто фактично він витратив гроші на суму 52354 гривні 26 копійок. На даний час він винен банку гроші в сумі 13479 гривень 74 копійки. Фактично витрачені ним гроші – це 38874 гривні 52 копійки, а повернуті ним на карту гроші складають 13479 гривень 74 копійки. Отже оскільки, він не підписував документу, згідно якого з нього можуть стягуватись відсотки, а частина кредиту була повернута, він просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Встановлені судом обставини, з оцінкою доказів і аргументів сторін:

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 07 жовтня 2017 року, звернувся до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (код ЄДРПОУ: 14360080) шляхом підписання та подання «анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку» (надалі за текстом – анкета-заява) (а.с.7,13,75).

І у цей же день, Акціонерне товариство «Акцент-Банк» видав ОСОБА_1 платіжну картку, для користування якої відкрив поточний рахунок та встановив кредитний ліміт, який змінювався (а.с.1-3,27-29,30,75,76,77).

За період з 07 жовтня 2017 року по 07 грудня 2021 року, ОСОБА_2 скористався кредитними коштами на загальну суму 52354 гривні 26 копійок, а повернув – 38874 гривні 52 копійки (а.с.27-29,52-70,78-80).

Також, суд вважає встановленою і ту обставину, що у тексті підписаної ОСОБА_3 07 жовтня 2017 року анкети-заяви є надрукований текст із наступним змістом: «Я согласен (-на) с тем, что данное заявление вместе с Условиями и Привалами предоставления банковских услуг и тарифами, правилами пользования, основными условиями обслуживания и кредитования, расположенными в рекламном буклете, составляют меду мной и банком договор о предоставлении банковских услуг. Я ознакомился (-ась) с договором о предоставлении банковских услуг до его заключения и согласен (-на) с его условиями, экземпляр договора о предоставлении банковских услуг согласен (-на) получить путем самостоятельной распечатки с официального сайта www.a-bank.com.ua. Я обязуюсь выполнять требования Условий и Правил предоставления банковских услуг, а также регулярно самостоятельно знакомиться с их изменениями на сайте A-Банка www.f-bank.com.ua.» (а.с.7).

І тут суд одразу відзначає, що Акцент-Банк не надав суду доказів того, що саме при підписанні вказаної анкети-заяви або до цього, банк дійсно вручив ОСОБА_4 або ознайомив його з Умовами та Правилами надання банківських послуг в А-Банку, Тарифами, правилами використання, основними умовами обслуговування та кредитування, на які йде посилання у анкеті-заяві, у конкретних, встановлених банком редакціях, що діяли саме на дату підписання анкети-заяви (07 жовтня 2017 року), які, як вказано в цій заяві складають між банком та ОСОБА_3 Договір про надання банківських послуг, при цьому саме цей договір а не кредитний договір, як вказував на це позивач (а.с.1-83).

Суд враховує, що Акцент-Банк надав суду документи під назвою: «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» (а.с. 7зворотній бік – 11, «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК». ТАРИФИ користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с. 12), як докази змісту укладеного у письмовій формі 07 жовтня 2017 року між Акцент-Банком та ОСОБА_3 кредитного договору.

І оцінюючи ці документи, у першу чергу, суд виходить з наступного.

В силу положень частини 1 і 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими, електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При цьому з огляду на положення частини 6 статті 81 та частини 2 статті 78 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У зв`язку із чим, суд застосовує наступні положення закону, що діяли на момент підписання позивачем анкети-заяви (07 жовтня 2017 року).

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК) було передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. А частина 2 та 4 статті 202 ЦК встановлювали, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); дво- чи багатостороннім правочином вважалась погоджена дія двох або більше сторін.

За формою, правочин міг вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мали право обирати форму правочину, якщо інше не було встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК). Але положення пункту 2 частини 1 статті 208, з урахуванням статті 206 ЦК прямо передбачали, що правочини між фізичною особою та юридичною особою (крім тих правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення) належало вчиняти у письмовій формі.

Правочин вважався таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони; правочин вважався таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін була виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 ЦК).

При цьому за положеннями частини 2 статті 207 ЦК правочин вважався таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписувався особами, уповноваженими на це її статутними документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та обов`язково скріплювався печаткою.

Разом з цим, як логічне продовження, суд застосовує положення частини 1 статті 626 ЦК які передбачали, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Та положення статті 628 ЦК за якими, зміст договорів становили умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628); сторони мали право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина 2 статті 628).

Також суд застосовує положення статей 638 та 641 ЦК, оскільки вони прямо встановлювали, що договір вважався укладеним, тільки якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору були умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638); договір укладався шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638); пропозицію укласти договір (оферту) могла зробити кожна із сторін майбутнього договору. Проте пропозиція укласти договір, мала містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина 1 статті 641); однак, … пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, вважались запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не було вказано у … пропозиції (частина 2 статті 641).

Разом з цим суд враховує і положення частини 1 статті 634 ЦК, які унормовували особливий вид договору, договір приєднання, яким вважався договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який міг бути укладеним лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Таким чином, на момент підписання позивачем анкети-заяви відповідача, положення ЦК (як основного акту цивільного законодавства України) допускали можливість укладення між банком та фізичною особою змішаного договору приєднання, якій міг містити елементи різних видів договорів. Але укладення такого договору, навіть за умови приєднання до нього фізичної особи, як до договору приєднання, відбувалось тільки із дотриманням загальних умов укладення двосторонніх правочинів (договорів).

Зокрема, на певну конкретну дату (у нашому випадку 07 жовтня 2017 року), банк повинен був мати встановлений у формулярі або іншій стандартній формі (в одному чи декількох документах) текст договору до якого могла приєднатись будь-яка фізична особа шляхом його підписання. При цьому, з огляду на загальні умови укладення двосторонніх правочинів, незважаючи на особливість договору приєднання, його текст від імені банку, як юридичної особи, повинен був бути підписаним особою, уповноваженою на це її статутними документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплений печаткою. І цей текст повинен був містити усі істотні умови того договору або тих договорів (якщо сторони укладали змішаний договорів), які були встановлені законом, як істотні. А фізична особа шляхом приєднання до такого договору повинна була його підписати, при цьому саме в тій редакції (тобто з тими умовами договору), які були встановлені і підписані уповноваженою особою банку, в редакції, що діяла на дату приєднання фізичної особи до такого договору.

Але Акцент-Банк не надав суду належних, достовірних та допустимих доказів того, що станом на 07 жовтня 2017 року, «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» (а.с. 7- зворотній бік – 11, «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК», Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с. 12), які позивач додав до позову, були саме тими встановленими і підписаними у цьому банку на той момент формулярами або іншими стандартними формами, які у своїй сукупності складали кредитний договір, як посилається позивач або ж Договір про надання банківських послуг, до якого власне і приєднався 07 жовтня 2017 року, як до змішаного договору приєднання, ОСОБА_1 , що засвідчив своїм підписом.

Тобто суд вважає, що позивач не довів укладення 07 жовтня 2017 року між ним та відповідачем саме кредитного договору, а також не довів того, що надані ним докази підтверджують укладення між банком та відповідачем Договору про надання банківських послуг саме на умовах, що вказані у долучених до позову доказах.

Анкета-заява на яку посилався Акцент-Банк як на доказ укладення кредитного договору, суд не приймає як доказ саме цього факту, оскільки її зміст не підтверджує, що додані банком до позову «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» (а.с. 7- зворотній бік – 11, «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК». ТАРИФИ користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с. 12) діяли саме в тій редакції, яку додав банк до свого позову, саме на момент підписання відповідачем анкети-заяви. Також суд звертає увагу на те, що ні «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» (а.с. 7- зворотній бік – 11, ні «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК». ТАРИФИ користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с. 12), які додав позивач до позовної заяви не містять дати їх створення. Ні з їх змісту, ні із змісту анкети-заяви неможливо встановити, з якої дати вони застосовуються. Це просто надрукований за допомогою технічних засобів текст.

Анкета-заява, на яку посилався Акцент-Банк взагалі не містить жодних ідентифікуючих даних тих Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів, Умов обслуговування та кредитування, на які іде посилання в цій анкеті-заяві аби суд міг погодитись із Акцент-Банком, що додані ним до позову документи є достовірними, тобто такими, що і мались на увазі в анкеті-заяві, яку підписав ОСОБА_1 . І що вони підтверджують умови кредитного договору, який на думку позивача вони уклали.

Суд не вважає достовірним і допустимим доказом існування саме станом на 07 жовтня 2017 року певного змісту Умов та Правил надання банківських послуг, на основі зображення чи інформації (у тому числі текст Умов та Правил надання банківських послуг), які містяться на певній сторінці сайту банку (на яке йде посилання в наданих позивачем документах) станом на дату розгляду справи. Позаяк у цій справі, Акцент-Банк повинен довести той факт, що додані ним до позовної заяви «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» (а.с. 7- зворотній бік – 11, «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК». ТАРИФИ користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с. 12) були встановлені саме станом на 07 жовтня 2017 року, і що ОСОБА_2 ознайомився, погодився, підписав і приєднався саме до них, і саме в цю дату. При цьому тут, суд врахував законодавче визначення таких понять, як: «веб-сайт» і «веб-сторінка», що надані у частині 1 статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а також саму суть цих віртуальних активів, які підтверджують те, що призначенням веб-сайту та веб-сторінки є відображення певної інформації, яка за загальним правилом, може бути туди внесена, змінена та видалена у будь-який момент часу.

Тому суд не вважає встановленим той факт, що 07 жовтня 2017 року підписавши анкету – заяву ОСОБА_1 уклав із акціонерним товариством «Акцент-Банк» кредитний договір, на що вказує позивач, як не вважає встановленим і той факт, що вони уклали шляхом приєднання відповідача - Договір про надання банківських послуг саме на умовах зафіксованих у «Витягу з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» (а.с. 7- зворотній бік – 11, Тарифах користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с. 12).

При цьому суд відзначає, що він дійшов до такого висновку, не тільки на підставі та із застосуванням вказаних вище норм процесуального і матеріального права, а й з урахуванням правових висновків щодо застосування цих норм права у аналогічних спірних правовідносинах, викладених Великою палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17), які продовжують підтримуватись Верховним Судом, зокрема і у постановах від 23 грудня 2020 року (справа №191/2648/17) та від 15 січня 2021 року (справа №494/366/19), тому такі правові висновки суд вважає усталеною судовою практикою.

Разом з цим, з огляду на ті обставини, які визнаються обома сторонами та підтверджуються письмовими доказами (зокрема, анкетою-заявою та випискою по рахунку, відкритому для користування картками № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , які отримав відповідач), суд вважає встановленою ту обставину, що 07 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та «Акцент-Банк» уклали між собою змішаний договір - Договір про надання банківських послуг (що підтверджується змістом анкети-заяви, яку підписано обома сторонами), який містить у собі елементи договору банківського рахунку та кредитного договору, до якого застосовуються положення актів цивільного законодавства (зокрема і ЦК України) про договір банківського рахунку, кредитного договору та договору позики.

При цьому суд дійшов до такого висновку, у зв`язку із наступними нормами матеріального права, що діяли на момент ОСОБА_5 анкети-заяви та прийняття її банком (07 жовтня 2017 року).

В силу положень частини 1 статті 1066 ЦК за договором банківського рахунка, банк зобов`язувався приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. А згідно з статтею 1069 ЦК, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (частина 1). Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2 статті 1069).

Тому суд застосовує і положення статті 1054 ЦК за якими, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина 3).

А також суд застосовує положення статей 1046, 1048 та 1049 ЦК за якими: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046); позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (стаття 1048); Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (стаття 1049).

Таким чином, з огляду на вказані нормативно-правові положення основного акту цивільного законодавства, для укладення змішаного договору, який би містив у собі елементи договору банківського рахунку та кредитного договору, позивачу та відповідачу було достатньо дійти згоди щодо предмета договору, і з огляду на зміст анкети-заяви 07 жовтня 2017 року, факт відкриття позивачем відповідачу рахунку, видачу йому платіжної картки та його кредитування, «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 дійсно дійшли згоди щодо укладення такого договору.

При цьому суд відзначає, що такі умови, як строк дії договору та його ціна, не були визначені законом, як істотні, як для договорів банківського рахунку, так і для кредитних договорів. Тобто такі умови, не були тими умовами без досягнення згоди щодо яких, договір вважався би не укладеним. Відповідно такі умови, як строк дії договору та його ціна, не були істотними для змішаних договорів, які містили в собі елементи договорів банківського рахунку та кредитного договору.

Отже, 07 жовтня 2017 року «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 дійсно уклали змішаний договір - Договір пронадання банківських послуг, який містить у собі елементи договору банківського рахунку та кредитного договору, до якого застосовуються положення актів цивільного законодавства (зокрема і ЦК України) про договір банківського рахунку, кредитного договору та договору позики. Але цим договором його сторони не дійшли окремої письмової згоди як щодо строку дії договору та його ціни, так і щодо строків та порядку повернення ОСОБА_3 «Акцент-Банк» отриманих ним кредитних коштів та процентів за їх користування.

Висновок суду щодо змісту правовідносин сторін спору.

Встановлені судом обставини прямо вказують на те, що між «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 виникли цивільні зобов`язальні (зокрема, договірні) правовідносини, в межах яких виник спір з приводу наявності у банка права вимоги до ОСОБА_6 щодо повернення виданих на його банківський рахунок кредитних коштів та процентів за користування ними.

Оцінка суду щодо права вимоги Акцент-Банк.

Положення пункту 1 та 22 частини 1 статті 92 Конституції України гарантують, що права людини і громадянина, його основні обов`язки, а також засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Зокрема, положення частини першої статті 509 ЦК визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

При цьому, в силу положень частини другої статті 509, пункту першого частини другої статті 11 та частини першої статті 629 ЦК зобов`язання можуть виникати з договорів, які стають обов`язковими для виконання сторонами, що їх уклали.

І як вже вказувалось судом вище, оскільки позивач та відповідач 07 жовтня 2017 року уклали між собою змішаний договір - Договір про надання банківських послуг, з елементами договору банківського рахунку та кредитного договору, для вирішення спору, що виник між ними, застосуванню підлягають положення ЦК про договір банківського рахунку, кредитний договір та договір позики.

Суд знову повторює, що оскільки позивач та відповідач не дійшли окремої письмової згодищодо строків та порядку повернення ОСОБА_3 «Акцент-Банк» отриманих ним кредитних коштів та процентів за їх користування, суд застосовує положення статей 1049 та 1048 ЦК, зокрема такі з них: позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі …) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (стаття 1049); розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (стаття 1048).

Обставини, які встановив суд (і зазначені судом вище) прямо вказують на те, що за період з 07 жовтня 2017 року і до 07 грудня 2021 року, ОСОБА_2 скористався кредитними коштами на загальну суму 52354 гривні 26 копійок, а повернув – 38874 гривні 52 копійки (а.с. 27,28,52-70,78-80). Тобто загальна сума сплачених і зарахованих на його рахунок грошових коштів, вказує на те, що ОСОБА_2 має борг перед банком в розмірі 13479 гривень 74 копійки, про що ОСОБА_2 зазначив у відзиві (а.с. 45-50), і борг в цьому розмірі ним визнається.

Отже, позовні вимоги «Акцент-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 13479 гривень 74 копійки– у якості боргу по кредиту, підлягають задоволенню.

Що стосується вимог «Акцент-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 19674 гривні 60 копійок, з яких: 14516 гривень 08 копійок – заборгованість по кредиту; 5158 гривень 52 копійки – заборгованість по відсоткамза користування кредитом. Ці вимоги є безпідставними, оскільки що стосується коштів по кредиту, то ці кошти повернуті позивачем. А що стосуєються заявлених банком до стягнення процентів, то вони ґрунтуються на умовах договору про надання банківських послуг, укладення якого між позивачем та відповідачем саме на тих умовах, на яких наполягав позивач, ним не доведено. Тому застосування розміру та порядку нарахування процентів, які передбачені цими умовами є безпідставним. А про стягнення процентів за користування кредитними коштами у порядку та на умовах, передбачених законом, позовні вимоги «Акцент-Банк» не ґрунтуються. Що не позбавляє його права звернутись до суду із позовом, але з інших підстав.

Висновок суду по суті вимог.

Таким чином, позовна заява Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості у розмірі 31 154 гривні 14 копійок за кредитним договором від 07.10.2017 року, яка станом на 25.09.2021 року складається з наступного: 27 995 гривень 82 копійки – заборгованість за кредитом, 5 158 гривень 32 копійки – заборгованість по відсоткам, підлягає задоволенню частково. Зокрема, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 13479 (тринадцять тисяч чотириста сімдесят дев`ять) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки, що є боргом по кредиту за договором про надання банківських послуг від 07.10.2021 року, а не за кредитним договором, оскільки його укладення з відповідачем, позивачем не доведено. При цьому задовольняючи такі позовні вимоги, суд не вважає, що він виходить за їх межі, оскільки суд при визначенні меж позовних вимог повинен виходити і виходить з їх суті, а не формального, іноді помилкового викладення формулювання вимог, на що неодноразово вказував і Верховний Суд.

Оцінка і висновок суду щодо судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на це та те, що судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2270 гривень, які понесені позивачем по цій справі, суд вважає документально підтвердженими (а.с.20), але позов підлягає задоволенню частково, тобто тільки на суму 13479 гривень 74 копійки, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 922 гривні 98 копійок.

Отже, керуючись статтями 2,19,23,34,42-44,49,76-101,120-132,133-142,174-183,217-248,258,259,263-265,268,273,351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позовну заяву Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» (ідентифікаційний код: 14360080, адреса місцезнаходження: 49074, місто Дніпро, вулиця Батумська, будинок 11; рахунок: НОМЕР_5 ) заборгованість по договору про надання банківських послуг від 07 жовтня 2017 року, яка утворилась станом на 25 вересня 2021 року, у розмірі 13479 (тринадцять тисяч чотириста сімдесят дев`ять) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення по договору про надання банківських послуг від 07 жовтня 2017 року, яка утворилась станом на 25 вересня 2021 року, у розмірі 19674 (дев`ятнадцять тисяч шістсот сімдесят чотири) гривні 60 (шістдесят) копійок, з яких: 14516 (чотиринадцять тисяч п`ятсот шістнадцять) гривень 08 (вісім) копійок – заборгованість по кредиту; 5158 (п`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) гривень 52 (п`ятдесят дві) копійки – заборгованість по відсоткам.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» (ідентифікаційний код: 14360080, адреса місцезнаходження: 49074, місто Дніпро, вулиця Батумська, будинок 11; рахунок: НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 922 (дев`ятсот двадцять дві) гривні 98 (дев`яносто вісім) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 06 січня 2022 року.

Суддя - Д.С. Коваленко