Постанова № 10244572, 09.06.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

09.06.2010 р. Справа № 2а - 7225/09/1470

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ”Актан”, м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Гомонюк Є.Д.

представники:

від позивача: Бурим В.В.

від відповідача: Саленко Т.П.

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Актан” (надалі позивач) звернулось до суду із позовом, зміненим заявами від 20.01.10 р. та від 22.01.10 р., про визнання протиправними та скасуванні у повному обсязі податкових повідомлень-рішень від 11.06.09 р. № 0000642300/0, від 11.06.09 р. № 0000652300/0, від 29.09.09 р. № 0000642300/2, від 29.09.09 р. № 0000652300/2, від 18.12.09 р. № 0000642300/3, від 18.12.09 р. № 0000652300/3, прийнятих державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва (надалі - відповідач).

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 05.05.09 р. по 19.05.09 р. відповідач по справі провів планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.04.07 р. по 31.12.08 р. та склав Акт від 25.05.09 р. за № 875/23-00/35066039 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки відповідач виклав свої висновки про порушення позивачем, зокрема:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9, пункту 5.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток на загальну суму 21042 грн.;

- пунктів 1, 5 статті 203, статті 208, пунктів 1, 2 статті 215 ЦК України, статей 207, 208 ГК України, внаслідок чого укладені правочини є нікчемними.

З матеріалів перевірки вбачається, що висновки відповідача базуються на тому, що підприємство позивача по справі протягом тривалого часу здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства, суперечить моральним засадам суспільства, не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Так, у розділі ІІІ Акту перевірки вбачається, що позивачу донараховано податку на прибуток та податку на додану вартість на загальну суму 56814 грн.

Суд вважає, що здійснене донарахування суперечить існуючим нормам податкового законодавства, виходячи із наступного.

Щодо висновків відповідача, викладених на сторінках 6-7, 15-16, 35-36 Акту перевірки про відсутність у позивача правових підстав для включення до валових витрат на придбання товару у ТОВ ”Кібер-Юг” та включення до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого при придбанні даного товару.

В підтвердження висновків відповідач посилається на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.03.09 р. по справі № 2-2636/09, якою, державну реєстрацію, статут ТОВ ”Кібер-Юг” визнано недійними з дня реєстрації, а всі первинні бухгалтерські та податкові документи (податкові накладні, договори, товарно-транспортні накладні - з дати видачі.

При цьому, адміністративний суд зазначає наступне. Планову перевірку підприємства позивача відповідач проводив за період із 11.04.07 р. по 31.12.08 р.

У відповідності до частини 2 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як вбачається з матеріалів справи, упродовж цього періоду ТОВ ”Кібер-Юг” було включено до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, що підтверджується довідкою із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, сформованою станом на 04.02.10 р. та за критерієм пошуку записів про проведення реєстраційних дій, не містить записів про припинення юридичної особи останнього.

Статтею 4 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осібпідприємців” від 15.05.03 р. № 755-ІV (надалі Закон № 755-ІV) визначено термін ”державної реєстрації юридичної особи”, де вказано, що державна реєстрація юридичних осіб це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 755-ІV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підставі частини 2 статті 18 Закону № 755-ІV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

З огляду на викладене, суд вважає, що факт наявності запису у державному реєстрі про створення юридичної особи ТОВ ”Кібер-Юг” підтверджує законну підставу для здійснення фінансово-господарської діяльності цього підприємства. Станом на дату підписання Акту перевірки ТОВ ”Кібер-Юг” також було діючим підприємством та включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України” від 29.05.09 р. № 05/3-11/792.

Крім того, суд зазначає, що діюче законодавство України не передбачає обовязок позивача перевіряти легітимність підприємств-контрагентів за угодами, зокрема, з питань законності їх утворення, що підтверджується листами Заводського центру зайнятості від 25.06.09 р. № 06-1062/07 та ПФУ у Заводському районі м. Миколаєва від 03.06.09 р. З матеріалів справи вбачається, що вказані державні установи відмовили позивачу у наданні будь-якої інформації стосовно ТОВ ”Кібер-Юг”.

Стосовно визнання недійсними первинних документів, податкових накладних та договорів, суд зазначає наступне.

Визнання вказаних документів недійсними здійснено після завершення періоду, що перевірявся. Тобто, станом на момент складання податкових декларацій всі первинні документи, податкові накладні та договори укладені із ТОВ ”Кібер-Юг” були дійсними і такими, що підтверджували право на податковий кредит. До теперішнього часу укладені угоди не змінені, не скасовані, а тому є чинними.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне. В узагальненні Верховного Суду України від 24.11.08 р. вказано, що не можуть визнаватися недійсними акти приймання-передачі, чеки та інші документи, які самі по собі не є правочинами, в тому числі й інші бухгалтерські та податкові документи - податкові накладні та товарно-транспортні накладні. Вказане також підтверджується Постановами Верховного Суду України від 14.02.06 р., 13.01.09 р., 26.09.06 р, 21.11.06 р., а також результатами здійснення Вищим адміністративним судом України вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону № 168/97-ВР викладених в довідці від 15.04.10 р., в якій, зокрема, зазначається наступне. Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. Отже, ухвалення судом рішення про припинення юридичної особи - платника податку на додану вартість, у тому числі у звязку з недійсністю його установчих документів, не означає автоматичної втрати такою особою статусу платника податку на додану вартість та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Згідно з підпунктом ”б” пункту 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість відбувається, зокрема, у випадку, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу субєкта господарювання).

При застосуванні зазначених положень слід мати на увазі, що у разі ліквідації юридичної особи анулювання реєстрації за ініціативою податкового органу можливе лише в тому разі, якщо юридичну особу виключено з Єдиного державного реєстру.

В даному випадку ТОВ ”Кібер-ЮГ” не було виключене з Єдиного державного реєстру.

До анулювання реєстрації статусу платника податку на додану вартість особа, що перебуває у процесі ліквідації, має право та зобовязана у відповідних випадках видавати податкові накладні на загальних підставах.

При цьому юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

При вирішенні спору, адміністративний суд приймав до уваги також правову позицію ДПА України викладену в розясненні від 10.03.09 р. № 10-3018/740, а саме те, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Згідно статті 58 Конституції України, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. А тому, визнання судовим рішенням недійсними господарських зобовязань після їх вчинення не може автоматично тягнути для платника податку негативних наслідків у вигляді позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати, які були ним сформовані у попередніх звітних періодах у відповідності до вимог Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР. Тим більш, що вказане вище рішення суду не набрало законної сили, оскільки апеляційна скарга на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.03.09 р. по справі № 2-2636/09 про визнання установчих документів недійсними скерована до Одеського апеляційного суду, що підтверджується листом Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.05.10 р. № 5481 (судова справа направлена за вихідним номером від 05.10.09 р. № 1310).

Щодо донарахувань податку на прибуток та податку на додану вартість на підставі приписів норм підпунктів 1.20.1., 1.20.2, 1.26 Закону № 334/94-ВР, що визначають терміни ”звичайна ціна” та ”повязана особа”, суд зазначає наступне.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Так, приписом підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору; якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни.

На думку суду, умови договорів, за якими здійснювався продаж паливно-мастильних матеріалів неповязаним особам є неспівставними з умовами договорів, за якими аналогічні паливно-мастильні матеріали поставлялись ФОП ОСОБА_3

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 придбавав паливно-мастильні матеріали у позивача на умовах самовивозу. Інші покупці, що є неповязаними особами, отримували паливно-мастильні матеріали на умовах з доставкою за рахунок постачальника позивача.

Крім того, приписом, що міститься у підпункті 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР, встановлено що донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами

Зобовязуючою нормою, що закріплена у підпункті 4.3.3 пункту 4.3 статті 4 Закону України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-Ш (надалі Закон № 2181-Ш) методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Суд вважає, що оскільки на момент складання Акту перевірки методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами законом не затверджена, відповідач не мав законного права на її застосування.

Щодо процедури визначення податкових зобовязань за непрямими методами, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу першого підпункту 1.20.10 Закону № 334/94-ВР та підпункту 4.3.5 Закону № 2181-III донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом унаслідок визначення звичайних цін здійснюється за такою процедурою: керівник (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань, а рішення про сплату податкових зобовязань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

За наслідками перевірки платника податків податковий орган:

- з урахуванням підпункту 4.3.5 Закону № 2181-III готує та подає позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням ”звичайних цін” сум податків (у тому числі штрафних санкцій) до адміністративного суду в порядку пункту 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України;

- у порядку та строки, встановлені законодавством, надсилає платнику податків податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобовязань (у тому числі штрафних санкцій) за відповідними податками без урахування нарахованих з використанням ”звичайних цін” податкових зобовязань (у тому числі штрафних санкцій).

Саме така процедура донарахування податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін доведена до відома платників податків та податкових органів державною податковою адміністрацією України у податковому розясненні від 30.09.09 р. №21255/7/15-0217.

Приписи податкових законів, що визначають процедуру донарахувань податкових зобовязань із застосуванням ”звичайних цін” не змінювались із моменту вчинення перевірки до моменту надання податкового розяснення.

Згідно приписів частини 2 статті 19 Конституції України рішення субєкта владних повноважень, мають прийматися на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що донарахування податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість зроблені безпідставно, у порушення норм Закону № 334/94-ВР, Закону № 168/97-ВР.

За таких обставин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ”Актан” задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 11.06.09 р. № 0000642300/0, від 11.06.09 р. № 0000652300/0, від 29.09.09 р. № 0000642300/2, від 29.09.09 р. № 0000652300/2, від 18.12.09 р. № 0000642300/3, від 18.12.09 р. № 0000652300/3, прийняті державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”Актан” судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

22.06.2010 р.